Сайт вчителя ССЗШ № 81 ім. П. Сагайдачного м. Львова Наталії Романівни

Зоологія

відео зображення та матеріали до курсу зоологія (біологія тварин) 7 клас



Повністтю підручник Остапченко та ... на сайті: http://pidruchnyk.com.ua/640-bologya-ostapchenko-7-klas.html

2017- 18 н.р.:

Павук і павутина. 2017 рік вересень. Павук ремонтує павутину та їсть здобич.

 

 

 

1) клітина тварин

а:

б:http://www.google.com/url?url=http://www.youtube.com/watch%3Fv%3D-D74CNJQmkc&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ved=0CCEQtwIwBDgKahUKEwj_8I3Ns-rHAhXq_HIKHew3D-o&sig2=Cr7IRvk196wVHcPlv5KO7w&usg=AFQjCNFYSxadBNuLh7FidvqYUe85fHbybA

2) тканини

епітеліальна: http://videotube.tdmu.edu.ua/watch_video.php?v=BXU3GR398A77

 Кишковопорожнинні:

1) зображення по темі: https://www.google.com.ua/search?q=%D0%BA%D0%B8%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96&hl=uk&gbv=2&prmd=ivns&tbm=isch&tbo=u&source=univ&sa=X&ved=0CBgQsARqFQoTCNz496_OlsgCFUk3FAodSwsMyQ

 2) відео: https://www.google.com.ua/search?q=%D0%BA%D0%B8%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96&hl=uk&gbv=2&tbm=vid&prmd=ivns&source=lnms&sa=X&ved=0CAYQ_AVqFQoTCKKm8-HOlsgCFUK9FAodZWgFiw

3) підручники та методички: https://www.google.com.ua/search?q=%D0%BA%D0%B8%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96&hl=uk&gbv=2&tbm=bks&prmd=ivns&source=lnms&sa=X&ved=0CAkQ_AVqFQoTCOyHkfbOlsgCFUHaFAodSJcFCQ

4) текст:

 https://uk.wikipedia.org/wiki/Кишковопорожнинні

Кишковопорожнинні Кишковопорожнинні - це справжні багатоклітинні тварини. Їхнє тіло складається з багатьох спеціалізованих клітин. Вони утворюють тканини, що входять до складу відповідних органів. Як і губки, кишковопорожнинні - постійні мешканці водойм, переважно морів.
До типу Кишковопорожнинні належить понад 10 тис. сучасних нидів. У прісних і солоних водоймах України мешкає майже 40 видів. Серед кишковопорожнинних є і дрібні види, розміри яких не перевищують кількох міліметрів, і справжні велетні, як-от медуза ціанея - з діаметром парасольки 2 м і довжиною щупалець - до 15 м.

Особливості будови. За особливостями зовнішньої будови кишковопорожнинних ділять на дві життєві форми: поліпи та медузи. Поліпи ведуть прикріплений або малорухливий спосіб життя. Їхнє мішкоподібне тіло має на верхньому кінці ротовий отвір, оточений щупальцями. Поліпи можуть бути як поодинокими, так і утворювати колонії, які складаються з багатьох десятків, сотень або тисяч особин.
З особливостями будови поліпів ознайомимося на прикладі гідри (мал.1). У прісних водоймах України мешкають різні види гідр. Їх можна побачити на підводних предметах, до яких гідра прикріплюється основою свого стебельця - підошвою, що діє як присосок. На протилежному кінці тіла розташований ротовий отвір зі щупальцями. Якщо провести умовну лінію - вісь - від ротового отвору до протилежного полюса тіла цих тварин, то щупальця розходитимуться від неї подібно до променів. Така симетрія тіла дістала назву променевої. Вона характерна для тварин, які ведуть прикріплений спосіб життя або здатні лише повільно пересуватися.

Мал.1. Будова гідри: 1-зовнішній вигляд; 2-внутрішня будова; 3-типи клітин



Стінки тіла кишковопорожнинних складаються лише з двох шарів клітин - зовнішнього і внутрішнього. Між ними розташований тоненький шар міжклітинної речовини у вигляді пружної пластинки. Ротовий отвір у гідри веде в кишкову порожнину, в якій перетравлюється проковтнута їжа.
У зовнішньому шарі кишковопорожнинних є жалкі клітини (мал.1). Це своєрідна візитна картка цих тварин: вони більше ні в кого не трапляються. Слугують жалкі клітини для захисту, ураження здобичі та її утримання; найбільше їх на щупальцях. Усередині жалкої клітини розташована капсула із спірально закрученою жалкою ниткою. Коли здобич, що пропливає повз гідру, зачіпає чутливий волосок, який стирчить назовні від клітини, жалка нитка викидається назовні і впивається в тіло здобичі. Разом з нею впорскується токсична речовина, яка паралізує здобич. Після того як жалка нитки виходить з клітини, назад вона вже не втягується.
Нові жалкі клітини, так само як й інші типи клітин, виникають за рахунок проміжних (мал.1). Ці клітини неспеціалізовані, вони здатні до поділу, даючи початок клітинам інших типів. За функціями проміжні клітини можна порівняти з клітинами твірної тканини рослин. Завдяки саме цим клітинам відбуваються процеси регенерації.
Покриви гідри переважно утворюють шкірно-м’язові клітини (мал.1). Завдяки їхньому скороченню тіло гідри стискається або нахиляється в певний бік. Між ними розкидані й нервові клітини.
Серед клітин внутрішнього шару переважають травні клітини із джгутиками. Ці клітини забезпечують перетравлення їжі. Залозисті клітини виробляють і виділяють у кишкову порожнину травні соки, під впливом яких їжа розпадається на шматки. Є у внутрішньому шарі й проміжні клітини.
Медузи, на відміну від поліпів, здатні активно плавати у товщі води. У Чорному та Азовському морях поширена аурелія. Її тіло схоже на дзвін, по краю якого розташовані численні щупальця. Посередині нижньої ввігнутої поверхні дзвона розташований ротовий отвір, оточений ротовими лопатями. Міжклітинна речовина медуз, яка розмежовує зовнішній і внутрішній шари клітин, містить до 98 % води. Тому тіло медуз драглисте. Високий уміст води допомагає медузі триматись у товщі води: густина тіла медузи і густина води майже однакові.
Крізь прозоре тіло медузи можна побачити її кишкову порожнину (мал.2). На відміну від поліпів, у медуз вона набуває вигляду складної системи каналів, що відходять від центральної частини. Серед численних вкорочених щупалець аурелії розташовані органи чуттів.


Мал.2.Схема будови медузи аурелії (1). Кишкова порожнина медузи, що просвічує крізь її тіло (2)



Процеси життєдіяльності. Медузи і поліпи пересуваються по-різному. Гідри рухаються завдяки скороченню м’язових відростків шкірно-м’язових клітин. Спочатку тіло гідри нахиляється у певний бік і прикріплюється до субстрату за допомогою щупалець. Потім вона неначе стає на «голову», а згодом знову використовує присосок, яким закінчується стебельце. По рівній поверхні гідра ковзає. У поодинокого поліпа - актинії, як і в інших коралових поліпів, є справжня м’язова тканина. Тому актинія може переповзати з місця на місце, скорочуючи м’язи підошви. А ось медузам притаманний реактивний рух. При цьому, скорочуючи дзвін, медуза із силою виштовхує воду. Так виникає зворотний поштовх.
Кишковопорожнинні - хижаки. Дрібні види живляться невеликими безхребетними тваринами, а великі - ще й хребетними (наприклад, рибами). Здобич заковтують через ротовий отвір. Під впливом травних соків, які виділяють залозисті клітини, їжа розпадається на шматочки. А джгутики травних клітин створюють потоки води, з якими їжа надходить до їхньої поверхні. За допомогою несправжніх ніжок травні клітини захоплюють частинки їжі. Остаточно їжа перетравлюється у травних вакуолях. Неперетравлені рештки їжі викидаються назовні також через ротовий отвір.
У кишковопорожнинних, як і у губок, газообмін відбувається через покриви. Вони дихають киснем, розчиненим у воді.
У кишковопорожнинних є нервова система, що складається з нейронів. Найпростіше вона побудована у поліпів. Їхні нейрони розташовані безпосередньо під шкірно-м’язовими клітинами зовнішнього шару та, з’єднуючись відростками, утворюють нервове плетиво. Нервові клітини здатні сприймати збудження та проводити його до різних частин тіла. Як ви пам’ятаєте, реакції тварин на подразники довкілля, які здійснюються за допомогою нервової системи, мають назву рефлекси. Поліпам притаманні лише прості рефлекси. Наприклад, за сильного збудження тіло гідри вкорочується.
У медуз є органи зору й рівноваги.
Кишковопорожнинні можуть розмножуватися статево та вегетативно, наприклад брунькуванням.

Запитання для контролю
1. Що таке променева симетрія тіла?
2. З чого складаються стінки тіла кишковопорожнинних?
3. Які особливості травної системи та травлення кишковопорожнинних?
4. Яка будова і функція жалких клітин?
5. Чим поліпи відрізняють від медуз?
 6. Чому променева симетрія тіла здебільшого притаманна тваринам, які ведуть малорухливий спосіб життя? (https://sites.google.com/site/zoologya/kiskovoporozn)

арство Тварини



Підцарство Багатоклітинні



Тип Кишковопорожнинні



Кишковопорожнинні багатоклітинні тварини, тіло яких має променеву симетрію та складається з двох шарів клітин — зовнішнього та внутрішнього, між якими міститься драглиста опорна пластинка — мезоглея. Ротовий отвір веде в кишкову порожнину, що являє собою мішок або систему каналів (у медуз), анального отвору немає. Таким чином, кишковопорожнинні нагадують стадію гаструли інших багатоклітинних. Мають жалкі клітини. Нервова система дифузного типу, має вигляд сітки нервових клітин, не поділяється на центральну і периферичну. Мають дві життєві форми — сидяча (поліп) та вільна плаваюча (медуза). Винятково водні тварини.

Зовнішній шар клітин — ектодерма. Під мікроскопом в ектодермі видно кілька типів клітин. Найбільше серед них епітеліально-м’язових. Є нервові клітини, що мають довгі відростки, тому нагадують зірочки. Нервові, жалкі й статеві клітини утворюються із проміжних клітин. Якщо тіло десь ушкоджується, то проміжні клітини починають посилено рости. Процес відновлення втрачених або ушкоджених частин тіла називають регенерацією.

Внутрішній шар клітин — ентодерма. Клітини внутрішнього шару мають скоротливі м’язові волокна, але основне призначення цих клітин (залозисті) — перетравлювання їжі. Вони виділяють у кишкову порожнину травний сік, під впливом якого здобич розм’якшується й розпадається на дрібні шматочки. Частина клітин ентодерми має кілька довгих джгутиків. Джгутики, постійно рухаючись, підгрібають шматочки їжі до клітин. Далі травлення відбувається всередині клітини у вакуолях. Цим кишковопорожнинні відрізняються від інших багатоклітинних, у яких здебільшого весь процес травлення відбувається в порожнині травного тракту.



Клітини кишковопорожних


Шар клітин
Клітини
Функції

Ектодерма
Епітеліально-м’язові
Покрив, рух


Нервові
Координація функцій


Жалкі
Захист, напад


Проміжні
Твірна


Статеві
Розмноження

Ендотерма
Залозисті
Вироблення травного соку


Травні
Перетравлювання їжі




Кишковопорожнинні розмножуються нестатевим і статевим способами. Нестатеве (вегетативне) розмноження гідроїдних здійснюється брунькуванням: улітку на тілі гідроїдних виникає маленький горбик — випин стінки, який росте; із часом на його кінці з’являються щупальця, а між ними проривається рот. Цей процес із вигляду нагадує розвиток пагона рослини з бруньки. Через деякий час молодий організм відокремлюється від материнського організму. За несприятливих умов кишковопорожнинні розмножуються статевим способом. Гідроїдні здебільшого гермафродити, а медузи — роздільностатеві.

Тип Кишковопорожнинні ділиться на три класи: Гідроїдні, Сцифоїдні та Коралові поліпи.







Клас Гідроїдні. Гідра живе в прісноводних водоймах із чистою, прозорою водою. Це малорухлива кишковопорожнинна тварина з численними щупальцями. На одному кінці її міститься рот, оточений вінчиком щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою щупалець гідра може повільно пересуватися. Гідра живиться дрібними ракоподібними (дафніями, циклопами), личинками та ікрою риб.



Особливості будови та життєдіяльності гідри


Ознаки
Особливості будови та життєдіяльності

Тіло
Багатоклітинне (ектодерма, ентодерма, між ними — мезоглея)

Тип симетрії
Променева

Покриви
Ектодерма, епітеліальні клітини

Травлення
Внутрішньоклітинне та порожнинне

Дихання
Розчиненим у воді киснем дифузійно, усією поверхнею тіла

Виділення
Кінцеві продукти виводяться через ектодерму

Нервова система
Дифузного типу. Вперше з’являються рефлекси

Розмноження
Вегетативне: брунькування. Статеве: гермафродити, запліднення перехресне

Розвиток
Зигота —> планула (двошарова личинка) —> доросла гідра

Здатність до регенерації
Добре розвинена




ЦЕ ЦІКАВО

У 40-х рр. XVIII ст. молодий учитель-натураліст Трамбле (Швейцарія) вперше виявив і описав прісноводну гідру. Він довів, що гідра — тварина.

Трамбле встановив, що гідра має дивовижну регенераційну властивість, внаслідок чого вона дістала свою назву за аналогією до міфічної лірнейської гідри, яка щоразу відновлювала голову після того, як її відрубували. Якщо розрізати гідру вздовж на дві половинки, то із кожної з них відновлюється вся гідра. Навіть з 1/200 частини тіла гідри відновлюється Неповноцінний цілісний організм — ціла гідра.



Клас Сцифоїдні. Представники класу — медузи. Багато з них здатні плавати в товщі води. Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла міститься рот. По краях розташовані щупальця. Медузи — хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами.



ЦЕ ЦІКАВО

Одна з найбільших медуз — ціанея, може досягти 4 м в діаметрі та мати щупальця завдовжки до 30 м. Це оранжево-блакитне чудовисько — одна з найбільших безхребетних тварин, які є реальною загрозою для плавців у північній частині Атлантичного океану. Вона виділяє отруйну речовину на щупальці, яка викликає дуже сильні хімічні опіки.



Клас Коралові поліпи. У морі поміж камінням і на скелях можна побачити великих поліпів — актиній. Вони яскраво забарвлені й мають кілька віночків коротких товстих щупалець. Актинії нерухомо сидять у щілинах скель і чатують на здобич або повільно повзають по дну та захоплюють щупальцями малорухливих тварин, якими живляться.

У багатьох морських кишковопорожнинних молодий поліп, що утворився брунькуванням, не відокремлюється від материнського організму, а залишається з’єднаним з ним і невдовзі сам починає відбруньковувати поліпи. Так утворюється колонія. У колоніальних поліпів розвивається скелет. Найчастіше він складається з вапняку. У тропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.



ЦЕ ЦІКАВО

Коралові колонії невпинно тягнуться вгору, до поверхні води, до світла. Швидкість їх росту залежить не тільки від виду, а й місцевих умов. Так, біля острова Тьорсдей (Тихий океан) за 23 роки діаметр одного корала-мозковика збільшився від 76 см до 188 см.

У 1857 р. біля берегів Центральної Америки на одному з уламків корабля, який пролежав на дні 65 років, знайшли мадрепорову колонію п'яти метрової довжини: за рік вона виростала в середньому на 8 см. (http://subject.com.ua/biology/zno/102.html)

Завдання: http://subject.com.ua/biology/zno/103.html

 

Дощові черви:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Дощові_черви

http://www.zoolog.com.ua/naiprost48.html

 

 відео:

        (проблеми зі звуком)

 

 

Комахи

відео:

http://www.ex.ua/2893641

https://www.google.com/search?q=%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%85%D0%B8&client=opera&hs=W1W&channel=suggest&prmd=ivns&source=lnms&tbm=vid&sa=X&ved=0CAYQ_AVqFQoTCNXzxtiGw8gCFaYQcgodtjUDNw

зображення:

https://www.google.com/search?client=opera&hs=ehr&channel=suggest&tbm=isch&q=%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%85%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&revid=1011276406&sa=X&ved=0CD8Q1QIoAGoVChMI2ej18IbDyAIVBI1yCh0a5g2G

 

книги:

https://www.google.com/search?q=%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%85%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&client=opera&hs=ohr&channel=suggest&tbm=bks&source=lnms&sa=X&ved=0CAoQ_AVqFQoTCLSTwvWGw8gCFWbAcgodTsgKvA

 

різне про комах: http://www.volynpost.com/news/52984-najvidomishi-muzei-svitu-z-unikalnoyu-arhitekturoyu-foto

/p

/p

/p

 

Молюски: 

1) відео:

 2) додаткова література:

http://journal.osnova.com.ua/article/8176-Урок_—_усний_журнал_з_теми_«Різноманітність_молюсків_місцевої_фа

 

Тип Хордові:

 

Характерні «ознаки хордових: три­шарова будова, двобічна симетрія, вто­ринна порожншщ тіла, вторинний рот, утворення після гаструли нейрули, під час якої формується нервова пластин­ка. У хребетних на зміну хорді розви­вається скелет. Значно вдосконалю­ються й ускладнюються нервова система, органи чуття, кровообігу, руху, та інші.

 

Ланцетники. Представник класу ланцетників — ланцетник. Довжина 4—8см. На голові рот із щупальцями, плавець уздовж спини, який переходить у хвостовий і підхвостобвий плавці. Черепа немає. Хорда. Тіло сегментоване, покрите епідермісом із сполучною тканиною під ним.

Травна система: рот, глотка, се­редня кишка, в яку впадає протока печін­ки, задня кишка, анальний отвір; війки на черевному боці глотки обволікають частки їжі клейкою рідиною і спрямо­вують їх у середню кишку, де вони пе­ретравлюються.

Дихання: зябрами, розміщеними на стінці глотки; між зябрами є щіли­ни, через які проходить вода з ротового отвору в навколозяброву порожнину.

Кровоносна система: незамкнена; спинна і черевна судини і капіляри; роль серця виконує пульсуюча черевна аор­та, якою венозна кров надходить до зя­бер, а від них — до органів; кров без­барвна.

Видільна система: на сегментах тіла трубки, один кінець яких відкрива­ється в порожнину тіла, а другий — у навколозяброву порожнину.

Нервова система: трубка над хор­дою; від трубки в кожному сегменті від­ходить пара нервових волокон; з них перші дві пари іннервують передню ча­стину тіла і називаються головними.

Органи чуття: уздовж нервової трубки є світлочутливі клітини з чор­них пігментом, що сприймають світ­лові подразнення. Хімічні подразнення сприймають нервові клітини, розміще­ні на всій поверхні тіла.

Розмноження: роздільностатеві; за­пліднення зовнішнє; живуть у Чорно­му морі, Індійському океані.

Ланцетники мають хорду; розмі­щення і будова нервової системи подібні де риб, за окремими ознаками схожі на кільчастих червів і молюсків (від­сутність головного мозку, серця, сег-ментарність м'язів тощо), що свідчить пролх близькість до предків хребетних тварин.

 

Надклас Риби

Кісткові риби (річковий окунь).

Тіло складається з голови, тулуба, хвоста,

вкрите лускою, шкірою, яка виділяє слиз, має захисне забарвлення.

Скелет утворений з черепа, хреб­та і скелета плечового й тазового по­ясів, кінцівок (плавців). Череп має два відділи: мозковий і зяброво-щелепний. Останній утворений кістками верхньої і нижньої щелепи, під'язикової і зябро­вих дуг та зябрових кришок. Хребці хребта мають тіло і відростки. У тулу­бовому відділі від поперечних відрост­ків відходять ребра.

Мускулатура: сегментована.

Травна система: рот із зубами, глот­ка, стравохід, шлунок, тонкий кишеч­ник, в який впадають протоки печінки і підшлункової залози, задня кишка, анальний отвір. Від кишки виростає плавальний міхур, що змінює густину тіла при вертикальних переміщеннях.

Дихання: зябрами (з чотирьох дуг, пелюсток і тичинок, які затримують здо-бич у ротовій порожнині); вода входить у рот, омиває зябра і виходить після газообміну під зябровими кришками; кров у пелюстках тече в напрямі, про­тилежному потоку води. У кистеперих і дводишних є ще легені (що утворили­ся як вирости кишки).

Кровоносна система: двокамерне серце з передсердям і шлуночком; одне коло кровообігу; від зябер артеріальна кров підходить до органів, а від них ве­нозна — веною впадає в передсердя, шлуночок і артерією надходить у зябра.

Органи виділення: нирки витягну­ті вздовж тулуба; від них сечоводами сеча надходить у сечовий міхур, який відкривається назовні ззаду анального отвору.

Нервова система: складаєть-ся з головного і спинного мозку, пери­ферична — з нервів; головний мозок — з п'яти відділів (але ще слабо розвине­них) у черепі; поводження визначається умовними і безумовними рефлексами.

Органи чуття: нюху, смаку, зору; слуху — внутрішнє вухо з перетинча­стим лабіринтом; дотикові клітини по всьому тілу; бічна лінія вздовж тіла сприймає силу і напрям течії води.

Розмноження: роздільностатеві; за­пліднення зовнішнє (близько 300 тис ікринок викидає самка окуня) •, бластула—гаструла—личинка (через 9—15 днів) — доросла особина.

 

1) http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D1%81_%D0%9A%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B8._%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8

2) http://www.slideshare.net/labinskiir-33/ss-44312347

3) http://www.slideshare.net/Riyigor/p-6589868?next_slideshow=1

4) http://www.slideshare.net/Riyigor/p-6589868?next_slideshow=1

 

відео:

1) https://www.google.com/search?q=%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B8&client=opera&channel=suggest&tbm=vid&prmd=ivns&source=lnms&sa=X&ved=0ahUKEwjOqKndsKzJAhWna3IKHR3dA1M4FBD8BQgG

 

Земноводні:

 зображення:

https://www.google.com/search?q=%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%96&client=opera&hs=jYD&channel=suggest&tbm=isch&prmd=ivns&ei=rsBcVtOyBomxygPs77_oBw&start=20&sa=N

 

відео:

 

Плазуни: 

зображення:

1) https://www.google.com/search?q=%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BD%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&client=opera&hs=qkU&channel=suggest&tbm=isch&oq=%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BD%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&gs_l=img.3...5366.28490.0.29693.7.2.0.5.0.0.194.285.1j1.2.0....0...1ac.1.34.img..6.1.194.I-xf81OZ964

2) Варто пригадати.

Що таке велике та мале кола кровообігу, легеневе дихання?

Що таке линяння, яйцеживонародження?

Які організми називають симбіотичними?

Плазуни - холоднокровні, переважно наземні, хребетні тварини, розмноження і розвиток яких відбувається на суходолі (навіть у мешканців водойм). Це пов'язано з тим, що яйця плазунів, на відміну від риб і земноводних, оточують захисні яйцеві і зародкові оболонки.

Відомо близько 6 тис. сучасних видів плазунів (в Україні - 21), які поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Особливості будови та покривів плазунів.

Тіло плазунів поділяють на голову, тулуб і хвіст. На відміну від земноводних, вони мають чітко виражену шию. Кінцівки розташовані по боках тулуба, внаслідок чого тіло торкається землі - «плазує», звідки й походить назва класу. Але в багатьох видів (у змій, деяких ящірок) кінцівки зникають або дуже зменшені. Пальці плазунів закінчуються кігтиками.

Зовнішній шар покривів плазунів, на відміну від земноводних, роговіє. Шкіра суха, практично без залоз, вкрита роговими лусками, щитками або пластинками - похідними покривного епітелію. Такі покриви захищають тварин від механічних ушкоджень і зайвих втрат вологи. Щільний покрив заважає росту плазунів, тому він періодично змінюється: старий скидається, і тварина росте, поки новий не зроговів.

Скелет плазунів має подібний до земноводних план будови, але відрізняється низкою особливостей.

Так, їхній хребет більш диференційований і складається з п'яти відділів: шийного, грудного, поперекового, крижового та хвостового. Шийний відділ утворений кількома хребцями, які забезпечують значну рухомість голови.
До грудних і поперекових хребців приєднуються добре розвинені ребра. У плазунів є справжня грудна клітка, утворена грудними хребцями, ребрами та грудною кісткою. Грудна клітка бере участь у дихальних рухах цих тварин. Череп майже повністю кістковий.

Мускулатура плазунів краще розвинена, порівняно із земноводними.

З появою справжньої грудної клітки з'являються міжреберні м'язи, які забезпечують дихальні рухи.

Травна система плазунів дещо складніша, ніж у земноводних.

Слина, яку виробляють слинні залози, містить травні ферменти. Зуби у більшості плазунів однакові і слугують лише для захоплення та утримання їжі. Але в отруйних змій з'являються особливі отруйні зуби, призначені для введення отрути в тіло здобичі.

Кишечник плазунів відкривається, як і в земноводних, у клоаку (мал.1). У плазунів є невеличка сліпа кишка - відділ кишечнику, де їжа перетравлюється за допомогою симбіотичних мікроорганізмів.




Мал.1. Внутрішня будова плазуна

Видільна система плазунів - нирки та сечовий міхур, який відкривається протокою у клоаку.

Кровоносна система плазунів також має певні відмінності.

У шлуночку трикамерного серця є неповна перетинка, що частково перешкоджає змішуванню артеріальної та венозної крові. А в крокодилів серце взагалі чотирикамерне. Як і земноводні, плазуни належать до холоднокровних тварин.

Органи дихання плазунів - легені, що мають багато перетинок, які збільшують поверхню газообміну.

Крім того, їхні дихальні шляхи складаються з послідовно з'єднаних гортані, трахеї та бронхів. Трахея розгалужується на два бронхи, що заходять до легень.

У плазунів порівняно із земноводними складніший і механізм дихання. Повітря надходить до легень і виходить із них за рахунок рухів ребер. Унаслідок цього змінюється об'єм порожнини тіла.

Нервова система.

У плазунів краще, ніж у земноводних, розвинені півкулі головного мозку (передній мозок). Вони вкриті сірою речовиною сукупністю тіл мільйонів нервових клітин. Ця сіра речовина формує кору півкуль головного мозку. Мозочок розвинений добре, що зумовлено необхідністю координації (узгодження) складних рухів.

Органи чуттів плазунів краще пристосовані до наземного способу життя, ніж у земноводних.

Очі також захищені трьома повіками (верхньою, нижньою та миготливою перетинкою). За рахунок рухів кришталика та зміни його форми плазуни добре розрізняють предмети на різних відстанях. Органом дотику слугує язик, який може далеко висуватися з ротової порожнини. Також добре розвинені органи слуху, рівноваги, нюху, смаку тощо.

Цікавий орган чуття виявлено у гримучих змій. У них перед очима є заглиблення, здатне сприймати зміни температури на 0,02 °С на відстанях до 15 см. Цей орган допомагає гримучим зміям навіть у темряві знаходити теплокровну здобич.

Складна будова головного мозку та органів чуттів визначає і складну поведінку плазунів.

У ящірок спостерігають явище самокаліцтва. Якщо схопити її за хвіст, то внаслідок сильного скорочення м'язів один із хвостових хребців переламується й кінець хвоста відпадає. Цей рефлекс має захисне значення, бо надає змогу тварині втекти від хижака, який вхопив її за хвіст. Згодом втрачена частина хвоста відновлюється.

Розмноження і розвиток плазунів.

Плазуни - роздільностатеві тварини. Протоки статевих залоз відкриваються в клоаку. Запліднення внутрішнє. Більшість плазунів відкладає яйця, вкриті кількома оболонками, що захищають зародок від висихання, проникнення шкідливих мікроорганізмів, механічних ушкоджень і забезпечують його газообмін. Такі особливості будови яйця визначають прямий розвиток плазунів, оскільки зародок у ньому забезпечений поживними речовинами, водою, киснем. Тому зародки плазунів розвиваються не у водному середовищі, а на суходолі. У деяких видів (ящірка-веретільниця, живородна ящірки, гадюки) яйця затримуються у статевій системі самки до моменту виходу малят. Як ви пригадуєте, це явище має назву яйцеживонародження.
У деяких плазунів добре виражена турбота про нащадків. Так, самки деяких крокодилів і сірого варана охороняють кладку яєць від хижаків до моменту виходу з них молодих тварин.

Сезонні явища в житті плазунів.

У житті плазунів, як і в житті земноводних, можна відзначити такі сезонні періоди: зимівля, розмноження та літня активність. Для зимівлі плазуни можуть використовувати різні місця. Так, болотяні черепахи зимують на дні водойм, зарившись у мул. А змії, вужі та ящірки зимовий період переживають у порожнинах у ґрунті (норах гризунів, під пеньками дерев тощо), куди можуть ховатися цілими групами. Упродовж усієї зими вони, звісно, не живляться, а процеси обміну речовин у них значно вповільнюються.

Навесні плазуни починають розмножуватися - відкладають яйця в ямки під камінням, пеньками тощо, які добре прогріваються сонцем, бо тепло необхідне для розвитку зародків. Розвиток прямий: із яєць наприкінці літа з'являються молоді особини.

У степах і пустелях надзвичайно висока температура спонукає тварин впадати в неактивний стан улітку. (http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%83_%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BD%D0%B8.)

відео:

https://www.google.com/search?q=%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BD%D0%B8&client=opera&hs=EQp&channel=suggest&tbm=vid&prmd=ivns&source=lnms&sa=X&ved=0ahUKEwj15daIstvJAhUEfHIKHbkHCWkQ_AUIBg

 

Птахи:

зображення:

https://www.google.com/search?q=%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%85%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&client=opera&hs=qkU&channel=suggest&tbm=isch&oq=%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%85%D0%B8+%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0&gs_l=img.3...368214.384424.1.385820.12.11.1.0.0.0.241.1273.6j4j1.11.0....0...1ac.1.34.img..9.10.1045.etKrOSuvFBw

 

удова, життєдіяльність, поведінка та різноманітність: Довідник-енциклопедія для учнів загальноосвітніх шкіл.

Будова, життєдіяльність, поведінка та різноманітність:
Довідник для учнів загальноосвітніх шкіл
Загальні ознаки класу Птахи (Aves)
Морфологія
Пір'я
Анатомія і фізіологія
Органи чуття
Птахи в русі
Розмноження
Поведінка
Популяції
Міграції
Кормові повадки
Розповсюдження птахів
Походження і еволюція птахів
Класифікація і систематика птахів
Охорона птахів

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ КЛАСУ ПТАХИ (AVES)

Птахи (Aves), клас хребетних, що об'єднує тварин, які різняться від всіх інших тварин наявністю пір'яного покриву. Птахи розповсюджні по всьому світу, досить різноманітні і легко доступні для спостереження. Оскільки птахи добре помітні, вони можуть служити зручним індикатором стану оточуючого середовища. Якщо вони процвітають, то і середовище сприятливе. Якщо ж їх чисельність скорочується і вони не можуть нормально розмножуватись, стан середовища вимагає покращення.

Як і у інших хребетних - риб, земноводних, рептилій і ссавців, - основу скелета птахів складає ланцюжок - хребців на спинній стороні тіла. Як і ссавці, птахи теплокровні, тобто температура їх тіла залишається відносно постійною незалежно від коливань температури оточуючого середовища. Від більшості ссавців птахи відрізняються тим, що відкладають яйця. Ознаки, властиві класу птахів, пов'язані насамперед із їх здатністю до польоту, хоча окремі види, наприклад страуси та пінгвіни, цю властивість втратили в ході еволюції. Як наслідок всі птахи досить схожі між собою за формою, і з іншими таксонами їх не сплутаєш. Однією із найхарактерніших ознак є пір'я, що не знайдене у жодних інших тварин. Отже, птахи - це оперені, теплокровні, яцекладні хребетні, пристосовані до польоту.

До змісту

МОРФОЛОГІЯ

Під морфологією, зазвичай, розуміють зовнішню будову тварини на відміну від внутрішньої, яку прийнято називати анатомічною.

Дзьоб птаха складений із верхньої та нижньої щелеп(наддзьобка і піддзьобка), вкритих роговими чохлами. Форма його залежить від характерного для виду способу добування їжі, тому дозволяє судити про кормові повадки птаха. Дзьоб буває довгим і коротким, загнутим вгору або вниз, ложковидним, зубчастим, або із перехрещеними щелепами. Майже у всіх птахів він від використання стирається на кінці, і його роговий покрив повинен безперервно поновлюватись.
У більшості видів дзьоб чорний. Однак, зустрічаються найрізноманітніші варіанти його забарвлення, причому у деяких видів птахів, наприклад тупиків і туканів, це найяскравіша ділянка тіла.

Очі у птахів дуже великі, оскільки орієнтуються ці тварини в основному з допомогою зору. Очне яблуко в основному сховане під шкірою, і помітна лише темна зіниця, оточена кольоровою райдужкою.

У птахів окрім верхньої та нижньої повік є ще й "третя" повіка - миготлива перетинка це тонка прозора складка шкіри, що насувається на око з боку дзьоба. Миготлива перетинка зволожує, очищує і захищає око, миттєво закриваючи його при небезпеці контакту із зовнішнім предметом.

Вушні отвори, розташовані позаду і трохи нижче очей, у більшості птахів прикриті пір'ям особливої структури, так званими криючими вуха. Воно захищає слуховий прохід від потрапляння всередину сторонніх предметів, в той же час не заважаючи розповсюдженню звукових хвиль.



Мал. 1. Основні частини тіла птаха

Крила птахів бувають довгими і короткими, заокругленими чи гострими. У деяких видів вони дуже вузькі, а у інших дуже широкі. Вони можуть бути також ввігнутими чи пласкими. Зазвичай, довгі вузькі крила є адаптацією до тривалих далеких польотів над морем. Довгі, широкі та заокруглені крила добре пристосовані до ширяння у висхідних потоках нагрітого біля землі повітря. Короткі, заокруглені і ввігнуті крила є найзручнколібріішими для повільного польоту над полями та серед лісу, а також для швидкого підйому в повітря, наприклад у момент небезпеки. Загострені пласкі крила сприяють швидким помахам і стрімкому польоту.

Хвіст як морфологічний відділ складений із рульового пір'я, що формує його задній край, і криючого пір'я, що налягає на його основу. Рульові пера - парні, вони розташовані з обох сторін хвоста симетрично. Хвіст буває довшим за решту тіла, але іноді практично відсутній. Характерна для різних птахів його форма визначається відносною довжиною різних рульових пір'їн та особливостями їхніх верхівок. Як наслідок хвіст буває прямокутним, заокругленим, загостреним, вилкоподібним тощо.

Ноги. У більшості птахів вільна від пір'я частина ноги (стопа) включає цівку, пальці та кігті. У деяких видів, наприклад сов, цівка і пальці вкрито пір'ям, у небагатьох інших, зокрема стрижів та колібрі, вони вкриті м'якою шкірою, проте, як правило, тут знаходиться твердий роговий покрив, котрий, як і вся шкіра, безперервно поновлюється. Цей покрив може бути гладким, але найчастіше він утворений лусочками або дрібним неправильної форми пластинками. У фазанів та індиків на задній стороні цівки знаходиться рогова шпора, а у комірцевого рябчика по боках пальців іде облямівка із рогових шипів, що відпадає весною і відростає восени, слугуючи взимку своєрідними лижами. У більшості птахів на ногах по 4 пальці. Пальці влаштовано по-різному, що залежить від повадок видів та їх оточуючого середовища. Для охоплювання гілок, лазіння, ловлі здобичі, перенесення корму і маніпулювання із ним вони мають круто зігнуті гострі кігті. У бігаючих та риючих видів пальці товсті, а кігті на них сильні, але доволі тупі. У водоплавних птахів пальці мають перетинки. Як у качок, або шкірясті лопаті по боках, як у норців. У жайворонків та деяких співочих видів відкритих просторів задій палець озброєний дуже довгим кігтем.

Інші ознаки. У деяких птахів голова та шия голі, або вкриті дуже рідким пір'ям. Шкіра тут, як правило, яскраво забарвлена і утворює вирости, наприклад - гребінь на тімені і сережки на горлі. Нерідко добре помітні шишки знаходяться на основі верхньої щелепи. Зазвичай, ці особливості використовуються для демонстрацій або більш простих комунікативних сигналів. У грифів, які живляться падлом, голі голова і шия, що, напевне, є адаптацією, яка дозволяє кормитись гниючими трупами, не забруднюючи пір'я на дуже незручних для чищення ділянках тіла.

До змісту

ПІР'Я

Пір'я захищає шкіру птаха, забезпечує теплоізоляцію його тіла, оскільки утримує поблизу нього шар повітря, робить обтічною його форму і збільшує площу несучих поверхонь - крил та хвоста.
Майже всі птахи видаються повністю опереними; частково або цілком голими виглядають лише дзьоб та стопи. Однак вивчення будь-якого здатного до польоту виду виявляє, що пір'я росте із розташованих рядами заглиблень - пірйових сумок, згрупованих в широкі смуги, птерилії. Лише у не багатьох птахів пір'я росте рівномірно по всьому тілу; зазвичай це нелітаючі види, наприклад пінгвіни.

Структура пера. Найбільш складно побудоване махове перо крила І порядку. Воно складене із пружного центрального стрижня, до якого прикріплені два широких плоских опахала. Внутрішнє, тобто обернене до центру птаха, опахало ширше зовнішнього. Нижня частина стрижня, колодочка, частково занурена в шкіру. Колодочка порожниста і вільна від опахал, прикріплених до верхньої частини стрижня - стовбура. Він заповнений комірчастою серцевиною і несе на нижній стороні поздовжньою борідку. Кожне опахало утворене рядом паралельних борідок першого порядку із відгалуженнями, так званими борідками другого порядку. На останніх знаходяться гачечки, що чіпляються за сусідні борідки другого порядку, з'єднуючи всі елементи опахала в єдине ціле - за механізмом застібки-блискавки. Якщо борідки другого порядку розчепились, птаху достатньо пригладити перо дзьобом, щоб знову "защепнути" його.

Типи пір'я. майже всі добре помітні пір'їни побудовані так, як описано вище. Оскільки саме вони надають тілу птаха зовнішні обриси, їх називають контурними. У деяких видів, наприклад тетеревиних і фазанових, від нижньої частини їх стрижня відходить схоже за будовою маленьке побічне перо. Воно дуже пухнасте і покращує теплоізоляцію.

Окрім контурних, на тілі птаха знаходяться інші за будовою пера. Найбільш звичним є пух, складений із короткого стрижня і довгих гнучких борідок, які не зчеплені між собою. Пух захищає тіло пташенят, а у дорослих птахів скритий під контурними перами, він покращує теплоізоляцію. Там же знаходяться і пухові пера, що виконують ту ж саму функцію, що і пух. Вони мають довгий стрижень, але не зціплені борідки, тобто за структурою займають проміжне положення між контурними пір'їнами і пухом.

Розсіяні серед контурних і зазвичай скриті нитковидні пера, добре помітні на общипаній курці. Вони складені із тонкого стрижня із маленьким опахалом на верхівці. Нитковидні пера відходять від основи контурних і сприймають вібрації. Вважають, що це датчики зовнішніх сил, що беруть участь у стимуляції м'язів, які керують великим пір'ям.

Щетинки дуже схожі на нитковидні пера, але більш жорсткі. Вони стирчать у багатьох птахів навколо куточків рота і, напевне, є органами дотику, як вібриси у ссавців.

Найбільш незвичайне пір'я - це так званий порошковий пух, розміщений в особливих зонах - пудретах - під основним оперенням чапель та бугаїв, або розсіяний по всьому тілу у голубів, папуг, та багатьох інших видів. Це пір'я безперервно росте і розсипається на верхівці на тонкий порох. Воно має водовідштовхуючі властивості і, напевне, разом із секретом куприкової залози оберігає контурні пера від змочування.

Форма контурних пер доволі різноманітна. Наприклад, у махових пір'їн сов краї розпушені, що робить політ майже беззвучним і дозволяє непомітно наблизитьсь до здобичі.
Яскраві і надзвичайно довгі пір'їни райських птахів на Новій Гвінеї є "прикрасою" при демонстраціях.



Мал. 2. Види пер

Линька. Пір'я - це мертві утворення, не здатні до самовідновлення, тому їх необхідно періодично міняти. Випадіння старого пір'я і відростання на його місті нового називається линькою.

У більшості птахів линька із заміною всього пір'я відбувається принаймні раз на рік, звичайно наприкінці літа перед осінньою міграцією. Інша линька, що спостерігається у багатьох видів навесні, як правило, носить частковий характер і зачіпає лише пір'я тулуба. Залишаючи на місці махові та рульові. Внаслідок линьки самці набувають яскравого шлюбного вбрання.

Линька проходить поступово. Жодна птерилія не втрачає все пір'я відразу. У більшості літаючих птахів махові та рульові пера змінюються у певній послідовності. Таким чином, одні із них уже відростають, поки інші випадають, тому протягом всієї линьки зберігається здатність до польоту. Лише у не багатьох груп літаючих птахів, причому виключно водних, всі махові скидаються одночасно.



Мал. 3. Як росте пір'я

Вся сукупність пір'я птаха в даний момент називається його оперенням, або вбранням. Протягом життя особина змінює внаслідок линьок декілька типів оперення. Перший із них - це натальний пух, присутній уже в момент вилуплювання. Наступний тип оперення - ювенільний, тобто наявний у нестатевозрілих особин.

У більшості птахів ювенільне оперення замінюється безпосередньо дорослим, однак деяким видам властиве іще два або три проміжних варіанти зовнішності. Наприклад, білоголовий орлан лише в семирічному віці набуває типового дорослого вигляду із чисто білими головою і хвостом.

Догляд за оперенням. Всі птахи чистять оперення (це називається принінг), а більшість ще й купається. Ластівки, стрижі й крачки декілька разів підряд занурюються у воду на льоту. Інші птахи, стоячи або присідаючи на мілині, трясуть розпушеним пір'ям, намагаючись рівномірно його змочити. Деякі лісові види купаються у дощовій воді або росі, що накопичилась у листках. Сушаться пернаті, розпушуючи та струшуючи пір'я, чистячи його дзьобом і тріпочучи крилами.
Птахи змащують себе жиром, який виділяє куприкова залоза у основи хвоста. Вони дзьобом наносять його на пір'я, тим самим роблячи його стійким до змочування і більш еластичним. Щоб змастити оперення голови, птахи з допомогою дзьоба натирають жиром ноги, а потім чешуть ними голову.

Пилові ванни птахи приймають, присідаючи у купі пилу і обсипаючи себе ним. Припускають, що таким чином птахи позбавляються від паразитів.

Деякі види птахів, напевне, борються із паразитами з допомогою мурах. За пасивного способу птах сідає на гніздо мурах і дозволяє їм повзати між пір'ям. За активного способу особина хапає їх дзьобом і натирає ними пір'я. Швидше за все, мурашина кислота із розчавлених комах діє на зразок інсектициду, що позбавляє покриви від пухоїдів та кліщів.

Забарвлення пір'я визначається як хімічними речовинами (пігментами-барвниками), так і структурними особливостями. Пігменти каротиноїди обумовлюють червоний, оранжевий, і жовтий кольори. Інша група, меланіни, дає чорне, сіре, буре або буро-жовте забарвлення в залежності від концентрації пігментів.

Структурне забарвлення буває переливчастим (райдужним) і однотонним. В останньому випадку, воно, як правило, біле або блакитне. Перо сприймається як біле, коли воно майже повністю позбавлене пігменту, прозоре, але завдяки складній внутрішній структурі відбиває всі світлові промені. Воно видається блакитним, якщо містить під прозорою оболонкою щільно упаковані клітини із бурим пігментом. Воно поглинає все світло, що проходить крізь прозорий шар, за виключенням блакитних променів, які воно відбиває. Як такий блакитний пігмент в пері відсутній.
Переливчасте забарвлення, що змінюється в залежності від кута зору, обумовлене головним чином накладкою своєрідно розширених, скручених і насичених чорним меланіном борідок другого порядку. Так, американські птахи гракли виглядають то різнобарвними, то чорними. Горлова пляма у звичайного рубиновогорлого колібрі то спалахує яскраво-червоним, то здається бурувато-чорним.

Узор. Для жодної групи живих істот забарвлення тіла не відіграє такої ролі як для птахів. Воно може бути криптичним, або захисним, якщо імітує оточуючий фон, роблячи особину непомітною. Особливо часто це спостерігається у самок, що нерухомо сидять на яйцях; як наслідок, вони не приваблюють уваги хижаків. Проте, іноді криптично забарвлені обидві статі.

Багатьом птахам, що живуть серед трави притаманний узор із поздовжніх смуг. Окрім того, у них часто відносно темний верх і більш світлий низ. Оскільки світло падає згори, нижні частини тіла виявляються затіненими і наближаються за забарвленням до верхніх, а як наслідок весь птах виглядає пласким і не виділяється на оточуючому фоні.

В інших випадках забарвлення буває розчленовуючим, тобто складеним із неправильної форми чітко виокремлених плям, що "розбивають" контури тіла на нібито не пов'язані між собою, не схожі на живу істоту частини. Забарвлені таким чином кулики, наприклад каменешарка і крикливий пісочник, майже непомітні на фоні кам'янистого пляжу.

До змісту

АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ

Коли птахи набули здатності до польоту, їх внутрішня будова сильно змінилась у порівнянні із предками - рептиліями. Для зменшення ваги тварини одні органи стали більш компактними, інші були втрачені, а лусочки замінились пір'ям. Більш важкі, життєво необхідні структури перемістились ближче до центра тіла заради покращення його балансування. На додаток зросли ефективність, швидкість і урегульованість всіх фізіологічних процесів, що забезпечило необхідну для польоту потужність.

Скелет птахів характеризується дивовижною легкістю і жорсткістю. Його полегшення досягається завдяки редукції ряду елементів, особливо в кінцівках, і появі всередині певних кісток повітроносних порожнин. Жорсткість забезпечується зростанням багатьох структур.



Мал. 4. Скелет птаха

Заради зручності опису виділяють осьовий скелет та скелет кінцівок. Перший включає череп, хребет, ребра та грудину. Другий утворений дугоподібними плечовим і тазовим поясами та причленованими до них кістками вільних кінцівок передньої і задньої.

Череп. Для черепу птахів характерні величезні очні западини, що відповідають надзвичайно великим очам цих тварин. Мозковий відділ прилягає до очних западин ззаду і ніби витіснений ними. Сильно виступаючі вперед кістки утворюють беззубі верхню та нижню щелепи, які відповідають наддзьобку і піддзьобку. Вушний отвір розміщений під нижнім краєм очної западини майже впритул до неї. На відміну від верхньої щелепи людини, у птахів вона рухома завдяки особливому шарнірному приєднанню до мозкового відділу.

Хребет складений із численних дрібних кісточок, що мають назву хребців і розміщені в ряд від основи черепа до кінчика хвоста. В шийному відділи вони відокремлені, рухомі і в крайньому разі більш чисельні, ніж у людини і більшості ссавців. Як наслідок птах може згинати шию майже в будь-якому напрямку. У грудному відділі хребці з'єднано із ребрами і, як правило, міцно зрощені між собою, а в районі тазу злиті в єдину довгу кіску - складні крижі. Таким чином, птахам властива надзвичайно жорстка спина. Решта хребців - хвостові - рухомі за виключенням декількох останніх, що злиті в єдину кістку, пігостиль. Вона нагадує за формою леміш плугу і є скелетною опорою для довгих рульових пір'їн хвоста.

Грудна клітка. Ребра разом із грудними хребцями і грудиною оточують і захищають ззовні серце та легені. У всіх літаючих птахів грудина дуже широка, розросла у кіль для прикріплення головних літальних м'язів. Як правило, чим він більший, тим сильніший політ. У зовсім нелітаючих птахів кіль відсутній.

Плечовий пояс, що з'єднує із осьовим скелетом передню вільну кінцівку (крило), утворений з кожного боку трьома кістками, розмішеними на зразок триноги. Одна його ніжка, коракоїд (вороняча кістка), впирається у грудину, друга, лопатка, лежить на ребрах, а третя, ключиця, злита із протилежною ключицею у тонку вилочку. Коракоїд і лопатка в місці зустрічі утворюють суглобову западину, в якій обертається голівка плечової кістки.

Крила. Кістки пташиного крила в принципі ті ж, що і в людській руці. Плечова кістка, єдина у верхньому відділі кінцівки, у ліктьовому суглобі з'єднана з двома кістками передпліччя - променевою та ліктьовою. Нижче, тобто в кисті, численні елементи, які присутні у людини, у птахів злиті між собою або втрачені, так, що залишаються лише дві кісточки зап'ястка, одна велика п'ястково-зап'ясткова кістка, або пряжка, і 4 фалангові кісточки, що відповідають трьом пальцям. Крило птаха значно легше передньої кінцівки будь-якої наземної хребетної тварини близької за розміром. І справа не лише в тім, що кисть включає менше елементів, - довгі кістки передпліччя і плеча порожнисті, причому в плечовій знаходиться особливий повітряний мішок, що відносять до дихальної системи. Крило додатково полегшене відсутністю в ньому великих м'язів. Замість них його головні рухи контролюють сухожилки сильно розвиненої мускулатури грудини.

Тазовий пояс з кожного боку тіла складений із трьох злитих між собою кісток - сідничної, лобкової і клубової, причому остання зрослась із складними крижами. Все це разом узяте захищає ззовні нирки і забезпечує міцний зв'язок ніг з осьовим скелетом. В тому місці, де три кістки тазового поясу зустрічаються одна з одною, знаходиться глибока вертлюжна западина, в якій обертається голівка стернової кістки.

Ноги. У птахів, як і у людини, стегнова кістка утворює стержень верхнього відділу нижньої кінцівки, стегна. До цієї кістки в колінному суглобі причленовується гомілка. Якщо у людини до її складу входять дві довгі кістки, велика і мала гомілкові, то у птахів вони зростаються і з однією, або більше верхніми кісточками передплесна в елемент під назвою тибіотарзус. Від малої гомілкової кістки залишається помітним лише тонкий короткий рудимент, що прилягає до тибіотарзусу.

Стопа. У внутрішньо-передплесневому суглобі (який зв'язує гомілку та стопу) до трибіотарзуса приєднана стопа, складена із однієї довгої кістки, цівки, і кісток пальців. Цівка утворена елементами плесна, що зрослись між собою і декількома нижніми передплесновими кісточками.

У більшості птахів 4 пальці, кожний з яких закінчується кігтем і приєднаний до цівки. Перший палець обернений назад. В більшості випадків решта спрямовані вперед. У деяких видів другий або четвертий палець обернений назад разом із першим. У стрижів перший палець спрямований вперед, як і решта, а у скопи він здатний обертатись у обидва боки. У птахів цівка не опирається на землю, а ходять вони на пальцях із відірваною від ґрунту п'яткою.

М'язи. Крила, ноги і решта частин тіла здійснюють рух з допомогою приблизно 175 різних скелетних поперечносмугастих м'язів. Вони називаються також довільними, тобто їх скорочення можуть контролюватися "свідомо" - головним мозком. В більшості випадків вони парні, симетрично розміщені з двох боків тіла.

Політ забезпечують в основному два великі м'язи, грудний і надкоракоїдальний. Обидва вони розпочинаються на грудині. Грудний м'яз, найбільший, тягне крило вниз і тим самим в повітрі обумовлює рух птаха вперед і вгору. Надкоракоїдальний м'яз тягне крило вгору, готуючи його до наступного помаху. У свійської курки та індички ці два м'язи являють собою "біле м'ясо", а решта відповідають "темному м'ясу".

Окрім скелетних м'язів у птахів є гладкі, що залягають шарами в стінках органів дихальної, кровоносної, травної та сечостатевої систем. Гладкі м'язи знаходяться також в шкірі, де вони обумовлюють рух пір'я, і в очах, де вони забезпечують акомодацію, тобто фокусування зображення на сітківці. Їх називають мимовільними, оскільки працюють вони без "вольового контролю" з боку головного мозку.



Мал. 5. Внутрішня будова птаха

Нервова система. Центральна нервова система складена із головного і спинного мозку, які, в свою чергу утворені численними нервовими клітинами (нейронами).

Найпомітніша частина головного мозку птахів - великі півкулі, що являють собою центр вищої нервової діяльності. Поверхня їх гладка, без борозен та звивин, що властиві багатьом ссавцям, площа її порівняно невелика, що непогано корелює із порівняно низьким рівнем "інтелекту" пернатих. Всередині великих півкуль розміщено центри координації інстинктивних форм поведінки, в тому числі живлення і співу.

Мозочок, що у птахів є доволі цікавим, знаходиться безпосередньо позаду великих півкуль і вкритий борознами і звивинами. Його складна будова і великі розміри відповідають непростим завданням, які пов'язані із збереженням рівноваги в повітрі і координацією багатьох необхідних для польоту рухів.

Серцево-судинна система. Серце у птахів більше за розміром, ніж у ссавців із подібним розміром тіла, причому, чим дрібнішим є вид, ти відповідно більшим є його серце. Наприклад, у колібрі його маса складає до 2,75% маси всього організму. У всіх птахів, які часто літають, серце має бути великим, щоб забезпечувати швидку циркуляцію крові. Те ж саме можна сказати про види, що мешкають в холодних регіонах або на значних висотах. Як і у ссавців, серце птахів чотирикамерне.
Частота скорочень корелює із його розмірами. Так, у африканського страуса, серце здійснює близько 70 скорочень за хвилину, а у колібрі під час польоту - до 615. переляк може настільки підвищити кров'яний тиск у птахів, що великі артерії лопають і особина гине.

Як і ссавці, птахи є теплокровними, причому діапазон нормальних температур їх тіла вищий, ніж у людини - від 37,7 до 43,50С.

Кров птахів зазвичай містить більше еритроцитів, ніж у більшості ссавців, і як результат за одиницю часу може переносити більше кисню, що необхідно для польоту.

Дихальна система. У більшості птахів ніздрі ведуть у носові порожнини у основи дзьоба. Однак у бакланів, олуш та деяких інших видів ніздрі відсутні, і вони змушені дихати ротом. Повітря, потрапивши у ніздрі прямує до рота, спрямовується у гортань, від якої розпочинається трахея. У птахів (на відміну від ссавців) гортань не видає звуків, а утворює лише клапанний апарат, який захищає нижні дихальні шляхи від потрапляння до них їжі і води.

Поблизу легень трахея розгалужується на два бронхи, кожний з яких прямує у свою половину легень. В точці їх розділення розміщена нижня гортань, що є голосовим апаратом. Вона утворена розширеними кістковими кільцями трахеї і бронхів та внутрішніми перетинками. До них прикріплено пари особливих співочих м'язів. Коли через нижню гортань проходить повітря, яке видихається із легень, то воно викликає вібрацію перетинок, що видає звуки. У птахів із широким діапазоном звукових тонів (співочих) голосових перетинок та співочих м'язів більше, ніж у видів, які співають погано.

При вході до легень кожний бронх розділяється на окремі трубочки. Їх стінки пронизано кровоносними капілярами, що отримують із повітря кисень і віддають до нього вуглекислий газ. Трубочки ведуть до тонкостінних повітряних мішків, які нагадують мильні бульбашки і не пронизані капілярами. Ці мішки знаходяться за межами легень - в області шиї, плечей і тазу, навколо нижньої гортані і травних органів, а також проникають до великих кісток кінцівок.

Повітря, що вдихається рухається через трубочки і потрапляє до повітряних мішків. При видиханні воно іде із мішків знову по трубочках через легені, де знову відбувається газообмін. Таке подвійне дихання збільшує забезпечення організму киснем, що необхідно для польоту. Повітряні мішки виконують і інші функції. Вони зволожують повітря і регулюють температуру тіла, дозволяючи оточуючим їх тканинам втрачати тепло за рахунок випромінювання і випаровування. Таким чином, птахи ніби пітніють зсередини, що компенсує відсутність у них потових залоз. Одночасно повітряні мішки забезпечують видалення із тіла надлишкової рідини.

Травна система, в принципі, являє собою порожнисту трубку, що прямує від дзьоба до клоаки. Вона приймає в себе їжу, виділяє сік із ферментами, що їжу розщеплюють, всмоктує виникаючі речовини і виводить назовні неперетравлені рештки. Хоча будова травної системи і її функції у всіх птахів як правило однакові, існують відмінності в деталях, пов'язані із конкретними харчовими звичками та раціоном тієї чи іншої групи пернатих.

Процесс травлення розпочинається, коли їжа потрапляє до рота. Більшість птахів має слинні залози, які виділяють слину, що зволожує їжу і розпочинає її травлення. Слинні залози деяких стрижів утворюють клейку рідину, що використовується для будівництва гнізд.

Форма і функції язика, як і дзьоба, залежать від способу життя птаха. Язик може використовуватись для утримування їжі, маніпуляцій із нею в роті, дотику і визначення смаку.

Дятли та колібрі можуть висовувати свій надзвичайно довгий язик далеко за межі дзьоба. У деяких дятлів він несе на кінці спрямовані назад шипи, що допомагають доставати комах та їх личинок із отворів у корі. У колібрі язик на кінці згорнутий в трубку для висмоктування нектару із квітів
Із рота їжа надходить у стравохід. У індиків, тетеревиних, фазанових, голубів і деяких інших птахів частина його, що зветься волом, постійно розширена і служить для накопичення їжі. У багатьох птахів стравохід здатний розтягуватись і може тимчасово вміщувати значну кількість їжі, перш ніж вона надійде до шлунку.

Останній поділено на дві частини - залозисту і м'язеву ("пупок"). Перша утворює шлунковий сік, що починає розщеплювати їжу на гідні для всмоктування речовини. "Пупок" вирізняється товстими стінками і твердим внутрішніми гребенями, що перетирають їжу, отриману із залозистого шлунку. Це компенсує відсутність у птахів зубів. У видів, які вживають насіння та іншу тверду їжу, м'язеві стінки цього відділу особливо товсті. У багатьох хижих птахів в м'язистому шлунку із неперетравлених решток їжі, зокрема кісток, пір'я, волосся і твердих частин комах, утворюються округлі частинки, що періодично відригаються.

За шлунком травний тракт продовжується тонкою кишкою, де їжа остаточно перетравлюється. Товста кишка у птахів - це коротка пряма трубка, яка веде до клоаки, куди також відкриваються протоки сечостатевої системи. Таким чином, в неї потрапляють фекальні маси, сеча, яйця і сперма. Всі ці продукти виводяться із організму через єдиний отвір.

Сечостатева система. Цей комплекс складений із тісно пов'язаних між собою видільної та статевої систем. Перша діє безперервно, а друга у певний сезон року.

Видільна система включає в себе дві нирки, що видаляють шкідливі продукти життєдіяльності із крові і утворюють сечу. Птахи не мають сечового міхура, і сеча по сечоводах проходить пряму в клоаку, де більша частина води знову всмоктується в організм. Білі кашицеподібні рештки кінець кінцем викидаються назовні разом із темними фекальними масами, що надходять із товстої кишки.
Статева система складена із гонад, або статевих залоз, і трубок, які відходять від них. Чоловічі гонади - це пара сім'яників, в яких формуються чоловічі статеві клітини - сперматозоїди. Форма сім'яників овальна або еліпсоїдна, причому лівий зазвичай більшого розміру. Вони лежать в порожнині тіла поблизу переднього кінця кожної нирки. Перед настанням сезону розмноження гормони призводять до збільшення розмірів сім'яників в сотні разів. По тонкій звивистій трубці, сім'явивідному каналу, сперматозоїди потрапляють із кожного сім'яника в сім'яний пухирець. Там вони накопичуються до настання моменту розмноження, під час якого виводяться через зовнішній отвір клоаки назовні.

Жіночі гонади, яєчники, утворюють жіночі статеві клітини - яйцеклітини. У більшості птахів яєчник лише один, лівий. В порівнянні із мікроскопічним сперматозоїдом яйцеклітина велетенська. Основну її частину по масі складає жовток - поживний матеріал для зародка, що розвивається після запліднення. Із яєчника яйцеклітина потрапляє в трубку, що має назву яйцеводу. М'язи яйцевода проштовхують її повз різні залозисті області в його стінках. Вони оточують жовток білком, підшкаралуповими оболонками, твердою, із значним вмістом кальцію шкаралупою і, нарешті, додають до шкаралупи речовини-барвники. Перетворення яйцеклітини в готове до відкладання яйце займає близько 24 годин.

Запліднення у птахів внутрішнє. Сперматозоїди потрапляють під час спарювання в клоаку самки і пливуть вгору до яйцевода. Запліднення, тобто злиття чоловічої і жіночої статевих клітин відбувається у верхньому кінці яйцевода перш, ніж яйцеклітина вкриється білком, м'якими оболонками і шкаралупою.

До змісту

ОРГАНИ ЧУТТЯ

Щоб досить добре бачити під час швидкого польоту, птахи мають кращий, ніж усі інші тварини, зір. Добре розвинений у них також слух, але нюх і смак у більшості видів слабкі.

Зір. Очі птахів мають ряд структурно-функціональних особливостей, пов'язаних з їх способом життя. Особливо помітні їх великі розміри, що забезпечують широке поле зору. У деяких хижих птахів вони значно більші, ніж у людини, а у африканського страуса - більші, ніж у слона.

Акомодація очей, тобто пристосованість їх до чіткого бачення предметів за зміни відстані до них, у птахів проходить із дивовижною швидкістю. Яструб, що переслідує здобич, безперервно тримає її у фокусі до самого моменту ловлі. Птах, що летить через ліс, повинен чітко бачити гілки оточуючих дерев, щоб не зіштовхнутись з ними.

Пташине око має дві унікальні структури. Одна із них - це гребінець, складка тканини, що вдається у внутрішню камеру ока з боку зорового нерву. Можливо, ця структура допомагає вловлювати рухи, відкидаючи тінь на сітківку, коли птах рухає головою. Інша особливість - це кісткове кільце - шар дрібних пластинчастих кісточок в стінці ока. У деяких видів, особливо у денних хижаків і сов, кільце так сильно розвинене, що надає оку форму трубки. Це відсуває кришталик від сітківки, і як наслідок, птах здатний розрізняти здобич на великій відстані.

У більшості птахів очі щільно закріплені в очних западинах і не можуть рухатись. Однак цей недолік компенсовано надзвичайною рухливістю шиї, що дозволяє повертати голову майже в любому напрямку. На додачу у птахів дуже широке поле зору, оскільки очі розміщено по боках голови. Цей тип зору, при якому кожний об'єкт в кожний момент часу бачиться одним оком, називається монокулярним. Загальне поле монокулярного зору - до 340о. Бінокулярний зір, при якому обидва ока спрямовані вперед, властивий лише совам. Його загальне поле у них обмежено приблизно 70о. Між монокулярністю і бінокулярністю існують переходи. У вальдшнепа очі так далеко зсунуті назад, що сприймають задню половину поля зору не гірше, ніж передню. Це дозволяє йому слідкувати за тим, що робиться над головою, зондуючи ґрунт дзьобом в пошуках земляних червів.

Слух. Як і у ссавців, орган слуху птахів включає три частини: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Однак вушна раковина у них відсутня. "Вушка" або "ріжки" деяких сов - це лише пучки подовженого пір'я, що не мають жодного відношення до слуху.

У більшості птахів зовнішнє вухо являє собою короткий прохід. У деяких видів, наприклад грифів, голова гола, і його отвір добре помітний. Однак, як правило, воно вкрите особливим пір'ям - криючим вуха. У сов, які під час нічного полювання за здобиччю орієнтуються в основному з допомогою слуху, вушні отвори дуже великі, а криючі їх пера утворюють широкий лицевий диск.
Зовнішній слуховий прохід веде до барабанної перетинки. Її коливання, викликані звуковими хвилями, передаються через середнє вухо (заповнену повітрям кісткову камеру) у внутрішнє. Там механічні коливання перетворюються в нервові імпульси, що спрямовуються по слуховому нерву у головний мозок. Внутрішнє вухо включає в себе також три напівколові канали, рецептори яких забезпечують збереження рівноваги тіла.

Хоча птахи чують звуки в досить широкому діапазоні частот, вони особливо чутливі до акустичних сигналів особин свого виду. Як показали експерименти, різні види сприймають частоти від 40 Гц (хвилястий папужка) до 29 000 Гц (зяблик), однак, як правило верхня межа чутливості не перевищує у пернатих 20 000 Гц.

Декілька видів птахів, що гніздяться у темних печерах, уникають там ударів об перешкоди завдяки ехолокації. Ця здатність, відома також у кажанів, спостерігається, наприклад, у гуахаро із Тринідаду і півночі Південної Америки. Літаючи в абсолютній темряві, він видає "черги" дуже високих звуків і, сприймаючи їх відбиття від стін печери, легко в ній орієнтується.

Нюх і смак. Загалом, нюх у птахів розвинений дуже слабко. Це відповідає малим розмірам нюхових долей головного мозку і коротким носовим порожнинам, розташованим між ніздрями і ротовою порожниною. Виключенням є новозеландський птах ківі, у якого ніздрі знаходяться на кінці довгого дзьоба і носові порожнини як наслідок витягнуті. Ці особливості дозволяють йому, встромивши дзьоб у ґрунт, винюхувати ґрунтових червів та іншу підземну їжу. Вважається також, що стерв'ятники знаходять здобич з допомогою не лише зору, а й нюху.

Смак розвинений слабко, тому вистілка ротової порожнини і покриви язика в основному рогові і місця для смакових сосочків на них мало. Однак колібрі явно полюбляє нектар та інші солодкі рідини, а більшість видів не вживає дуже кислу або гірку їжу. Ці тварини ковтають їжу не розжовуючи, тобто рідко тримають її в роті достатньо довго, щоб тонко розрізняти смак.

До змісту

ПТАХИ В РУСІ

Найхарактерніший спосіб пересування птахів - політ. Однак пернаті по-різному адаптовані і до руху по землі, а деякі із них - чудові пловці та пірнальники.



Мал. 6 Рух птаха в польоті

В повітрі.Будова пташиного крила, в принципі, забезпечує рух тіла в повітрі. Розгорнуте крило стає тоншим в напрямку від товстого і заокругленого переднього краю із скелетною опорою всередині до заднього краю, утвореного маховими перами. Верхня його сторона злегка опукла, а нижня - ввігнута.
За звичайного махаючого полоту на нижній поверхні внутрішньої половини крила, що нахилена заднім краєм донизу, діє тиск зустрічного потоку повітря. Відхиляючи потік донизу крило створює підйомну силу.

Зовнішня половина крила в польоті описує півколо, рухаючись вперед і вниз, а потім вгору і назад. Перший рух тягне птаха вперед, а другий є замахом. Під час замаху крило напівскладене, а махові пера розсунуті, щоб зменшити тиск повітря на його верхню частину. Птахи із короткими та широкими крилами в польоті змушені часто ними махати, оскільки їх площа в порівнянні із вагою тіла мала. Довге та вузьке крило не вимагає високої частоти помахів.

Існує три типи польоту: плануючий, ширяючий та махаючий. Планування - це просто плавні рухи вниз і вгору на розгорнутих крилах. Ширяння по суті являє собою планування, тільки без втрати висоти. Ширяючий політ може бути динамічним або статичним. В першому випадку це планування у висхідних повітряних потоках, за якого дія сили тяжіння компенсується тиском повітря, що підіймається. Як наслідок птах летить, практично не рухаючи крилами. Канюки, орли та інші великі ширококрилі види навіть мігрують вздовж витягнутих по меридіану гірських хребтів, використовуючи вертикальний рух повітряних мас, що похило підіймаються по схилу гори.

Динамічне ширяння являє собою сковзання у горизонтальних потоках повітря, що різняться швидкістю і висотою із почерговим переходом між ними вгору і вниз. Такий політ властивий, наприклад, альбатросам, що проводять над бурхливим морем більшу частину життя.

Уже описаний махаючий політ - це основний спосіб пересування птахів під час злету, посадки і руху по прямій. Особини, що злітають з високого місця, просто кидаються вниз, щоб при падінні набрати достатню для польоту швидкість. Під час злету із землі чи води птах, швидко перебираючи ногами, розганяється проти вітру, доки не набере швидкість, достатню для відриву від поверхні. однак, якщо вітру немає, або розігнатись неможливо, птах підіймається в повітря завдяки лише активним помахам крил.

Перед приземленням птах повинен знизити швидкість. Для цього він орієнтує тіло вертикально і гальмує, широко розставивши крила і хвіст для збільшення протидії повітря. Одночасно він витягає вперед ноги для амортизації удару об землю. під час посадки на воду птаху не обов'язково сильно знижувати швидкість, оскільки небезпека травмуватись при цьому значно нижча.
Хвіст доповнює несучу поверхню і використовується як гальмо, однак його головна функція - виконувати роль руля під час польоту.

Птахи можуть здійснювати особливі повітряні рухи відповідно до власних конкретних пристосувань. Деякі, швидко рухаючи крилами, нерухомо зависають на одному місці. Інші часто переходять від махаючого польоту до плануючого, що робить політ хвилеподібним.

На суші. Птахи, як вважають, походять від плазунів, що мешкали на деревах. Напевне, від них вони успадкували звичку стрибати з гілки на гілку, що властива більшості пернатих. В той же час деякі птахи, наприклад дятли та піщухи, набули здатності лазити по вертикальних стовбурах дерев, використовуючи власний хвіст як опору.

Спустившись в ході еволюції з дерев на землю, численні види навчились рухатись кроком або бігати. Однак розвиток в цьому напрямку проходив у різних видів неоднаково. Наприклад, мандруючий дрозд може і стрибати і рухатись кроком, в той час коли шпак в нормі лише крокує. Африканський страус бігає із швидкістю до 64 км/год. З іншого боку стрижі не можуть ні стрибати, ні бігати і використовують свої слабкі ноги лише для чіпляння за вертикальні поверхні.

Птахам, що крокують по мілині, наприклад чаплям та ходуличникам, притаманні довгі ноги. Для птахів, що пересуваються по покривах із плаваючого листя і трясовинам, властиві довгі пальці і кігті, щоб не провалюватися. У пінгвінів короткі товсті ноги розміщені далеко позаду центру ваги. Саме тому вони можуть ходити, лише підтримуючи вертикальне положення тіла, короткими кроками. Якщо необхідно рухатись швидше, вони лягають на черево і сковзають, мов на санях, відштовхуючись від снігу ластоподібними крилами і ногами.

У воді. Птахи - початково сухопутні істоти і завжди мостять гнізда на суші або зрідка на плотах. Однак, багато із них адаптувались до водного способу життя. Плавають вони за рахунок почергових рухів ногами, зазвичай озброєними перетинками чи лопатями на пальцях, що діють як весла. Широкий тулуб забезпечує водоплавним птахам стійкість, а їх щільний покрив із пір'я містить повітря, що збільшує плавучість. Вміння плавати, як правило, необхідне птахам, що видобувають їжу під водою. Лебеді, гуси та деякі качки на мілині практикують неповне пірнання: повернувшись хвостом вгору і витягнувши шию вниз вони дістають корм із дна.

Олуші, пелікани, крачки та деякі рибоїдні види падають у воду з льоту, причому висота падіння залежить від розмірів птаха і глибини, якої він прагне досягнути. Так, важкі олуші, падаючи каменем з висоти 30 м, занурюються у воду на 3 - 3,6 м. легкі крачки падають із меншої висоти і занурюються лише на декілька сантиметрів.

Пінгвіни, гагари, норці, ниркові качки і багато інших птахів пірнають з поверхні води. На маючи інерції пірнальників, що падають у воду, вони використовують для занурення рух свої ніг та (або) крил. У таких видів ноги зазвичай розташовані у заднього кінця тулуба, як гвинт під кормою корабля. при зануренні вони можуть знизити плавучість, щільно притискаючи пір'я і стискаючи повітряні мішки. Напевне, для більшості птахів гранична глибина пірнання із поверхні близька до 6 м. Однак, темнодзьоба полярна гагара може занурюватись на 18 м, а ниркова качка морянка приблизно на 60 м.

До змісту

РОЗМНОЖЕННЯ

Розмноження у птахів передбачає встановлення гніздової території, шлюбну поведінку, спарювання, утворення пари, побудову гнізда, відкладання яєць, насиджування, та піклування про потомство.

Територія. На початку сезону розмноження особини більшості видів встановлюють межі своєї території, яку оберігають від родичів. Звичайно цим займається лише самець. Розрізняють чотири типи таких територій.

Територія для спарювання, гніздування, живлення. Цей тип найбільш характерний і звичайний, наприклад, для співочих птахів. Самець прибуває на обрану ділянку навесні і встановлює її межі. Потім прилітає самка, відбувається спарювання, будується гніздо тощо. Пара шукає їжу для себе і своїх пташенят не залишаючи території.

Територія для спарювання і гніздування, але не для живлення. Численні співочі птахи, включаючи червонокрилого трупіала, охороняють доволі значну територію навколо гнізда, але на пошуки їжі відлітають в інші місця.

Территория виключно для спарювання. Самці деяких видів використовують обмежені території для шлюбних демонстрацій і приваблювання самок. Самки ж гніздо створюють в іншому місці без участі статевого партнера. Так, декілька самців полинного тетерева приваблюють самок ("токують"), зібравшись на невеликій площі, що має назву токовища.

Обмежена територія для спарювання і гніздування. Такі види як олуші, чайки, крачки, чаплі і деякі види ластівок, гніздяться колоніями, в межах яких кожна особина займає територію, що безпосередньо оточує гніздо. Вони розпочинають його побудову на тому ж місці де відбулось спарювання.

Територія, яка включає кормову ділянку, має бути достатньо великою, щоб забезпечити їжею як пару дорослих птахів, так і їхніх пташенят. У великого птаха, наприклад білоголового орлана, вона займає площу близько 2,6 км2, а у співочих птахів буває не більшою за 0,4 га. У видів, які створюють щільні колонії, розмір території має бути достатнім для того, щоб сусідні пари не могли дотягнутися одна до одної дзьобами.

Спів. Головна звукова демонстрація птахів це пісня, тобто стійка послідовність звуків, що дозволяє їх розпізнати. Співає в основному самець, і як правило лише в сезон розмноження. Звуки можуть видаватися будь-які - від повторення одного й того ж тону до складної і довгої мелодії, іноді доволі музичної.

Особливо часто співають птахи під час встановлення гніздової території, рідше після вилуплювання пташенят і зазвичай припиняється спів, коли молоді стають самостійними і територіальна поведінка згасає. В пік сезону розмноження спів можливий до 2305 разів на день. Деякі осілі птахи співають цілий рік.

Численні птахи намагаються під час співу потрапити на очі, влаштовуючись на відкритих місцях. Жайворонки, подорожники та інші мешканці степових ландшафтів використовують пісню під час польоту.

Спів найбільш розвинений у так званих співочих птахів із ряду горобиних. Однак майже всі пернаті користуються тими чи іншим звуковими демонстраціями, щоб заявити про власну присутність. Вони можуть зводитись до своєрідного квоктання у фазана або реву у пінгвінів. Деякі птахи видають звуки не гортанню, а іншими частинами тіла, здійснюючи при цьому специфічні рухи. Наприклад, вальдшнеп, що токує над лісовою галявиною, спірально злітаючи в небо, "хорхає" за рахунок різких помахів крил, а потім під час крутого зигзагоподібного спуску "цикає" голосом. Деякі дятли замість співу використовують барабанний дріб, що вибивається дзьобом по порожньому пеньку або іншому предмету з добрим резонансом.

В пік сезону розмноження деякі птахи співають майже безперервно весь день. Проте для більшості видів характерним є спів на світанку і ввечері. Пересмішник і соловей можуть співати місячними ночами.

Спарювання. Після прибуття самки на гніздову ділянку самець активізує свої звукові та зорові демонстрації він співає все голосніше і періодично переслідує самку. На початку вона не здатна до запліднення, але через декілька діб її фізіологічний стан змінюється і проходить спарювання. При цьому нерідко встановлюється більш-менш міцний зв'язок між партнерами - виникає пара
Співочі птахи в переважній більшості моногамні. Протягом всього сезону розмноження вони мають лише одного партнера, утворюючи з ним стабільну пару. У деяких видів кожне гніздування протягом одного сезону супроводжується зміною партнера. Гуси, лебеді і великі хижі птахи утворюють пару на все життя.

Для ряду видів, в тому числі і деяких співочих, характерна полігамія. Якщо самець спарюється з двома і більше самками, говорять про полігінію; якщо самка з двома і більше самцями - про поліандрію. Полігінія зустрічається частіше (наприклад, у рисового трупіала); поліандрія відома у плямистого американського перевізника. Невпорядковані спарювання без утворення стійких пар між партнерами називають проміскуїтетом. Він характерний, наприклад, для тетеревів.
Після утворення пари самці піклуються про її збереження. Вони приносять матеріал для гнізда, іноді допомагають його будувати і як правило годують самку, що насиджує.

Типи гнізд. Оскільки птахи є теплокровними, вони не лише захищають яйця від впливу несприятливих погодних умов, але й обігрівають їх, сприяючи розвитку зародка. Для цього вони повинні мати гніздо, тобто будь-яке місце, куди можна відкласти яйця і де буде відбуватись насиджування.

Розрізняють гнізда відкриті наземні, розташовані у сховищах, гнізда-платформи і чаші. Перші дві категорії не мають певної структури, але можуть бути вистелені дрібними камінцями, рослинними рештками або власним пухом птаха, хоча це і не обов'язково. Приховане гніздо знаходиться у своєрідній печері, створеній самим птахом, або виниклій іншим шляхом. Качки, що мешкають на деревах, використовують готові дупла, дятли самі видовбують їх у стовбурах дерев, рибалочки викопують нори у річкових берегах.

Гніздо-платформа являє собою купу гілочок із ямкою по центру для яєць. Такі гнізда будують чаплі і численні хижі птахи. Орли використовують одну й ту ж платформу щороку, кожного сезону додаючи до неї новий матеріал, так, що маса будівлі може становити в решті решт понад тону.

Чашовидні гнізда, які будує більшість співочих птахів, мають чітку структуру: у них міцне дно і стінки, а всередині вистілка із м'якого матеріалу. Таке гніздо може лежати на опорі, як у дроздів. Триматися за її краю, як у виреона, або висіти у вигляді довгої плетеної сумки, як у вивільги. У деяких видів воно прикріплене до стіни, наприклад у феба та стрижа, знаходиться в дуплі, як у американської деревної ластівки, в норі, як у ластівки-береговушки, або на землі, як у жайворонка. До найбільш незвичайних і великих відносять гнізда схожої на фазана австалійської очкової курки. Ці птахи викопують глибокі ями, заповнюють їх рослинним матеріалом, закопують в нього яйця і йдуть геть; інкубацію забезпечує тепло, що виділяється під час гниття. Пташенята, які вилупились самостійно вибираються назовні і живуть власним життя, не знаючи нічого про батьків.

Будівництво гнізда. Співочі птахи, що гніздяться на деревах, спочатку збирають грубий матеріал для самої чаші, а потім - більш тонкий для її вистілки. По мірі його додавання вони формують гніздо, обертаючись всім тілом. У деяких видів, наприклад рисового трупіала, гніздо будує лише самка; у інших самець забезпечує її матеріалом для роботи. У західно-американської сойки обидва партнери все будівництво ведуть разом.

У деяких видів самець готує на своїй ділянці декілька "попередніх" гнізд. Наприклад, хатній кропивник часто носить гілочки в різні приховані місця, з яких партнерша обирає одне для відкладання яєць. Віргінські пугачі використовують кинуті гнізда інших птахів. А іноді і виганяють хазяїв із щойно збудованих.

Яйця. Як правило, чим більшим є птах, тим більші яйця він відкладає, однак із цього правила є виключення. Яйця виводкових видів, з яких вилуплюються пухнасті пташенята, відразу здатні бігати і самостійно живитись, більші по відношенню до тіла матері, ніж у нагніздних видів, чиї нащадки з'являються на світ голими і немічними. Так, яйця куликів відносно більші, ніж у співочих птахів того ж розміру. Окрім того, відношення маси яйця до маси тіла у дрібних видів часто є більшим, ніж у великих.

За формою яйця більшості птахів нагадують курячі, але й тут багато варіантів. У рибалочок вони майже кулясті, у колібрі витягнуті і тупі з обох кінців, а у куликів на одному кінці сильно загострені.
Поверхня яйця може бути шорсткою або гладкою, матовою чи блискучою і майже будь-якого кольору від темно-фіолетового і зеленого до чисто білого. У деяких видів вона плямиста (іноді плями утворюють віночок біля тупого кінця). Яйця багатьох видів із прихованим гніздом білі, а у тих, які відкладають їх на землі, забарвлення шкаралупи часто зливається із фоном камінців або рослинних решток, якими вистелене гніздо.

Розмір кладки. Після того, як гніздо готове, самка зазвичай відкладає по одному яйцю в день до завершення кладки. Кладка - це кількість яєць, відкладених за одне гніздування. Розмір її варіює від одного яйця у чорнобрового альбатроса до 14 чи 15 у деяких качок і перепелів. Коливається вона і в межах виду. Мандруючий дрізд може відкласти п'ять яєць в першій кладці сезону і лише 3 або 4 у другій і третій. Розмір кладки іноді зменшується внаслідок поганої погоди або нестачі кормів. Більшість видів відкладає чітко обмежене число яєць; у деяких такої визначеності немає: вони замінюють випадково втрачені яйця новими, доводячи кладку до стандартного об'єму.

Насиджування. В насиджуванні (інкубації) яєць можуть брати участь обидва партнери або лише один із них. У такого птаха зазвичай одна або дві насідні плями - позбавленні пер ділянки на нижній частині грудей. Їх шкіра, яка посилено обігрівається кров'ю безпосередньо контактує з яйцями і передає їм тепло. Період насиджування, який завершується вилупленням пташенят триває від 11-12 діб у горобця до приблизно 82 діб у мандрівного альбатроса.

Яскраво забарвлені самці як правило не сидять на яйцях, якщо гніздо відкритого типу. Виключенням є червоногрудий дубоносий кардинал, який не лише насиджує, але при цьому іще й співає. У багатьох партнерів, що насиджують яйця почергово, насідний інстинкт настільки сильний, що часом один птах зіштовхує іншого з гнізда, щоб зайняти його місце. Якщо насиджує лише один партнер, він періодично залишає гніздо для живлення і купання.

Вилуплювання. У ембріона на кінці дзьоба розвивається спеціальний наріст - яйцевий зуб, за допомогою якого, коли наближається вилуплювання, він шкребе зсередини шкаралупу, знижуючи її міцність. Потім, впираючись ногами і крилами він продавлює в ній тріщини, тобто прокльовується. Після цього вилуплювання може зайняти від декількох годин у дрібних птахів до декількох діб у найбільших. Весь цей час зародок попискує, на що батьки відповідають підвищеною увагою, іноді роздзьобуючи тріщини в шкаралупі і відриваючи її дрібними шматками.

Пташенята. Співочі та багато інших птахів належать до нагніздних: їх пташенята вилуплюються голими, сліпими і немічними. Куликів, качок, курячих і деяких інших пернатих називають виводковими: їх пташенята відразу вкриті пухом, здатні ходити і забезпечувати себе кормом. Між типовими нагніздними і виводковими видами існує багато проміжних варіантів.

Відразу після вилуплювання типові нагніздні птахи не здатні контролювати температуру свого тіла і вимагають обігріву з боку батьків. Вони здатні хіба що піднімати голову, широко розкривати рот і поворухнутись у гнізді, коли його струс вкаже на приліт дорослого птаха. Яскраві роти пташенят є для нього сигналом-подразником - "мішенями для корму", що сприяють його потраплянню за призначенням. Батьки або передають їжу із дзьоба у дзьоб, або відригують її прямо в глотки нащадкам. Пелікани приносять до гнізда рибу у горловому мішку, широко розкривають велетенський дзьоб і дозволяють кожному пташеняті встромити туди голову, щоб живитись самостійно. Орли і яструби приносять здобич у кігтях і розривають її на шматки, якими живлять нащадків.
Дорослі птахи, нагодувавши пташенят, як правило, очікують появи їх посліду, який виділяється в слизовому мішечку, виносять його із гнізда і викидають. Одні види підтримують в гнізді ідеальну чистоту, інші, наприклад рибалочки, нічого цього не роблять.

Пташенята нагніздних птахів сидять в гнізді від 10 до 17 днів, а залишивши його, іще протягом принаймні 10 днів залежать від батьків, які їх захищають і годують. У видів із тривалим періодом насиджування пташеня залишається в гнізді довше: у білоголового орлана - 10-12 тижнів, а у мандрівного альбатроса, найбільшого із літаючих птахів, - близько 9 місяців. На тривалість гніздового життя впливає ступінь його безпеки. Із відкритих наземних гнізд пташенята виходять відносно рано.

Всупереч розповсюдженій думці, батьки не спонукають нащадків до самостійного життя. Пташеня залишає гніздо добровільно, набуваючи необхідної координації рухів. Пташенята, що вперше залишили гніздо, іще не вміють добре літати.

Пташенята виводкових птахів значно більше часу проводять в яйці, ніж у нагніздних, і при вилупленні зазвичай розвинені так само, як нагніздні в момент вильоту з гнізда. Як тільки висохне пух, виводкові пташенята починають супроводжувати батьків в пошуках їжі. Протягом декількох перших днів вони іще потребують обігріву. Ці пташенята чітко реагують на голос батьків, "завмираючи" за сигналом тревоги і кидаючись до них у відповідь на запрошення поїсти.

Проте, вони швидко вчаться самостійно видобувати їжу. Дорослий птах приводить їх на місце харчування і може показувати їстівні об'єкти, видзьобувати їх і випускати із дзьоба. Однак найчастіше батьки лише доглядають за малюками, доки ті методом спроб і помилок навчаються розпізнавати їжу. Майже відразу після вилуплювання пташенята зуйка починають видзьобувати з ґрунту насіння і дрібних комах, а каченята йдуть за своєю матір'ю на мілину і починають пірнати в пошуках їжі.

Гніздові паразити. На кожному континенті є свої гніздові паразити, тобто види, що не будують гнізд і не піклуються про нащадків. В Північній Америці, наприклад, таким видом є буроголовий коровий трупіал. Він відкладає яйця в гнізда дрібних співочих птахів, наприклад славок, горобців, виреонів, і більше до них не повертається. "Прийомні батьки" насиджують яйця такого паразита і вигодовують його пташенят. Оскільки період інкубації у нього дуже короткий, пташеня вилуплюється раніше за нащадків господаря, росте і скоро стає настільки великим, що тим не припадає нормальної кількості корма, і вони часто гинуть від тісняви і знесилення. Як потім юний буроголовий коровий трупіал, вилетівши із гнізда, знаходить родичів і налагоджує з ними відносини, залишається загадкою.

До змісту

ПОВЕДІНКА

Поведінка птаха охоплює всі його дії, від ковтання корму до реакції на фактори зовнішнього середовища, включаючи інших тварин, в тому числі особин свого виду. Більшість поведінкових актів птахів є вродженими, або інстинктивними, тобто для їх здійснення не потрібний попередній досвід (навчання). Наприклад. деякі види завжди чешуть голову, заносячи ногу над приспущеним крилом, а інші - просто витягуючи її вперед. Такі інстинктивні дії настільки ж характерні для виду, як форма тіла і забарвлення.

Численні форми поведінки у птахів - набуті, тобто засновані на навчанні - життєвому досвіді. Іноді те, що здається чистим інстинктом, потребує певної практики для свого нормального прояву і пристосування до обставин. Таким чином, поведінка являє собою комбінацію інстинктивних компонентів і навчання.

Ключові стимули (релізери). Поведінкові акти, як правило, викликаються факторами зовнішнього середовища, що називаються ключовими стимулами, або релізерами. Ними можуть бути форма, узор, рух, звук тощо. Майже всі птахи реагують на соціальні релізери - зорові або слухові, з допомогою яких особини одного виду передають одне одному інформацію або викликають безпосередні дії у відповідь. Такі релізери називаються сигнальними стимулами, або демонстраціями. Прикладом може служити червона пляма на піддзьобку дорослих сріблястих чайок, яка викликає у їхніх пташенят реакцію випрошування корму.

Конфліктні ситуації. Особливого роду поведінка виникає в конфліктній ситуації. Іноді вона являє собою так звану зміщену активність. Наприклад, срібляста чайка, зігнана із свого гнізда чужаком, не кидається в контратаку, а замість цього чистить пір'я, яке і без того знаходиться у відмінному стані. В інших випадках вона може проявляти переадресовану активність, наприклад в територіальній суперечці давати вихід своїй ворожості, висмикуючи травинки, замість того, щоб битися.
Інший тип поведінки в конфліктній ситуації - так звані початкові рухи, або рухи сподівання. Птах присідає або скидає крила, ніби прагнучи злетіти, або розкриває дзьоб і клацає ним, ніби бажаючи ущипнути суперника, однак залишається на місці.

Шлюбні демонстрації. Всі перераховані форми поведінки являють собою інтерес, оскільки в ході еволюції можуть перетворюватися в ритуали в межах так званих шлюбних демонстрацій. Часто пов'язані з нею рухи є ніби підкресленими і, відповідно, більш помітними, чому сприяє яскраве забарвлення відповідних частин оперення. Наприклад, чищення пір'я звичайне у шлюбних демонстраціях качок. Численні види птахів використовують під час загравання скидання крил, що грали роль початкового руху в конфліктній ситуації.

Звикання. Цим словом позначають поступове зникнення реакції на певний стимул, після якого немає ні "нагороди" ні "покарання". Наприклад, якщо стукнути по гнізду, пташенята піднімають голову і розкривають роти, оскільки цей звук для них означає появу батьків із кормом; якщо декілька разів після удару їжа не з'являється, така реакція у пташенят зникає. Приручення - також результат звикання: птах перестає реагувати на дії людини, що на початку викликають її переляк.

Спроби і помилки. Навчання шляхом спроб і помилок має вибірковий характер і засновано на підкріпленні. Пташеня, що вперше залишило гніздо в пошуках корму дзьобає камінці, листки та інші дрібні об'єкти, які виділяються на оточуючому фоні. В решті решт, методом спроб і помилок, воно навчається відрізняти корм від інших неїстівних об'єктів.

Імпринтінг. Протягом короткого раннього періоду життя птахи здатні до особливої форми навчання, що має назву імпринтінг. Наприклад, гусеня, яке щойно вилупилось і побачило людину раніше власної матері, буде слідувати саме за нею, не звертаючи увагу на гуску.

Інсайт. Вміння вирішувати прості задачі без проб і помилок, називається "вловлюванням відносин", або інсайтом. Наприклад, дятлів деревний в'юрок (Catospiza pallida) з островів Галапагос не навчаючись підбирає голку від кактуса, щоб дістати нею комаху із порожнини в деревині. Деякі птахи, зокрема велика синиця (Parus major), відразу ж починають тягнути до себе нитку, на якій підвішений корм.

Індивідуальна поведінка. Кожному виду птахів властивий свій репертуар індивідуальної поведінки, що проявляється поза групою. Один із них, що має назву підтримуючої поведінки, задовольняє безпосередні потреби виживання - від пошуку і вживання їжі до чистки оперення, купання, зігрівання на сонці, боротьби із зовнішніми паразитами з допомогою мурах тощо. Так звані комфортні рухи не пов'язані безпосередньо із виживанням, але забезпечують найкраще самопочуття. До них належать наприклад нахохлювання, позіхання і нерухомий відпочинок.

Соціальна поведінка. Дуже багато дій птахів належать до соціальної поведінки, тобто взаємовідносин двох чи більше особин. Навіть за поодинокого способу життя вони контактують із своїми статевими партнерами під час сезону розмноження або із іншими особинами свого виду, які займають сусідні території.

Комунікація. Птахи використовують складну систему спілкування між собою, або комунікацію, що включає перш за все зорові та слухові сигнали або демонстрації. Деякі із них використовуються, щоб залякати іншу особину в ході конфлікту із нею. Птах, який прийняв загрозливу позу, часто розгортається назустріч супротивнику витягує шию, розкриває дзьоб і притискає до тіла пір'я. інші демонстрації використовуються для замирення супротивника. При цьому птах часто витягує шию і розпушує пір'я, ніби підкреслюючи свою пасивність і безпеку для оточуючих. Демонстрації добре помітні у статевій поведінці птахів.

Захисна поведінка. Всі птахи особливою захисною поведінкою реагують на пов'язані із небезпекою зорові та слухові подразнення. Вигляд яструба, що летить, спонукає дрібних птахів прямувати до найближчого сховища. Опинившись там, вони зазвичай "завмирають", притиснувши пір'я, підігнувши ноги і слідкуючи одним оком за хижаком. Птахи із криптичним (маскуючим) забарвленням просто присідають на місці, інстинктивно намагаючись злитись із оточуючим фоном.

Застерігаючи крики. Практично у всіх птахів поведінковий репертуар включає тривожні і застерігаючи крики. Хоча на початку, напевне, ці сигнали не призначались для залякування інших особин свого виду, тим не менше вони спонукають членів зграї, шлюбних партнерів або пташенят завмирати, присідати або розпочинати втечу. При зіткненні із хижаком або іншою небезпечною твариною птахи іноді використовують загрозливі дії, дуже схожі на внутрішньовидові демонстрації погрози, але більш яскраві за своїм проявом. На хижака, який сидить в полі зору , наприклад яструба чи сову, група дрібних птахів реагує так званим окрикуванням. Воно дозволяє попередити про потенційну небезпеку всіх птахів на найближчій території, а під час сезону розмноження - відволікти увагу ворога від пташенят.

Зграйна поведінка.Навіть поза сезоном розмноження більшість видів птахів прагне до об'єднання в зграї, як правило одновидові. Якщо не рахувати скупчування в місцях ночівлі, члени зграї зберігають між собою певну дистанцію. Наприклад, гірські ластівки розсаджуються на дроти із проміжком між особинами приблизно 10 см. Особина, яка намагається скоротити цю дистанцію, відразу стикається із загрозливою демонстрацією сусіда. Численні звукові сигнали, що видаються всіма членами зграї, допомагають утримувати її від розпорошення.

Всередині зграї спостерігається так зване соціальне полегшення: якщо одна особина розпочинає чиститись, їсти, купатися тощо, всі, хто знаходяться поряд, розпочинають незабаром робити те ж саме. Окрім того, в зграї завжди існує соціальна ієрархія: кожна особина має свій ранг, або "суспільне положення", що визначається статтю, розміром, силою, забарвленням, здоров'ям та іншими факторами.

До змісту

ПОПУЛЯЦІЇ

Згідно припущень орнітологів в світі існує близько 1000 млрд. особин птахів приблизно 8600 видів. Чисельність особин одного виду варіює від декількох десятків, наприклад у вимираючого американського журавля, до багатьох мільйонів, як у качурки Вільсона, океанічного птаха, можливо чемпіона по чисельності серед диких пернатих.

Народжуваність і смертність. Розмір популяції, тобто сукупність особин виду на даній території, залежить від рівня народжуваності і смертності. Коли ці два параметри приблизно рівні (як звичайно і буває), популяція залишається стабільною, якщо народжуваність перевищує смертність, популяція росте, в протилежному випадку скорочується.

Народжуваність визначається кількістю яєць, що відкладаються протягом року, і успіхом вилуплювання. У птахів, які відкладають раз на два роки одне яйце, як у каліфорнійського кондора, кожна пара додає за рік до популяції лише "половину особини", і навпаки, види із 2-3 великими кладками щорічно можуть збільшувати її за той же період на 20 особин.

Тривалість життя. В ідеальних умовах багато видів птахів, особливо великих, живуть дуже довго. Наприклад, деякі орли, грифи і папуги в неволі досягали віку 50-70 років. Однак в природі пташиний вік значно коротший. Згідно даних, отриманих шляхом кільцювання, великі птахи потенційно живуть довше дрібних. Максимальний зареєстрований вік для деяких птахів в природі наступний: чайки та кулики - 36 років, крачки - 27 років, яструби - 26 років, гагари - 24 роки, качки, гуси і лебеді - 23 роки, стрижі - 21 рік і дятли - 12 років. Напевне хижаки на зразок кондорів і орлів, а також великі альбатроси живуть довше.

Популяційна щільність. Популяціям властиве тривале збереження притаманної їм щільності, тобто кількості особин на одиницю площі. За катастрофою, яка знищує значну частину популяції, часто іде значне зниження смертності, і її розмір швидко відновлюється. Наприклад, за суворою зимою, яку не пережили численні птахи іде весна і літо із надзвичайно великим виживанням пташенят. Це значною мірою обумовлено тим, що небагатьом вцілілим особинам в надлишку вистачає корму і зручних місць для гніздування.

Інший важливий фактор, що регулює розмір популяції, - це доступна для неї територія. Кожній парі для гніздування потрібна певного розміру ділянка із придатними умовами. Після того, як пари зайняли весь придатний для виду простір, там більше не може оселятись жодна особина даного виду. "зайвим" птахам або доводиться гніздитись у непридатних умовах, або не розмножуватись взагалі.

За нестачі харчових ресурсів і високій щільності популяції її розміри, як правило, обмежуються конкуренцією за їжу. Найсильніша вона, напевне, наприкінці зими і між особинами одного виду, оскільки вони вимагають однієї і тієї ж їжі.

На перенаселених територіях харчова конкуренція може призводити до еміграції (кочівлі), що знижує щільність популяції в даній місцевості. Особини окремих видів, наприклад білі сови, в роки із їх великою чисельністю, нестачею харчових ресурсів або тим і іншим одночасно, масами з'являються за межами їх звичайного ареалу.

Хоча напад хижаків найпомітніша причина загибелі птахів, на розміри популяції вона впливає значно менше за несприятливі умови середовища. Жертвами хижаків звичайно стають особини, послаблені старістю або хворобами.

До змісту

МІГРАЦІЇ

Політ дозволив птахам краще за інших тварин адаптуватися до змінних факторів зовнішнього середовища, зокрема до періодичних коливань погодних умов, доступності їжі та інших параметрів. Можливо, птахи розпочали міграції в північній півкулі в період зледеніння, коли просування льодовика на південь відтісняло їх в південному напрямку в тепліші місяці, але танення льодовиків дозволяло влітку повертатись на місця гніздування своїх батьків. Могло бути так, що деякі види під впливом жорстокої міжвидової конкуренції в тропічних областях при відході льодовика стали тимчасово відкочовувати на північ, щоб гніздитись в менш густозаселеному середовищі. В будь-якому випадку для багатьох сучасних птахів переліт ближче до екватору восени і назад навесні є невід'ємною видовою ознакою.

Синхронізація. Міграція синхронізована із сезонним циклом розмноження, вона не відбудеться, доки птах не готовий до неї фізіологічно і не отримає відповідного зовнішнього стимулу. Перед міграцією птах багато їсть, набираючи вагу і запасаючи енергію у вигляді підшкірного жиру. Поступово він переходить до стану "перелітного неспокою". Навесні воно стимулюється подовженням світлового дня, яке активізує статеві залози, змінюючи роботу гіпофізу. Восени птах досягає того ж стану по мірі скорочення тривалості дня, що пригнічує діяльність статевих залоз. Щоб готова до міграції особина вирушила в дорогу, їй необхідний особливий зовнішній стимул, наприклад зміна погоди. Цей стимул забезпечується переміщенням теплого атмосферного фронту навесні і холодного восени.

Під час міграцій більшість птахів летить вночі, коли їм менше загрожують крилаті хижаки, а день присвячується годівлі. Подорожують як одно видові, так і змішані зграї, сімейні групи та поодинокі особини. В дорозі птах, як правило, не поспішає, проводячи декілька днів, а то й тижнів у сприятливому місці.

Пролітні шляхи. У багатьох птахів подорожі короткі. Гірські види спускаються нижче, доки не знайдуть достатньо корму, шишкарі-ялинники летять до найближчого району із гарним врожаєм шишок. Однак, деякі птахи мігрують на величезні відстані. Найдовший пролітний шлях у полярної крачки: щорічно вона літає із Арктики в Антарктику і назад, долаючи в обидва кінці мінімум 40 000 км.



Мал. 7. Шляхи міграції білого лелеки під час сезонних перельотів.

Швидкість міграції залежить від виду зграя куликів може розганятися до 176 км/год. Каменешарка пролітає на південь 3700 км, роблячи в середньому 920 км щодоби. Виміри швидкості польоту з допомогою радару показали, що у більшості дрібних птахів у безвітряні дні вона становить від 21 до 46 км/год; більші за розміром пернаті, наприклад качки, яструби, соколи, кулики, і стрижи, летять швидше. Для перельоту характерна постійна, але не максимальна для виду швидкість. Оскільки на подолання зустрічного вітру доводиться витрачати більше енергії, птахи здатні його перечікувати.
Навесні птахи мігрують на північ ніби за розкладом, з року в рік досягаючи певних пунктів в один і той самий час. Подовжуючи по мірі наближення до мети відрізки безпосадочного перельоту, останні декілька сот кілометрів вони долають із значно більшою швидкістю.

Висоти. Як показують радарні виміри, висота, на якій здійснюється переліт, міняється настільки сильно, що тут не можна говорити про якісь нормальні або середні значення. Однак відомо, що нічні мігранти летять вище тих, хто подорожує вдень. Серед пролітних птахів, зареєстрованих над півостровом Кейп-Код (США, шт.. Масачусетс) і найближчою територією океану, 90% тримались на висоті не меншій 1500 м.

Нічні мігранти зазвичай летять вище суцільної хмарності, оскільки намагаються летіти над хмарами, а не нижче чи крізь них. Проте, якщо вночі хмарність тягнеться до значних висот, птахи можуть летіти і під нею. При цьому їх приваблюють високі освітлені будівлі і маяки, що іноді призводить до смертельних зіткнень.

За даним радарних вимірів, птахи рідко піднімаються вище 3000 м. однак деякі види мігранти досягають дивовижних висот. У вересні над південно-східною частиною Англії помічено пернатих, що летіли на відмітці близько 6300 м. радарне стеженні і спостереження силуетів, що перетинають диск Місяця, показали, що нічні мігранти, як правило, ніяк не "прив'язуються" до ландшафту. Птахи, які летять вдень, здатні слідувати відповідно до витягнутим з півдня на північ орієнтирам - гірським хребтам, річковим долинам і довгим півостровам.

Навігація. Як показали експерименти, для визначення напрямку міграції птахи володіють декількома інстинктивними в своїй основі методами. Деякі види, наприклад шпак, використовують як орієнтир сонце. З допомогою "внутрішнього годинника" вони зберігають заданий напрямок, роблячи поправку на постійне зміщення світила над горизонтом. Нічні мігранти орієнтуються за положенням яскравих зірок над горизонтом, зокрема Великої Ведмедиці і Полярної зірки.

Тримаючи їх в полі зору, птахи інстинктивно навесні летять на північ, а в осені - від неї. Навіть коли щільна хмарність доходить до значних, численні мігранти в стані зберігати вірний напрямок. Можливо, вони використовують напрямок вітру або знайомі ознаки місцевості, якщо вони помітні. Навряд чи будь-який вид користується в навігації одним єдиним фактором зовнішнього середовища.

До змісту

КОРМОВІ ПОВАДКИ

В своїй більшості птахи є або хижаками, що живляться іншими тваринами, або фітофагами, які поїдають рослинний матеріал. Лише порівняно невелика кількість видів є всеїдною, тобто такою. Що вживає майже любий корм.

Більшість хижих птахів виключно м'ясоїдні; вони полюють на найрізноманітніших тварин, включаючи амфібій, рептилій, птахів і ссавців. До цієї ж категорії відносять стерв'ятників, що живляться виключно трупами істот. Скопа і численні водні птахи - також хижаки, які живляться рибою, а багато дрібних пернатих поїдають комах, павуків, слизнів, ґрунтових червів та інших безхребетних. До виключно рослиноїдних видів відносять травоїдних африканських страусів і гусей.

Лише у не багатьох птахів раціон спеціалізований. Наприклад, суспільний шуліка-слизнеїд живиться виключно слимаками роду Pomacea. Сильно вигнутий дзьоб цього птаха пристосований до видобування тіла молюска із черепашки, але малопридатний для будь-яких інших операцій.

Багато видів змінюють свій раціон залежно від сезону року, клімату, місця, а також із віком. Протягом зими на півдні США до 90% корму саванної вівсянки рослинного походження, а влітку, після міграції на північ в ньому до 75% комах. Відразу після вилуплювання пташенята майже всіх видів вживають тваринну їжу. У більшості співочих птахів вони живляться головним чином комахами, хоча подорослішавши, можуть майже повністю переходити на насіння або іншу рослинну їжу.

Деякі види роблять запаси їжі, як правило восени, щоб використовувати їх взимку, коли корму мало. Наприклад, повзики і мурашиний дятел ховають горіхи в тріщинах кори, а європейська кедровка (Nucifraga caryocatactes) закопує їх в землю. дослідження останнього виду показали, що птах знаходить до 86% своїх підземних запасів навіть під шаром снігу у 25 см завтовшки.

Африканські медовкажчики "ведуть" за собою людину або медоїда із родини куницевих до гнізда бджіл, перелітаючи з гілки на гілку, зазивно кричачи і помахуючи хвостом. Коли ссавець руйнує гніздо, добираючись до меду, птах ласує восковими сотами.

Срібляста чайка - всеїдний вид, що іноді включає до свого раціону двостулкових молюсків. Щоб розбити їх міцну черепашку, птах підіймає здобич високо в повітря і скидає її на тверду поверхню на зразок виступу скелі або шосе.

Принаймні два види птахів для видобування корму використовують знаряддя. Один із них дятлів деревний в'юрок (Cactospiza pallida), що вже згадувався раніше, а другий - звичайний старв'ятник (Neophron percnopterus) із Африки, що бере дзьобом великий камінь і кидає його на яйце африканського страуса.

Деякі види відбирають їжу інших пернатих. Відомими "піратами" вважаються фрегати і поморники, які нападають на інших морських птахів. Примушуючи їх кинути здобич.

Декілька видів живляться в симбіозі з іншими тваринами. Єгипетська чапля із Африки супроводжує корів, що пасуться, і ловить комах, яких ті лякають своїми ногами. На батьківщині вона супроводжує стада диких копитних. Пурпурова щурка (Merops nubicus), також із Африки, часто сидить на спині дрохви, яка живиться на землі, час від часу злітаючи з неї, щоб впіймати сполохану цим великим птахом комаху. Взаємний симбіоз існує між буйволовими шпаками і дикими африканськими копитними. Чіпляючись своїми гострими кігтями і опираючись на довге жорстке пір'я хвоста, ці птахи повзають по всьому тілу ссавця, збираючи з нього зовнішніх паразитів.

До змісту

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ПТАХІВ

Розповсюдження будь-якого виду птахів обмежене конкретними географічним районом, так званим ареалом, розмір якого може сильно змінюватись. Деякі види, наприклад сова сипуха (Tyto alba), майже космополіт, тобто зустрічається на декількох континентах. У інших, приміром пуерторіканської совки (Otus nudipes), ареал не виходить за межі одного острова. У перелітних видів розрізняють гніздові ареали, в яких вони розмножуються, і іноді сильно віддалені від них ареали для зимівлі.

Завдяки здатності до польоту птахи можуть широко розповсюджуватись і за будь-якої можливості розширюють ареали. Як наслідок вони безперервно змінюються, що, звичайно, не стосується мешканців дрібних ізольованих островів. Розширенню ареалу можуть сприяти природні фактори. Напевне, пануючі вітри або тайфуни приблизно 1930 року перенесли єгипетську чаплю (Bubulcus ibis) із Африки до східних берегів Південної Америки. Звідти вона стала швидко просуватись на північ, в 1941 або 1942 роках досягла Флориди, а зараз зустрічається навіть на південному-сході Канади, тобто її ареал охопив майже весь схід Північної Америки.

Людина сприяла розширенню ареалів, інтродукуючи види в нові для них регіони. Два класичних приклади - це хатній горобець і звичайний шпак, що потрапили минулого століття із Європи до Північної Америки і розселились по всьому континенту. Змінюючи природні місця проживання людина ненавмисне стимулювала розселення деяких видів.

Континентальні ареали. Сухопутні птахи розподілені на шість зоогеографічних областей. Ці області наступні:
Палеоарктика, тобто нетропічна Євразія та північ Африки, включаючи Сахару;
Неоарктика, тобто Гренландія і Північна Америка, окрім рівнинної частини Мексики;
Неотропіки - рівнини Мексики, Центральна, Південна Америка і Вест-Індія;
Ефіопська область - Африка на південь від Сахари, південно-західний кут Аравійського півострова і Мадагаскар;
Індо-Малайська область, яка охоплює тропічну частину Азії і найближчі острові - Шри-Ланку, Суматру, Яву, Сулавесі, Тайвань і Філіппіни;
Австралійська область - Австралія, Нова Гвіне. Нова Зеландія і острови південно-західної частини Тихого океану, включаючи Гаваї.

Палеоарктику і Неоарктику населяють відповідно 750 і 650 видів птахів; це менше, ніж в будь-якій іншій із чотирьох областей. Однак чисельність особин багатьох видів набагато вища, оскільки в них більші за площею місця проживання, а конкурентів менше.

Протилежністю є Неотропіки, де мешкає близько 2900 видів птахів, тобто більше, ніж в будь-якій іншій області. Однак багато із них представлені порівняно маленькими популяціями, що прив'язані до певних гірських масивів чи річкових долин Південної Америки, яку через надмірність і різноманітність пернатих називають "Пташиним континентом". В одній лише Колумбії їх близько 1600 видів - більше ніж в будь-якій країні світу.

В Ефіопській області мешкає близько 1900 видів птахів. Серед них цікавим є африканський страус, найбільший сучасний представник цього класу. З 13 ендемічних для Ефіопської області ( таких, що не виходять за її межі) родин п'ять зустрічаються виключно на Мадагаскарі.
В індо-Малайській області також нараховують близько 1900 видів. Тут мешкають майже всі фазанові, включаючи індійського павича (Pavo cristatus) і банківську джунглеву курку (Gallus gallus), від якої виникла курка свійська.

Австралійська область населена приблизно 1200 видами птахів. Із 83 представлених тут родин ендемічні 14 - більше, ніж в будь-якій іншій області. Це показник своєрідності багатьох місцевих пернатих. Серед ендемічних груп - великі нелітаючі птахи ківі (в Новій Зеландії), ему, казуари, лірохвости, райські птахи (головним чином на Новій Гвінеї), альтанкові птахи тощо.

Острівні ареали. Як правило, чим далі від континентів океанічні острови, тим менше там видів птахів. Пернаті, яким вдалося досягти цих місць і вижити там, не обов'язково найкращі літуни, але здатність пристосовуватись до оточуючих умов у них виявилась явно на висоті. Тривала ізоляція на загублених в океані островах призвела до накопичення еволюційних змін, достатніх для перетворення поселенців в самостійні види. Приклад - Гаваї: не дивлячись на невелику площу архіпелагу, його фауна птахів включає 38 ендемічних видів.

Морські ареали. Птахи, що видобувають їжу в морі, а сушу відвідують насамперед для гніздування, природно, називаються морськими. Представники ряду трубконосих (Procellariiformes), наприклад альбатроси, буревісники, качурки, можуть місяцями літати над океаном і живитись водними тваринами і рослинами, навіть не наближаючись до суші. Пінгвіни, Луші, фрегати, гагарки, кайри, тупіки, більшість бакланів, а також деякі чайки і крачки живляться головним чином рибою у прибережній смузі і рідко зустрічаються далеко від неї.

Сезонні ареали. На кожній конкретній території, особливо в північній півкулі, даний вид птахів може зустрічатись лише в певний сезон, а потім мігрувати в інше місце. Виходячи з цього розрізняють 4 категорії пернатих: літні резиденти, що гніздяться в даному районі влітку, транзитні види, що зупиняються там на прольоті, зимові квартиранти, які прибувають туди для зимівлі, і постійні резиденти (осілі види), які ніколи не залишають даний район.

Екологічні ніші. Жоден вид птахів не займає всі частини свого ареалу, а зустрічається лише в певних місцях, або місцепроживаннях, наприклад в лісі, на болоті чи у полі. Окрім того, види в природі не існують ізольовано - кожний залежить від життєдіяльності інших організмів, що займають ті ж місця проживання. Таким чином, кожний вид - це член біологічного угрупування, природної системи із взаємопов'язаних рослин і тварин.

В межах кожного угрупування існують так звані харчові ланцюги, що включають і птахів: вони споживають певну їжу і, в свою чергу, є їжею для інших. Лише не чисельні види зустрічаються в усіх частинах місцепроживання. Зазвичай одні організми населяють поверхню ґрунту, інші - низький чагарник, треті - верхній ярус деревних крон тощо.

Іншими словами, кожний вид птахів, як і представники інших груп живого, має власну екологічну нішу, тобто певне положення в угрупуванні, ніби власну "професію". Екологічна ніша не ідентична місце проживанню, або "адресі", таксону вона залежить від його анатомічних, фізіологічних і поведінкових пристосувань, тобто, наприклад, від здатності гніздитись у верхньому ярусі лісу, переносити там літо чи зиму, харчуватися вдень чи вночі тощо.

Території з певним типом рослинності характеризуються специфічним для них набором птахів, що гніздяться. Наприклад, в північній тундрі мешкають такі птахи як біла куріпка і пуночка. Для хвойного лісу характерні глухарі та шишкарі. Більшість добре відомих нам видів живе на територіях, де природні угрупування прямо чи непрямо знищені цивілізацією і замінені антропогенними (створеними людиною) формами оточуючого середовища, наприклад полями, пасовищами і зеленими передмістями. Такі місця проживання розповсюджені ширше, ніж природні, і населені численними і різноманітними птахами.

До змісту

ПОХОДЖЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ПТАХІВ

Сучасні птахи, на думку більшості дослідників, походять від дрібних примітивних плазунів псевдозухій, що жили в тріасовому періоді приблизно 2000 млн. років тому. Конкуруючи за їжу між собою і рятуючись від хижаків, деякі із цих створінь в ході еволюції пристосовувались до лазіння по деревах і стрибкам з гілки на гілку. Поступово, по мірі збільшення лусочок і перетворення їх на пір'я, вони набули здатності до плануючого, а потім і справжнього, тобто махаючого, польоту.




Однак накопичення викопних свідоцтв призвело до появи альтернативної теорії. Все більше палеонтологів вважають, що сучасні птахи виникли від невеликих хижих динозаврів, що жили наприкінці тріасу та в юрському періоді, швидше всього із групи так званих целурозаврів. Це були двоногі форми із довгими хвостами і дрібними передніми кінцівками хватального типу. Таким чином, предки птахів не обов'язково лазили по деревах, а для формування активного польоту не було необхідності в плануючій стадії. Він міг виникнути на основі хлопаючи рухів передніх кінцівок, що напевне використовувались для збивання літаючих комах , для чого, між іншим, хижакам доводилось високо підстрибувати. Паралельно проходили перетворення лусочок в пір'я, редукція хвоста та інші глибокі анатомічні зміни.

В світлі цієї теорії птахи являють собою спеціалізовану еволюційну лінію динозаврів, яка пережила їх масове вимирання в кінці мезозойської ери.

Археоптерикс. Зв'язати птахів із плазунами дозволило відкриття в Європі залишків вимерлої істоти - археоптерикса (Archaeopteryx lithographica), який жив в другій половині юрського періоду, тобто 140 млн. років тому. Він був завбільшки приблизно із голуба, мав гострі зуби в комірках, довгий, як у ящірки хвіст і передні кінцівки з трьома пальцями із гачкуватими кігтями. Більшістю ознак археоптерикс походив більше на плазуна, ніж на птаха, якщо не рахувати справжнього пір'я на передніх кінцівках і хвості. Особливості його показують, що він міг літати активно махаючи крилами, але тільки на дуже короткі відстані.
Давні птахи

Серед приблизно двох десятків крейдяних таксонів, відомим по викопним решткам, особливо цікаві два - Ichthyornis та Hesperornis. Обидва були відкриті в Північній Америці, в гірських породах, сформованих на місці великого внутрішнього моря.
Іхтиорніс був такої ж величини, що й археоптерикс, але зовні нагадував чайку з добре розвиненими крилами, що вказували на здатність до польоту. Як і у сучасних птахів, зуби у нього були відсутні, але хребці були схожі на риб'ячі, звідки і родова назва, що означає "рибоптах".

Гесперорніс ("західний птах") був дловжиною 1,5-1,8 м і майже безкрилим. З велетенських ластовидних ніг, Що відходили вбік під прямим кутом на самому кінці тулуба, він, напевне, плавав і пірнав не гірше гагар. У нього були зуби "рептильного" зразка, але будова хребців була такою ж як у сучасних птахів.
Нещодавно вимерлі птахи

Людина в історичні часи, беззаперечно, сприяла вимиранню ряду птахів. Перший зафіксований документально випадок такого роду - знищення нелітаючого голубоподібного дронта з острову Маврикій в Індійському океані. За 174 роки після відкриття острову європейцями в 1507 вся популяція цих птахів була винищена моряками і тваринами, яких вони завезли на своїх кораблях.

Першим вимерлим від рук людини видом Північної Америки стала безкрила гагарка в 1844р. Вона також не літала і гніздилась колоніями на атлантичних островах поблизу континенту. Матроси і рыбалки без зусиль вбивали цих птахів заради м'яса, жиру і виготовлення наживки для тріски.
Незабаром після изникнення безкрилої гагарки жертвами людини стали 2 види на сході північноамериканського континенту. Одним із них був каролінський папуга (Conuropsis carolinensis). Фермери у великій кількості вбивали цих зграйних птахів, оскільки тисячі їх регулярно здійснювали напади на садки. Інший вымерлий вид - мандрівний голуб (Ectopistes migratorius), безжально винищений заради м'яса.

З 1600р. в усьому сівті зникло, напевне, близько 100 видів птахів. Більшість з них було представлено невеликими популяціями на морських островах. Часто не здатні до польоту, як дронт, вони стали легкою здобиччю людини.

В наш час багато видів птахів також знаходяться на межі вимирання або, в кращому випадку, зазнають його загрозу. В Північній Америці в жахливому стані перебуває каліфорнійський кондор, жовтоногий зуйок, американський журавель, ескімоський кроншнеп і білодзьобий королівський дятел (можливо, уже вимерлий). В інших регіонах значна небезпека загрожує бермудському тайфуннику, філіппинськії гарпії, какапо (совиному папузі) з Нової Зеландії - нелітаючому нічному виду, а також австралійському земляному папузі.

До змісту

КЛАСИФІКАЦІЯ І СИСТЕМАТИКА ПТАХІВ

Клас Птахів (Aves) поділено на два підкласи. Із них перший підклас Первинні птахи (Archaeornites), включає лише одного представника - археоптерикса. Другий підклас - Справжні птахи (Neornites) є значно більшим за кількістю видів і включає решту представників класу пернатих. Він поділений на такі підряди:
Зубаті птахи (Prothornites), що є вимерлими і мешкали на Землі в крейдяному періоді;
Пінгвіни (Impennes);
Безкілеві птахи (Ratitae);
Кілегруді птахи (Carinatae).

Таким чином із всіх існуючих птахів в наш час земну кулю заселяють представники лише трьох надрядів єдиного класу Справжні птахи, причому абсолютна їх більшість є представниками Кілегрудих птахів.
Підклас Справжні птахи (Neornites)
Надряд Пінгвіни (Impennes)

Нечисленна (до 15 видів) і досить спеціалізована група птахів. Літати ці птахи не можуть, оскільки передні кінцівки перетворено на ласти. По суші пересуваються повільно, тримаючи тіло вертикально. Дорослі під час руху по льоду лягають на черево і ковзають, відштовхуючись усіма чотирма кінцівками. Кіль добре розвинений, м'язи складають понад 1/4 маси всього птаха. Ноги розміщені далеку позаду. Це обумовлює вертикальне положення тіла при пересуванні на суші. Такому положенню тулуба допомагає жорсткий хвіст на який пінгвіни опираються. Опахала пер розвинені слабко, тому пір'я дуже густе і нагадує лусочки. Линяють раз на рік на суші і при цьому нічого не їдять. Пари утворюють на все життя. Гніздяться колоніями. Влаштовують примітивні гнізда на берегах морів, обкладаючи їх дрібними камінцями, в заглибленнях скель, в норах, або взагалі не роблять гнізд. В кладці 1-2 яйці, зрідка 3. насиджують позмінно самець і самка. Вільний птах уходить на 1-3 тижні в море, де живиться. Після повернення він замінює птаха, що насиджує. Розповсюджені пінгвіни у південній півкулі, більшість біля узбережжя Антарктиди і прилеглих островів. Деякі доходять на півночі до берегів Африки, Австралії, Південної Америки.



Імператорський пінгвін - найбільший вид; ріст його 110 - 120 см, маса до 45 кг. Гніздиться на кризі у берегів Антарктиди в зимовий час. Гнізд не влаштовує і яйце тримає на поверхні лап, прикривши його складкою шкіри.

Пінгвін Аделі - найчисельніший і широко розповсюджений вид. він зустрічається не лише біля узбережжя Антарктиди, а на прилеглих островах. Гніздо створює на грунті, вільному від снігу, влаштовуючи ямку, що викладають камінцями. В кладці як правило 2 яйця.
Надряд Безкілеві, або страусові, птахи (Ratitae)
Ряд Африканські страуси (Struthioniformes)

Найбільші сучасні птахи, представлені єдиним видом - африканський страус. Дорослі самці досягають у висоту 260-275 см. Маса в середньому 50 кг, найбільші особини мають масу 90 кг. Характерна присутність на ногах лише двох пальців (єдиний випадок серед сучасних птахів). Крила відносно великі. За швидкого бігу птах їх розпускає. Загальне забарвлення самців чорне, самок - буро-сіре. На хвості і на крилах біле пір'я. розповсюджені в наш час в степових і пустельних районах Африки. Тримаються невеликими групами, широко кочують. Бігають дуже швидко. Під час бігу довжина кроку становить 2 -3 м. живляться головним чином рослинністю, частково дрібними тваринами (гризунами, плазунами, комахами). Гніздо влаштовує самець. В нього відкладають яйця декілька самок, кожна по 7 - 9 яєць. Як наслідок в гнізді опиняється 15-20 яєць, а іноді навіть 50-60. вночі яйця насиджує самець, вдень - самка. Інкубація триває 42 дні. Маса яєць 1,5-2 кг. Пташенята виходять опушені та зрячі, тобто є виводковими. Статева зрілість настає на третьому році життя.
Ряд Американські страуси, або нанду (Rheiformes)

Великі нелітаючі птахи, однак значно менші за страусів. Зріст самця близько 150 см, маса біля 30 кг. Крила розвинені порівняно добре. Два види розповсюджені у степових областях Південної Америки. Найвідоміший - нанду звичайний. Тримається стадами у декілька десятків особин. В період розмноження розбиваються на дрібні групи, в яких один самець і 5-7 самок. Запліднені самки відкладають яйця у спільне гніздо. Насиджує лише самець. Він доглядає і пташенят після вилуплювання. В гнізді буває 15-40 яєць інкубація триває до 42 днів. Іноді птахів розводять як напівсвійських.


Ряд Ківі (Apterygiformes)

Найменші серед нелітаючих безкілевих птахів. Розміром із велику курку, маса 2-3 кг. Тіло міцне, з короткою шиєю, ноги відносно короткі, чотирипалі. Дзьоб дуже довгий, злегка зігнутий донизу. Ніздрі відкриваються на кінці дзьоба. Оперення довге із своєрідних волосковидних пер. крила зачаткові, хвоста немає. Розповсюджені на Новій Зеландії. Спосіб життя нічний. Їжу, головним чином комах і червів, розшукують за допомогою нюху. Розмножуються дуже повільно. Кладка має одне, рідше два яйця великого розміру: маса яйця до 450г, або 1/5 маси тіла, довжина 12-14 см. Насиджують обидва птаха тривалість інкубації - 42-70 діб. Пташенята вкриті пір'ям, через 6 діб залишають гніздо.
В наш час суворо охороняються.
Надряд Кілегруді птахи (Carinatae)
Ряд Гагари (Сaviformes)

До ряду належать 5 видів порівняно великих птахів: маса тіла різних видів - від 1 до 6,4 кг. Це справжні водоплавні птахи, добре пристосовані до водного середовища. Форма їх тіла валькувата, оперення щільне, надійно захищає тіло від охолодження у воді. Ноги далеко віднесені назад - ознака, властива найкращим пернатим пловцям і норцям. Довгі передні пальці з'єднані плавальною перетинкою, задній палець розвинений слабко.

Гагари чудово плавають і пірнають. Все життя проводять у воді, виходячи на сушу лише в період гніздування. Перед зануренням у воду вони витискають повітря з-під пер, що збільшує їх щільність. Птахи зникають під водою із дивовижною швидкістю, без помітного зусилля і навіть без жодного шуму. Під водою вони працюють ногами і частково крилами, швидко рухаючись то в одному, то в іншому напрямку, переслідуючи риб, що доволі швидко стають їх здобиччю. Плавати і пірнати гагари починають із перших днів життя.

Вода - їх стихія, де вони знаходять собі їжу та успішно переховуються від ворогів. Під водою можуть перебувати до 2 хвилин і пропливти при цьому до 300 м. гагари переважно морські птахи. Прісноводні водойми вони відвідують лише під час розмноження і на прольоті, а в інший час постійно тримаються в морі. На суші ці птахи безпорадні, рухаються важко, частіше повзають, відштовхуючись ногами. Живляться виключно дрібною рибою. В їх шлунках знаходять також молюсків, ракоподібних, червів, комах; ці групи тварин особливо велику роль відіграють у живленні пташенят. Іноді вживається птахами і рослинна їжа.

Гагари живуть парами, можливо, постійними; в крайньому разі вони тримаються парами на весняному прольоті, парами прилітають в місця гніздування. Тут вони оселяються по берегах озер, рідше - річок із тихою течією. Гнізда будують біля самого берега у кромки води. Від гнізда до води веде вкатаний схил, по якому гагари тихо сковзають у воду під час небезпеки. Кладки із двох, рідше 1 чи 3 оливково-бурих яєць із чорними чи сіруватими плямами. Насиджують обидва птахи протягом 24-29 днів. Пташенята виводкові, вилупившись із яєць, вони швидко залишають гніздо. За рік гагари линяють двічі: восени і навесні.
Ряд Норці (Рodicipediformes)

Норці - птахи дрібних і середніх розмірів масою від 120г до 2 кг. Зовні схожі на норцевих качок, з якими їх часто плутають. Тіло видовжене, сплющене згори, шия довга, дзьоб тонкий, загострений, ноги відставлені далеко назад. Пальців 4, але, на відміну від більшості водоплавних птахів, вони не з'єднані суцільною перетинкою, а кожний має власну жорстку лопать, розміщену на зовнішній стороні. Хвоста немає. На його місці м'якого короткого пір'я. крила довгі і вузькі.

Густе, щільне пір'я рівномірно вкриває все тіло, але аптерії у норців є. самці і самки забарвлені однаково. Більшу частину року норці мають однотонно забарвлену в бурий чи сірий колір спину і світле, зазвичай біле, черевце. Але в шлюбний період, як у самці, так і у самок більшості видів на голові і шиї формуються різного вигляду"комірці" та "вушка", забарвлені в чорний, білий, жовтий або червоно-бурий кольори. Як правило у спокійному стані ці "комірці" та "вушка" погано помітні, вони з/являються тільки під час шлюбного збудження. Норці чудово пристосовані до життя у воді. Щільність їх близька до одиниці.

Норці чудово плавають і іще краще пірнають. Рухаються під водою виключно за допомогою ніг, які розміщені в задній частині тіла і працюють в напівавтоматичному режимі з мінімальною затратою м'язевої енергії. Лапи при цьому здійснюють майже колові рухи. В нормі під час живлення проводять під водою небагато часу, близько 30-40 с, і занурюються лише на 1-2 м. за необхідності можуть залишатись під водою до декількох хвилин і пірнати на глибину до 25 м. в разі небезпеки не летять, а пірнають, тихо з'являючись із води на краю водної рослинності або виставляючи із води лише голову на чистому місці. Рухатись по твердій поверхні вони майже не здатні, тому все життя норці проводять у воді.
Ряд Буревісники (Procellariiformes)

Океанічні птахи, зовні досить схожі на чайок, але відмінні від них тим, що ніздрі відкриваються по боках дзьоба на кінці особливих трубочок. Дзьоб видовжений, на кінці із невеликим гачечком. Ноги з перетинками, які з'єднують три останні пальці. Всі буревісники - чудові літуни. Більшу частину часу вони проводять в океанічних просторах і лише в період розмноження збираються на узбережжях. Живляться водними тваринами, яких ловлять, плаваючи чи хапаючи на льоту з поверхні води. Гніздяться на берегах, в кладці одне яйце. Нагніздні. Розповсюджені по всіх океанах, але головним чином в південній півкулі. Типовий вид - альбатрос.
Ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes)

Різноманітні за розміром, але переважно великі птахи з довгою гнучкою шиєю і довгими ногами. Дзьоб різної форми, але найчастіше витягнутий, долотоподібний. Біологічно є твариноїдними, пташенята вилуплюються голі, беззахисні; вони перебувають в гнізді тривалий час, до повного розвитку, і вигодовуються батьками.

До родини лелек належать великі представники ряду з довгим прямим загостреним на кінці дзьoбом. Голосових зв'язок у них немає, і ці птахи не мають голосу. Мешканці більш сухих місць проживання: степів, лісів, гір, зрідка боліт. Тримаються і гніздяться парами. Влаштовують великі гнізда із гілок, які розміщують на деревах, скелях, а нерідко і на будівлях людини. Кількість яєць в кладці 3-5, період насиджування близько 30 днів. Живляться ящірками, зміями, жабами, молюсками, комахами. Корм збирають, як правило, з поверхні землі. В нашій фауні регулярно зустрічається лелека білий, який гніздиться в населених пунктах, доволі рідкісним є лелека чорний, що, навпаки, уникає людського житла.

До родини чапель відносять порівняно великих птахів із довгим, загостреним на кінці дзьобом. Дзьоб стиснутий з боків і на краях має дрібні зубчики. Більшість чапель - колоніальні птахи. Гнізда влаштовують на великих деревах, або в заростях очерету. Їжу видобувають у воді (риби, амфібії, ракоподібні, комахи). Серед видів нашої фауни чисельною є сіра чапля, і доволі рідко зустрічається чапля біла - мешканець південної частини України.



Родина ібісів включає менших за розміром птахів, що мають довгий серповидний дзьоб, або дзьоб плоский із розширенням на кінці. До першої групи належить каравайка, до другої - ковпиця, - обидва види є мешканцями півдня України.






Ряд Гусеподібні (Anseriformes)

Гусеподібні - великі і середні за розміром птахи, рідше менших розмірів. Найбільший представник ряду в нашій фауні - лебідь-шипун - досягає маси 13 кг, найдрібніший - чирок-свистунок -200-300 г. в зв'язку із водним способом життя тіло у гусеподібних міцне, валькувате, з видовженою, а іноді дуже довгою шиєю, що полегшує видобування їжі з-під води. Ноги чотирипалі, помірної довжини, дешо відставлені назад. Передні три пальці відносно довгі, з'єднані плавальною перетинкою. Дзьоб плаский, широкий. Краї наддзьобка і піддзьобка із вузькими поперечними роговими пластинами, що утворюють у річкових качок цідильний апарат. У гусей жорсткі поперечні пластинки служать для щипання трави. Оперення густе, щільне, з великою кількістю пуху, рівномірно вкриває тіло. Забарвлення пір'я доволі різноманітне, часто неоднакове у самці і самок. Окрім забарвлення пір'я статевий диморфізм виражений і в розмірах тіла: самці звичайно більші за самок. Крила у гусеподібних середніх розмірів, загострені; хвіст у більшості короткий. Політ швидкий із частими помахами крил; при цьому кінці їх пір'я, вібруючи, видають характерні для кожного виду звуки В нашій фауні присутня одна родина - качині, що розпадається на ряд підродин.

До підродини лебедів належать найбільші представники ряду. Статевого диморфізму в забарвленні вони не мають. У нас мешкають лебідь-кликун і лебідь шипун. У першого майже весь дзьоб чорний і лише основа його жовта, шию тримає вертикально. У шипуна дзьоб червоний із характерною чорною шишкою біля основи, шию він вигинає S-подібно. Розповсюджені лебеді широко, але в глухих місцях. Вони гніздяться на великих, найчастіше стоячих водоймах, із заростями очерету та іншої водної рослинності, в якій і влаштовується гніздо. Лебеді тримаються парами, що зберігаються найчастіше на все життя. Самець тримається біля гнізда, але яєць не насиджує. Число яєць в кладці звичайно 3-5. період насиджування 30-40 діб. Живляться лебеді у воді на неглибоких місцях. Вони обривають підводні частини рослин, викопують їх корені і клубні. На линьку збираються восени великими зграями. Літати линяючі лебеді не можуть. Чисто білими стають на третьому році життя. Полювання на лебедів в Україні заборонено.

Підродині річкових качок властивий статевий диморфізм. Дзеркальце на крилі як правило із металічним блиском. Дзьоб порівняно вузький і високий до підродини належать крижень - родоначальник всіх свійських порід качок, сіра качка, шилохвіст, дрібні чирки. Ці качки надають перевагу водоймам, зарослим водною рослинністю, тримаються на мілинах, а гнізда влаштовують в захищених місцях на землі, і лише іноді на деревах в старих дуплах. Число яєць в кладці велике у крижня - 6-14, у сірої качки - 7-13, у шилохвоста - 6-12. період насиджування 24-28 діб, насиджують лише самки під час линьки великих зграй не утворюють. Більшість видів переважно рослиноїдні. Вони живляться бульбочками рдестів, насінням, пагонами водяних лілій, водяної гречки, осоки, очерету, ряскою, водоростями та водними безхребетними.

До підродини норцевих качок входять різного розміру качки із широким дзьобом. Дзеркальце на крилах біле, рідше сіре. Забарвлення у більшості менш яскраве, ніж у справжніх качок. До підродини належать червоноголовий норець та гоголь.


Ряд Денні хижі птахи (Falconiformes)

Різноманітні за величиною та виглядом птахи із гачкувато зігнутим дзьобом, у основи якого розташована гола шкіряста ділянка жовтого кольору - восковиця. Кігті в тій чи іншій мірі зігнуті. Оперення щільне. Біологічно найчастіше є хижаками. Розміри коливаються від значних : кондор має загальну довжину 110-115 см, розмах крил близько 3 м, маса 10-12 кг, в той час, як сокіл-крихітка має довжину тіла 14-15 см, а масу 35 г. поведінка у більшості складна; півкулі переднього мозку за масою в 1,5-2 рази більші, ніж всі інші відділи головного мозку. Добре розвинене воло, і деякі здатні з'їдати кількість їжі, по масі рівній половині масі власного тіла. Пташенята вилуплюються зрячі, вкриті пухом, але розвиваються повільно і довго залишаються в гнізді, тобто вони є нагніздними птахами.

Родина соколиних включає види середньої та малої величини. Крила соколів довгі та гострі. Види великих соколів - сапсан, кречет - порівняно рідкісні види, що живляться головним чином птахами, яких б'ють на льоту в повітрі; літають ці соколи дуже швидко. Гніздяться на а деревах, скелях, чи над урвищами деяких із них приручають і використовують для полювання. Види дрібних соколів кібець, дербник, пустільга - мешканці головним чином відкритих просторів. Гнізда влаштовують над урвищами, на скелях, в купах каміння, на деревах. За швидкістю польоту поступаються першій групі. Здобич виловлюють як в польоті, так і на землі. Живляться дрібними гризунами, комахами, рідше птахами.

Родина яструбиних об'єднує всіх інших наших хижих птахів. Крила у них найчастіше відносно короткі і тупі. Основними представниками яструбів в нашій місцевості є тетерев'ятник та перепелятник, які пристосовані до швидкого і верткого польоту серед дерев, на галявинах.

Здобич найчастіше чатують у засідці, ловлять її на льоту, на землі, або хапають з гілок. Живляться виключно птахами.
Луні - польовий, степовий, болотяний - довгокрилі птахи із довгими ногами тримаються на відкритих місцях полюють на дрібних хребетних.

Шуліки добре вирізняються серед інших вильчастим хвостом. Тримаються частіше біля озер, річок. Політ ширяючий. Склад їжі різноманітний, можуть завдавати шкоди птахівництву, але найчастіше є корисними.

Орли вирізняються серед інших хижих птахів опереною цівкою. Їх крила широкі і тупі. Політ швидкий, але важкий. Птахи доволі рідкісні внаслідок скорочення місць гніздування. Представниками є беркут - типовий лісовий мешканець, орел степовий, що мешкає в степовій зоні України, підорлик- мешканець лісової смуги. Всі орли гніздяться на деревах або в скелях, за виключенням степового орла, який влаштовує гніздо на землі, або рідше у чагарниках. Кладка має 2, рідше 1 чи 3 яйці. Інкубація триває 40-45 діб. Здобич виглядають під час плавного ширяючого польоту і ловлять її кидком чи очікують, сидячи на землі.
Ряд Курячі (Galliformes)

Курячі - широко розповсюджена відокремлена група наземних і деревних рослиноїдних птахів, що мешкають повсюдно. Основну Ії масу становлять птахи середнього розміру; великих і дрібних птахів порівняно мало. Маса перепела 80-120 г, глухаря до 6 кг.

Зовнішній вигляд курячих відповідає способу їх наземного життя. Тіло їх щільне, шия коротка, дзьоб короткий, сильний, злегка вигнутий, пристосований для видобування грубої, переважно рослинної їжі з поверхні землі і дерев та чагарників. Крила короткі і широкі, що полегшують швидкий вертикальний підйом, що часто є важливим для наземних птахів, особливо мешканців лісу.
Політ курячих швидкий, але важкий, зазвичай здійснюється на коротку відстань. Дальній політ властивий лише не багатьом перелітним видам, наприклад перепелу, у якого на відміну від інших курячих, крило не тупе, а відносно гостре. Злітають птахи, як правило, стрімко, із шумом; набравши висоту летять по прямій лінії, чергуючи часті помахи крил із ширянням.

Ноги у курячих середньої довжини, сильні, з міцними пальцями і короткими злегка зігнутими кігтями; з їх допомогою значне число птахів розгрібає поверхню ґрунту під час пошуку їжі.

У деяких курячих (тетеревині) по краях пальців є щіточки із рогових пластинок, що сприяють утриманню на гілках і пересуванню по вкритій снігом землі. Курячі добре пересуваються по землі - ходять і бігають. Злітають вони лише в разі крайньої необхідності.

Забарвлення пір'я різноманітне. У багатьох видів добре виражений статевий диморфізм, що проявляється як у забарвленні пір'я, так і в розмірах птахів. Як правило, самці більші за самок.
Курячі заселяють найрізноманітніші ландшафти і біотопи, зустрічаючись від тундри до степів. Деякі добре уживаються в культурному ландшафті поряд із людиною. Живуть як на рівнинах, так і в горах, підіймаючись високо в альпійському поясі.

Більшість представників цього ряду веде наземний спосіб життя. Хоча деякі із них сідають на дерева там навіть живляться, все ж гнізда влаштовують на землі.

Переважна більшість видів напівосілі або здійснюють відносно невеликі кочівлі. І лише не багатьом властиві дальні (перепел) або відносно близькі (сіра куріпка) перельоти.

Види дрібні і середніх розмірів стають здатними до статевого розмноження у віці одного року; великі стають статевозрілими дещо пізніше.

Більшість курячих - полігами, пар не утворюють, самці про потомство не піклуються. У таких видів добре виражений статевий диморфізм: самці не лише більші за розміром, але й яскравіше забарвлені, ніж самки. Деякі види моногамні, утворюють пари. В цьому випадку піклування про потомство властиве обом батькам, які за рідким виключенням забарвлені однаково.

Найпоширенішим в нашій місцевості є родина фазанових.
Серед її представників звичайними є перепели. Наші перепели зимують в Індії, Африці, та в незначній кількості в Південній Європі і Закавказзі. Селяться переважно на відкритих місцях: в степах, на луках і полях. В кладці буває 12-15, зрідка 20 яєць.

Сіра куріпка - невеликий птах, бурувато-сірого забарвлення, самець і самка забарвлені практично однаково. Заселяють приблизно ті ж райони, що й перепел. Прекрасно уживається в культурних ландшафтах у безпосередній близькості до людини. Птах часто наземний. Гніздо влаштовує в ямці, яку вистилає сухою травою і пір'ям. Яєць к кладці 12-26. Період насиджування триває близько 21 дня.

На півдні України мешкає фазан звичайний. Забарвлення самців дуже яскраве, самки - сіре. В основному фазан наземний птах. Мешкає в густих чагарниках, заростях очерету, густих лісах. На дерева сідає зрідка. Гнізда наземні. Не живе в районах із глибоким сніговим покривом. Живиться насінням, ягодами, комахами.

Із інших представників родини цікавими є північноамериканський індик - предок свійських індиків, дика банківська курка - родоначальниця всіх порід свійських курей, індійський павич та африканська цесарка.

Серед представників родини тетеревиних у нас звичайними в лісовій та лісостеповій зонах є тетерів-косач та рябчик. Тетерів оселяється на узліссях або у лісових заплавах річок гніздо наземне, в кладці 4-12 яєць, інкубація триває до 23 діб. Влітку живиться зеленими частинами рослин, а взимку бруньками, ягодами, сережками берези та вільхи.

Рябчик - найменший серед тетеревиних - мешкає в лісах із густим підліском. За поведінкою і способом життя дуже схожий на тетерева.
Ряд Журавлі (Gruiformes)

Великі бігаючи птахи з довгою шиєю, ногами і дзьобом та коротким хвостом. Для більшості видів характерна видовжена трахея, що дає можливість видавати голосні трубні звуки. Розповсюджені майже скрізь по болотах і степах. У нас одна родина - журавлі, що має два види.

Найбільш поширеним є сірий журавель - великий птах до 120 см заввишки і масою 6 кг гніздиться в глухих місцях, на лісових болотах, у заплавах річок, рідше в степах. Гніздо влаштовує на землі, в кладці 2-3 яйця, насиджують обидва птаха. Пташенята виводкові.

Живляться коренями, черв'яками, комахами, жабами, рептиліями, мишами. Наприкінці літа іноді літають на хлібні поля, яким місцями завдають незначної шкоди.

На півдні, в степові зоні, гніздиться журавель малий, або красавка - маса цього птаха близько 2,5 кг. Всі журавлі перелітні птахи. Зимують у Південній Азії та Африці.
Ряд Пастушкові (Ralliformes)

Дрібні і середні за розмірам лугові, болотяні, частково водні птахи із дещо видовженою шиєю і невисоким ногами. Дзьоб сплющено з боків, крила короткі, тупі; літають ці птахи погано, бігають добре і чудово лазять серед густих трав'янистих рослин. Деякі плавають.

Гніздо влаштовують на землі на густій поваленій траві. Кладка з 3-12 яєць. Пташенята виводкові, їх виховують обидва птаха. Живляться зеленню, несінням, безхребетними. Більшість видів активні в сутінках або вночі. На лугах серед густої трави мешкає деркач - дрібний (маса до 200 г) птах, що характеризується скрипучим криком і скритним способом життя. По берегах озер, зарослих рослинністю мешкає доволі велика лисуха. Вона добре плаває і в разі небезпеки спритно пірнає.
Ряд Дрохви (Onidiformes)

Великі та середні за розміром птахи, дещо подібні до курей. Шия помірно довга, лапи відносно довгі, трипалі. Дзьоб короткий. Мешканці степів і напівпустель. В Україні звичайною є дрохва - дуже великий птах (маса до 16 кг). Гніздиться на землі у ковилі та зрідка на хлібних ланах. Навесні живуть парами, але насиджує лише самка. В кладці 2-4 яйці, інкубація триває близько 30 діб. Після періоду розмноження тримаються зграями. Взимку відлітають на південь.

Інший вид - стрепет, завбільшки з курку. Близький до дрохви, на зораних ділянках не живе. Зимує в Закавказзі, Індії, Африці.
Ряд Кулики (Charadriiformes)

Численний ряд дрібних і середнього розміру птахів, переважно із довгими ногами, довгодзьобі, із гострими крилами і коротким хвостом.

Розповсюджені скрізь, але зазвичай біля води, на болотах. Широке розповсюдження має чібіс звичайний, який вирізняється наявністю хохла на потилиці, чорним забарвленням всього верху тіла і білими боками та грудьми.

Більшість представників ряду належить до родини бекасових, яким властивий м'який шкірястий дзьоб. Ноги у них звичайно чотирипалі. Кроншнепи- великі кулики (розміром із дрібну качку) із довгим, серповидно зігнутим дзьобом і надзвичайно довгими ногами.

Найчастіше зустрічається великий кроншнеп, що гніздиться в степах, в річкових заплавах і на великих болотах.

Вальдшнеп - один із найбільших куликів лісової зони. Зимує в Південній Азії, Південній Європі, часто в Криму. Навесні перед спарюванням своєрідно токують (див. вище).
До вальдшнепів близькі дупеля та бекаси, але вони тримаються не в лісах а на вологих лугах та трав'янистих болотах. Є об'єктами спортивного полювання.
Ряд Голуби (Columbiformes)

Виключно денні птахи, із міцним тілом, коротким дзьобом, який має восковицю. Їх ніздрі прикрито шкірястими кришечками. Крила у сучасних голубів добре розвинені, політ швидкий. Куприкова залоза розвинена слабко або відсутня. Воло добре розвинене і в період розмноження виділяє "молоко", що є їжею для птахів. Пташенята нагніздні. В кладці 2, зрідка 1 яйце. Насиджують самка і самець. Моногамні. Розповсюдження голубів практично всесвітнє. Найчисленніші вони на Малайському архіпелазі та в Австралійській області.

У нас розповсюджені клінтух, сизий голуб, горлиця. Переважно лісові, рідше гірські і пов'язані із поселеннями людини птахи.

Різноманітні свійські породи виведено шляхом одомашнення сизого голуба.
Ряд Зозулі (Cuculiformes)

Переважно деревні і чагарникові птахи, розповсюджені переважно в тропічній зоні. Лише частина видів будує власні гнізда і самостійно насиджує пташенят. У нас широко розповсюджена звичайна зозуля. Вона ніколи не будує власного гнізда і підкладає яйця в гнізда найрізноманітніших (близько 20 видів) птахів. Яйця зозуль порівняно малі, масою всього близько 3% від маси самого птаха. Яйцям характерне дуже різноманітне забарвлення. Помічено, що за забарвленням їх яйця найчастіше близькі до забарвлення тих птахів, в гнізда яких вони відкладаються. Можливо це пояснюється тим, що існують певні біологічні раси зозуль, що різняться кольором відкладених яєць. Зозуля відкладає яйце безпосередньо в гніздо в гніздо інших птахів в момент їх відсутності або на землю, а потім переносить його в гніздо хазяїна у дзьобі. Зозуленя, що вилупилось виштовхує яйця або пташенят хазяїна гнізда, підлізаючи під них так, що жертва опиняється на спині у зозуленяти. Встановлено, що пташенята зозуль розвиваються в яйці швидше, ніж пташенята хазяїна. Малюки, що вилупились доволі схожі на пташенят хазяїна, і навіть голос у них дещо подібний. Зозулі корисні знищенням великої кількості волохатої гусені, яку звичайно не їдять інші птахи. Вдалось поспостерігати, що за 1 год зозуля з'їла близько 100 гусениць.
Ряд Сови (Strigiformes)

Сови не є близькими родичами денних хижих птахів, проте мають з ними багато спільних ознак, які виникли завдяки схожим умовам життя. Так, совам притаманний гачкуватий дзьоб із восковицею, кігті у них гострі і сильно зігнуті. Але, в зв'язку із нічним способом життя вони виробили багато своєрідних ознак власної будови. Їх оперення із м'якого дуже густого пір'я, яке не є щільним, тому політ безшумний. В пошуках здобичі вони орієнтуються в основному із допомогою слуху, що дуже добре розвинений. Добре розвинені вушні раковини, а перед вушними отворами є шкірясті складки, що посилюють звук. Очі дуже великі, і птахи добре бачать навіть вночі. Голова надзвичайно рухлива, здатна обертатись на 2700. лапи із довгими пальцями є єдиним знаряддям хватання здобичі. Вола, на відміну від денних хижаків не мають. Пташенята у сов нагніздні.
Типовими у нас є: пугач - наша найбільша сова. Гніздиться на землі, на скелях, рідше на деревах. В кладці 2-3 яйці. Полює вночі. Живиться зайцями, тушканчиками, їжаками, але основу живлення складають миші та інші гризуни.

Вухата сова має середні розміри з добре розвиненими "вушками". Тримається по лісових острівцях та на узліссях. Кладка із 3-7 яєць. Полює вночі. Живиться виключно мишами та гризунами, зрідка ловить птахів.

Сичі - дрібні сови (довжина крила 9-15 см) із великою широкою головою, "вушок" не має.
Сіра неясить - одна із звичайних наших сов. Це великий, завбільшки з ворону, птах; вушних пучків пір'я не має. Осілий і малорухомий птах. Гніздиться в дуплах і на деревах. Сови є надзвичайно корисними, адже живляться шкідливими гризунами. Користь від них зростає і тому, що полюють вони вночі, коли інші хижі птахи сплять.
Ряд Дрімлюги (Caprimulgiformes)

Нічні комахоїдні птахи середніх розмірів, зовні дещо схожі на стрижів. Розріз рота дуже великий, по краях є жорсткі щетинки. Дзьоб, навпаки дуже маленький. Крила довгі, гострі. Оперення нещільне, м'яке, як у сов. Загальне забарвлення буро-сіре із темними смугами, що нагадують кору хвойних дерев або ґрунтовий покрив. Дрімлюгу, який сидить помітити важко, так добре він зливається із фоном дерев та ґрунту. Спосіб життя нічний або присмерковий. Живляться комахами, яких ловлять на льоту, орієнтуючись на слух. Вдалій ловлі комах у присмерку сприяє величезний розріз рота та щетинки. Розповсюджені широко, крім холодних країн. Гніздяться в дуплах, печерах чи на землі.

У нас мешкає звичайний дрімлюга, розповсюджений по сухих лісах. Гніздо у нього наземне, в ямці у ґрунті. Кладка зазвичай із 1-2 яєць. Виховують пташенят обидва птаха. Птахи надзвичайно корисні.
Ряд Довгокрилі (Apodiformes)

Ряд включає стрижів та колібрі. Загальною ознакою є довгі гострі крила і пов'язаний з ними швидкий верткий політ.

Стрижі або серпокрильці зовні схожі на ластівок, з якими мають багато спільного в способі життя. Однак зовнішня схожість є результатом подібного способу життя. Їжа стрижів - це дрібні комахи, яких вони ловлять на льоту. По землі пересуватись не можуть, оскільки ноги дуже короткі і всі чотири пальці обернені вперед.

Дзьоб дуже маленький, рот, навпаки, дуже великий. Крила довгі, серповидно зігнуті. Більшу частину життя проводить у повітрі, полюючи на комах. П'ють і навіть купаються у польоті. Швидкість польоту у деяких видів до 150 км/год. Мають температуру тіла, що не є строго постійною, тому за зниження зовнішньої температури повітря можуть впадати у заціп'яніння - коротку сплячку. В Україні звичайним є звичайний стриж. У Європі цей вид явно прагне жити поряд із будівлями людини, де і влаштовує гнізда. Рідше гніздиться в лісах, у дуплах дерев.

Колібрі являють собою добре відокремлену від інших пернатих групу найдрібніших птахів. Найбільші із них мають розмір ластівки, а найменші - джмеля. Забарвлення у них яскраве і блискуче. Літають із значною швидкістю і так швидко рухають крилами, що їх обриси стають непомітними. Кількість помахів може сягати 20-25, а у деяких видів до 50 на секунду. Серце надзвичайно велике, що пов'язано із значною м'язевою роботою. Температура їх тіла непостійна і може коливатись, опускаючись вночі до +17…+210С. Живляться нектаром квітів та дрібними комахами та павуками, яких там знаходять. При цьому на квітку не сідають, знаходячись в повітрі і швидко махаючи крилами, ніби "стоять" на одному місці. Гніздяться на гілках. Кладка із 2 яєць. Пташенята нагніздні. Численні види колібрі є запилювачами рослин.
Ряд Дятлові (Piciformes)

Дуже спеціалізовані деревні птахи дрібних та середніх розмірів, що гніздяться і живляться на деревах їх насінням, плодами, комахами, що живуть в корі і деревині. Наші дятли мають долотоподібний дзьоб, короткі лапи із зігнутими кігтями, зовнішній палець може обертатись назад. Рульові пера дятлів жорсткі, тому вони опираються на них, коли лазять по деревах, або під час сидіння на стовбурі. Живляться комахами і личинками, яких видобувають з-під кори, руйнуючи її долотоподібним дзьобом. Язик у дятлів довгий і загострений на кінці, що полегшує видобування комах. Окрім комах живляться насінням хвойних. Гнізда влаштовують в дуплах, які часто видовбують самі у деревах із гнилою серцевиною. Кладку із 3-5 яєць насиджують обидва птаха. Пташенята нагніздні.

У нас широко розповсюджені такі види дятлів: чорний дятел, або жовна, великий строкатий дятел, малий строкатий дятел, зелений дятел. Дятли відіграють велику позитивну роль у житті лісу. Щороку вони знищують багато сотень комах-шкідників - короїдів, слоників, гусені шовкопрядів.
Ряд Сиворакші (Coraciiformes)

Доволі різноманітна група птахів, що об'єднується в один ряд завдяки деяким спільним рисам в будові тіла. Ряд поділено на підряди.

Ракші зовні нагадують воронових, наприклад галок. У нас зустрічається сиворакша із гарним синьо-блакитним забарвленням. Гніздиться в дуплах та норах.

Рибалочки - дрібні лісові і прибережні птахи із видовженим дзьобом і дуже яскравим забарвленням. У нас звичайна рибалочка голуба, що живе по берегах річок. Птах довго сидить на гілках, похилених над водою, а, помітивши рибу кидається вниз головою, іноді занурюючись у воду. Гніздиться в норах.

Бджолоїдки - яскраво забарвлені дрібні птахи із довгим дзьобом і гострими крилами. У нас зустрічається бджолоїдка звичайна, що може завдавали шкоди бджільництву, поїдаючи бджіл.

Одуди дрібні деревні і наземні птахи із довгим шаблеподібним дзьобом; забарвлення яскраве. Куприкова залоза птахів виділяє смердючу темну рідину, яку самка вибризкує, захищаючись від ворогів. Гніздяться в дуплах. В Україні зустрічається одуд звичайний.
Ряд Горобцеподібні (Passeriformes)

Найчисельніший ряд, який нараховує близько 5 тис. видів, тобто більше половини всіх сучасних птахів. Найдрібніший вид - корольок - має масу 5-6 г; великий, наприклад крук, - 1100-1500 г. більшість горобцеподібних є мешканцями лісів та чагарників; кількість наземних видів порівняно мала, серед горобцеподібних немає справжніх водних птахів, хоча оляпки можуть бігати під водою. Всі види нагніздні. Їм характерні ретельно побудовані гнізда. Багато видів виводять пташенят двічі на рік. Горобцеподібні поділяють на три підряди.

Крикливі горобцеподібні - примітивні види із погано розвиненими голосовими м'язами. Дещо більше 1 тис. видів заселяють переважно Південну Америку, частково Північну Америку і тропіки північної півкулі. Деякі деревні птахи лазять по деревах так, як наші повзики.

Псевдоспівочі горобцеподібні - невелика група видів, розповсюджених в Австралії. Голосові зв'язки у них слабші, ніж у справжніх горобцеподібних. Основна родина - птахи-ліри.

Співочі горобцеподібні - основна група ряду, що включає близько 2/3 всіх видів. Голосовий апарат розвинений повністю. В цьому підряді 4 тис. видів, об'єднаних у 52 родини. Найвідоміші із них родини - жайворонкові, ластівки, плиски, дрозди, славки, мухоловки, сорокопуди, шпаки, воронові, повзики, ткачики, в'юрки.

До змісту

ОХОРОНА ПТАХІВ

Численні країни мають закони і беруть участь у міжнародних угодах по охороні перелітних птахів. Наприклад, федеральне законодавство США, а також договори США із Канадою та Мексикою передбачають охорону всіх таких видів в Північній Америці, за виключенням денних хижаків і видів переселенців, регулюють полювання на перелітну дичину (наприклад, водоплаваючих і вальдшнепа), а також на певних осілих птахів, зокрема на тетеревів та фазанів і куріпок.



Однак більш серйозна загроза для птахів іде не від мисливців, а від доволі "мирної" людської діяльності. Хмарочоси, телевежі та інші високі будівлі є для перелітних пернатих смертельно небезпечними перешкодами. Птахів збивають та чавлять автомобілі. Розливи нафти гублять багатьох водних птахів.

Своїм способом життя і впливом на оточуюче середовище сучасна людина створила переваги для видів, що надають перевагу антропогенним місцям проживання - садкам, полям, палісадникам, паркам тощо. Саме тому такі північноамериканські птахи, як мандруючий дрізд, блакитна сойка, хатній кропивник, кардинали, тру піали і більшість видів ластівок, зараз більш численні у США, ніж до прибуття на ці місця європейських поселенців. Однак багато видів, які вимагають для свого життя боліт або стиглих лісів, зазнають загрозу власному існуванню внаслідок руйнування великої кількості таких місць проживання. Болота, які багатьма вважаються придатними хіба що для осушення, насправді є життєво необхідними для частушкових, бугаїв, болотяного кропивника і багатьох інших пернатих. Якщо болота зникають, то така ж сама доля чекає і на їх мешканців. Аналогічним чином вирубування лісів означає повне зникнення певних видів тетеревиних, яструбів, дятлів, дроздів і славок, для яких потрібні великі дерева і природна лісова підстилка.

Не менш серйозну загрозу створює і забруднення середовища. Природні забруднювачі - це речовини, що постійно присутні в природі, наприклад фосфати і відходи життєдіяльності, але в нормі вони завжди зберігають постійний (рівноважний) рівень, до якого пристосовані птахи та інші організми. Якщо людина сильно збільшує концентрації речовин, порушуючи екологічну рівновагу, відбувається забруднення середовища. Наприклад, якщо в озеро скидати каналізаційні стоки, їх швидкий розклад вичерпає запаси розчиненого у воді кисню. Ракоподібні, молюски та риби, що його потребують, зникнуть, а разом із ними загинуть гагари, норці, чаплі та інші птахи, що залишаться без їжі.

Штучні забруднювачі - це хімічні речовини, практично відсутні в природі, наприклад промислові дими, вихлопні гази і більшість пестицидів. Практично жоден вид, включаючи і птахів, до них не адаптований. Якщо розпилювати пестицид над болотом для знищення комарів чи над полями для боротьби із шкідниками врожаю, то він вразить не лише види-мішені, а й багато інших організмів. Більше того, деякі отрутохімікати роками зберігаються у воді і ґрунті, включабться у ланцюги живлення, а потім накопичуються у тілі великих хижих птахів, що є верхівкою багатьох харчових ланцюгів. Хоча невеликі дози пестицидів не вбивають пернатих безпосередньо, їх яйцеклітини можуть втратити здатність до запліднення і отримати ненормально тонку шкаралупу, яка легко буди розбиватись під час насиджування. Як наслідок популяція почне швидко скорочуватись. Наприклад, для білоголового орлана та пелікана загрожувала небезпека від інсектициду ДДТ, який вживався птахами разом із рибою, їх головним кормом. Зараз, завдяки заходам по охороні чисельність цих птахів відновлюється.

Припинити наступ людини на світ пернатих навряд чи вдасться; єдина надія - уповільнити його. Одним із заходів може бути сувора відповідальність за руйнування природних місць проживання і забруднення оточуючого середовища. Інший захід - збільшення площ заповідних територій з метою збереження на них природних угрупувань, до складу яких входять види, що знаходяться під загрозою зникнення. (http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-20ce15d65dac6/list-b407a47b26)

Своєрідність внутрішньої будови птахів зумовлена їхньою здатністю до польоту, насамперед завдяки зменшенню маси тіла.

Травна система птахів починається дзьобом.

Його форма досить різноманітна у птахів різних видів і залежить від характеру їжі. Язик, який міститься у ротовій порожнині, може допомагати у здобуванні їжі. Далі їжа через глотку потрапляє до стравоходу і на певний час затримується у його розширенні – волі (мал.1). Там під дією травних соків слини їжа частково перетравлюється.

 

Внутрішня будова птаха   

 

Мал.1. Внутрішня будова птаха


Із стравоходу їжа надходить у шлунок.

Особливістю його будови є те, що він складається з двох відділів: залозистого і мускульного, які розрізняються за особливостями будови та функціями. У залозистому їжа перетравлюється під дією травного соку. У мускульному - їжа розтирається до кашкоподібного стану. Для цього він має потовщені мускульні стінки, а всередині вистелений щільною рогоподібною оболонкою. Деякі види птахів для кращого перетирання їжі ще додатково заковтують камінці. Отже, мускульний відділ шлунка певною мірою компенсує птахам відсутність зубів.

Зі шлунка їжа надходить у тонкий кишечник. Неперетравлені тверді частки їжі птахи відригують - це так звані погадки. У тонкому кишечнику завершується перетравлення їжі і всмоктуються поживні речовини. Кишечник у птахів укорочений, що забезпечує зменшення маси тіла. Як і у плазунів, він відкривається в клоаку.

Їжа у птахів перетравлюється досить швидко, тому вони потребують її в значній кількості. 

Видільна система.

Птахи не мають сечового міхура. Сечоводи, що відходять від нирок, відкриваються безпосередньо в клоаку. Завдяки такій будові видільної системи продукти виділення не накопичуються в тілі, а відразу виводяться назовні, що зменшує масу тіла птаха при польоті. 

Кровоносна система.

У птахів, на відміну від плазунів, венозна та артеріальна кров не змішується. Це забезпечується наявністю чотирикамерного серця (мал.2), в якому права частина, де міститься венозна кров, та ліва, куди надходить артеріальна, повністю ізольовані одна від іншої. Не змішується венозна та артеріальна кров і поза серцем. Тож до всіх органів птахів, окрім легенів, надходить лише артеріальна кров з великою кількістю кисню. Поділ крові на венозну та артеріальну разом із здатністю серця птахів до частих скорочень (наприклад, у синиці - понад 400 разів за хвилину) визначають інтенсивний обмін речовин в організмі птахів. Тому температура тіла птахів стала і досить висока.

 

Кровоносна система птахів    

 

Мал.2. Кровоносна система птахів


Особливості будови дихальної системи птахів насамперед спрямовані на ефективне забезпечення енергією організму птахів під час польоту та зменшення питомої маси їхнього тіла. Дихальна система, що починається ніздрями, представлена дихальними шляхами, легенями та повітряними мішками. Верхня гортань переходить у трахею. У місці, де трахея переходить у бронхи, розташовані голосові зв'язки. Це так звана нижня гортань. Птахи здатні видавати різноманітні звуки.

Легені птахів мають значну поверхню для процесів газообміну. Бронхи, які входять у легені, розгалужуються. Їхні головні відгалуження розширюються і поза легенями відкриваються у тонкостінні повітряні мішки. Повітряні мішки розташовані між внутрішніми органами птаха, а їхні відгалуження можуть навіть заходити у порожнисті кістки. Розташовуючись між внутрішніми органами, повітряні мішки зменшують тертя між ними. Повітряні мішки, заповнені повітрям, зменшують питому масу тіла птахів.

Завдяки повітряним мішкам птахам притаманний особливий механізм газообміну, що дістав назву подвійного дихання. Під час вдиху повітря проходить через легені, де кисень надходить у кров. Але частина багатого на кисень повітря, минаючи легені, відразу спрямовується до задніх повітряних мішків. Під час видиху це повітря проходить через легені, де кисень знову потрапляє у кров.

Отже, на відміну від інших тварин, у птахів газообмін відбувається як під час вдиху, так і під час видиху. Завдяки цьому органи птахів ефективно постачаються киснем, потрібним для забезпечення енергією під час польоту.
Дихальна система птахів бере участь і в регуляції температури тіла. Під час польоту прохолодне повітря, що надходить до повітряних мішків, охолоджує тіло птахів, адже внаслідок інтенсивного обміну речовин виділяється значна кількість тепла.

Нервова система.

Головний мозок птахів має більші розміри порівняно з плазунами. Півкулі переднього мозку вкриті сірою речовиною. Добре розвинений і мозочок. Оскільки птахи здійснюють складні рухи, це потребує ефективної їхньої координації.

3 органів чуттів у птахів найкраще розвинені органи зору, слуху та рівноваги.

Наприклад, сокіл-сапсан здатний побачити дрібну здобич, що рухається, на відстані до 1100 м. Більшість птахів добре розпізнає різноманітні кольори. Крім того, очі птахів розташовані так, що забезпечують широке поле зору.

Птахи здатні вловлювати навіть слабкі звуки, що важливо при спілкуванні між собою. Наприклад, певні звукові сигнали попереджають інших особин про небезпеку. Такі тривожні звуки людина застосовує для відлякування птахів, наприклад, на злітних смугах. Адже зіткнення літака з птахами може стати причиною катастрофи. Нюх у більшості птахів недорозвинений (окрім нелітаючого новозеландського ківі).

Високий рівень розвитку нервової системи та органів чуттів визначає складну поведінку птахів. Наприклад, ви всі знаєте, що папуги і деякі інші птахи здатні запам'ятовувати та повторювати слона та речення. А наприклад, сіру ворону та галку можна навчити розрізняти форму предметів і навіть рахувати.

Статева система птахів.

Як і плазуни, птахи - роздільностатеві тварини. Самці мають парні сім'яники та сім'япроводи, самки - попарний яєчник і непарний яйцепровід. Статеві протоки відкриваються у клоаку. Птахам притаманне внутрішнє запліднення.

Після запліднення яйцеклітина, що має значний запас поживних речовин (жовток), вкривається захисними яйцевими оболонками - так формується яйце. (http://school.xvatit.com/index.php?title=Внутрішня_будова_птахів.)

 

 

відео:

 

 

Ссавці

наука про ссавців - теріологія

відео та презентації:

http://www.ex.ua/2893641?r=82476

http://www.slideshare.net/vchitel-bio/ss-15448775

 

зображення: 

https://www.google.com.ua/search?q=ссавці&client=opera&hs=sp5&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwi-mYrrudXKAhXE_3IKHXaICwwQ_AUIBygB&biw=1517&bih=700&dpr=0.9#imgrc=_

 

http://www.zoolog.com.ua/ssavci.html

http://svit-tvarin.net.ua/savc.html

http://www.dom-prirody.com.ua/priroda-kieva/ssavci

http://www.zoology.dp.ua/mammalia.html

http://redbook-ua.org/category/mammalia/

http://subject.com.ua/biology/universal/94.html

http://www.animals-plants.com/ua/flying-mammals.html

http://12.org.ua/tvarini/ssavtsi.html

http://www.ukruniv.narod.ru

http://zoo-museum-lnu.virtual.ua/ua/3d-tour/

http://www.museumkiev.org/zoo/mammalia.html

http://www.karpaty.com.ua/?chapter=7&item=154

http://електронна-енциклопедія.укр/tag/ссавці/

http://polesye-reserve.org.ua/head/animals-mammal.html

http://www.naturalist.if.ua/?cat=33

http://carpathians.eu/fauna/ssavci.html

http://www.terioshkola.org.ua/ua/library/pts02-bernmam.htm

http://www.bio4nu.narod.ru/fauna_mma.html

http://redbook.land.kiev.ua/1241.html

http://allnature.org.ua/ua/2.htm

http://nature.land.kiev.ua/animals6-6.html

http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/nayridkisnishi-morski-ssavtsi

 

Ссавці́ (Mammalia) — клас теплокровних хребетних тварин, які характеризуються високим розвитком кори великих півкуль головного мозку, наявністю молочних залоз та волосяного покриву. Ссавці опанували усі середовища життя включаючи водне і повітряне.

Станом на 2005 рік відомо 5 416 видів ссавців, які розподілені між 1 229 родами, 153 родинами та 29 рядами[1]. За кількістю сучасних видів над ссавцями переважають такі групи хребетних, як риби — 21 тисяч — та птахи — 9000—10000 (плазунів — 4 тисячі).

Морфологічні ознаки ссавців: тіло вкрите шерстю; шкіра багата залозами; специфічними є молочні залози. Покривні кістки черепа мають порожнини. Череп зчленовується з хребтом двома потиличними виростами. Нижня щелепа складається тільки із зубної кістки. Квадратна і зчленівна кістки видозмінені на слухові кісточки і розташовані в порожнині середнього вухаЗуби диференційовані на різціікла, передкутні і кутні; всі вони, крім кутніх, звичайно мають «молочну» генерацію, вони сидять в альвеолахЛіктьовий суглоб спрямований назад, колінний — вперед. Серцечотирикамерне, зберігається лише одна ліва дуга аортиЕритроцити без'ядерні. Переважна більшість ссавців здатні до живородіння, з чим пов'язаний розвиток плаценти. Як і у всіх амніот, у ссавців має місце тільки внутрішнє запліднення.

Анатомічна будова

Шкіра ссавців. 1- остьова волосина, 2 — роговий шар епідермісу, 3 — сальна залоза, 4 — м'яз, 5 — власне шкіра (дерма), 6 — волосяна сумка, 7 — потова залоза з вивідною протокою.

Покриви тіла

Докладніше: Покриви тіла

Шкіра ссавців складається з двох шарів: зовнішнього — епідермісу і внутрішнього — дерми, або власне шкіри. Епідерміс у свою чергу складається з двох шарів. Глибокий шар, представлений живими циліндричними або кубічними клітинами, відомий під назвою мальпігієвого або паросткового шару. Ближче до поверхні клітини пласкіші, в них з'являються включення кератогіаліну, який, поступово заповнюючи вміст клітини, веде до її рогового переродження і відмирання. Поверхнево розташовані клітини остаточно роговіють і поступово злущуються у вигляді дрібної «лупи» або цілими клаптями. Зношення рогового шару епідермісу заповнюється постійним наростанням його за рахунок ділення клітин мальпігієвого шару.

Будова волосся

У структурі волосся розрізняють стовбур — частину, яка виступає над шкірою, і корінь — частину, що сидить в шкірі. Стовбур складається з серцевини, кіркового шару і шкірки. Серцевина є пористою тканиною, між клітинами якої знаходиться повітря; саме ця частина волоса надає йому малутеплопровідність. Кірковий шар, навпаки, дуже щільний і додає волосу міцність. Тонка зовнішня шкірка захищає волос від механічних і хімічних дій. Корінь волосини у своїй верхній частині має циліндричну форму і є прямим продовженням стовбура. У нижній частині корінь розширюється і закінчується колбоподібним потовщенням — волосяна цибулина, яка, мов ковпачок, охоплює виріст кутису — волосяний сосочок. Кровоносні судини, що входять в цей сосочок, забезпечують життєдіяльність клітин цибулини волоса. Формування і наростання волосся відбувається за рахунок розмноження і видозміни клітин цибулини. Стовбур волоса є вже мертвим роговим утвором, нездатним до зростання і зміни форми.

Шкірні залози

Ссавцям притаманні численні і різноманітні за будовою і функціями шкірні залози. Основні типи залоз такі: потові, сальні, пахучі, молочні.

Потові залози трубчасті, глибинні частини їх мають вид клубка. Вони відкриваються безпосередньо на поверхні шкіри або у волосяну сумку. Продуктом виділення цих залоз є піт, що складається в основному з води, в якій розчинені сечовина і солі. Функція — охолоджування тіла шляхом випаровування.

Сальні залози мають гроноподібну будову і відкриваються у лійку волосяної сумки. Жирний секрет цих залоз змащує волосся і поверхневий шар епідермісу шкіри.

Пахучі залози представляють видозміну потових або сальних залоз, а іноді комбінацію тих і інших.

Молочні залози представляють своєрідну видозміну простих трубчастих потових залоз. У найпростішому випадку вони зберігають трубчасту будову і відкриваються назовні у волосяну сумку (в однопрохідних ссавців). У сумчастих і плацентарних молочні залози мають гроноподібну будову і протоки їх відкриваються на сосках.

М'язова система

Докладніше: М'язова система

М'язова система ссавців дуже диференційована і відрізняється великим числом різноманітно розташованих м'язів. Характерна наявність куполоподібного м'яза — діафрагми, що відмежовуєчеревну порожнину від грудної. В основному її роль полягає в зміні об'єму грудної порожнини, що зв'язана з диханням. Значний розвиток отримує підшкірна мускулатура, що приводить в рухшкіру.

Скелет

Докладніше: Скелет

Характерна риса в будові хребта — плоскі зчленовані поверхні хребців (платицельні хребці), між якими розташовані міжхребцеві диски, чітко виражена диференціація хребта на 5 відділів (шийний, грудний, поперековий, крижовий, хвостовий) і постійне число шийних хребців (сім). У шийному відділі характерна наявність добре виражених атланта і епістрофеяГрудний відділскладається найчастіше з 12—15 хребців. До передніх грудних хребців (зазвичай до семи) дочленовуються ребра, сполучені з грудиною (справжні ребра). Решту грудних хребців несуть ребра, що не доходять до грудини (несправжні ребра). Грудина представляє сегментовану кісткову пластинку, що закінчується подовженим хрящем — мечоподібним відростком. У поперековому відділі число хребців варіює від 2 до 9; ці хребці несуть рудиментарні ребра. Крижовий відділ складається найчастіше з чотирьох зрощених хребців. При цьому тільки перші два хребці є істинно крижовими, а інші — хвостовими хребцями, що приросли до крижів.

Череп ссавців характеризується відносно великою мозковою коробкою, що пов'язано із розвитком головного мозку. У молодих звірів мозкова коробка, в порівнянні з лицьовою частиною, розвинена відносно сильніше, ніж у дорослих (це, насправді, пов'язано з незначним початковим розвитком лицьового відділу черепа). Число окремих кісток в черепі ссавців менше, ніж у нижчих груп хребетних, що зумовлено зростанням більшості кісток. Шви між кістковими комплексами зростаються порівняно пізно, особливо в області мозкової коробки. Це дає можливість збільшення об'єму головного мозку у міру росту тварини; з віком ці тім'ячка (лобове, потиличне і два бічних) заростають.

Травна система

Докладніше: Травна система

Травний тракт починається передротовою порожниною, розташованою між властивими тільки ссавцям м'ясистими губамищоками і щелепами. За щелепами лежить ротова порожнина, в якій їжа піддається механічному подрібненню і хімічній дії. За ротовою порожниною розташовується глотка, у верхню частину якої відкриваються внутрішні ніздрі і євстахієві труби. На нижній поверхні глотки розташована гортанна щілина.

Стравохід добре виражений, з гладенькою мускулатурою. Шлунок виразно відокремлений від інших відділів травного тракту і забезпечений численними залозами. Шлунок представлений або мішкоподібним розширенням, або роздільний на низку відділів.

Кишечник поділяється на тонкий, товстий і прямий відділи. На межі тонкого і товстого відділів відходить сліпа кишкаПечінка розташована під діафрагмою. Жовчні протоки впадають в першу петлю тонкої кишки. У цей самий відділ кишківника впадає протока і підшлункової залози, яка розташована в складці очеревини.

Дихальна система

Докладніше: Дихальна система

Єдиний орган дихання — губчасті легені. Для ссавців характерне ускладнення верхньої гортані. Голосові зв'язки у вигляді парних складок слизової оболонки гортані лежать між щитовидними і черпаловидними хрящами. Трахея і бронхи добре розвинені. В області легенів бронхи діляться на велике число дрібних бронхіол, які закінчуються альвеолами. Тут галузяться кровоносні судини.

Обмін повітря в легенях обумовлений зміною об'єму грудної клітки, що виникає в результаті руху ребер і куполоподібного м'яза, що подається до грудної порожнини, — діафрагми.

Кровоносна система

Наявна тільки одна ліва дуга аорти, що відходить від товстостінного лівого шлуночка. Від аорти відходить коротка безіменна артерія, яка ділиться на праву підключичну артерію, праву і лівусонні артерії, ліва ж підключична артерія відходить самостійно від дуги аорти. Спинна аорта лежить під хребетним стовпом і ділиться на ряд гілок до мускулатури і внутрішніх органів.

Для венозної системи характерна відсутність комірного кровообігу в нирках. Ліва передня порожниста вена зливається з правою передньою порожнистою веною, яка і виливає всю кров від переднього відділу тіла у праве передсердя.

Нервова система

Докладніше: Нервова система

Головний мозок характеризується відносно дуже крупними розмірами, що обумовлюється збільшенням об'єму півкуль переднього мозку і мозочка. Розвиток переднього мозку виражається в основному в розростанні його даху — мозкового зведення, а не смугастих тіл, як у птахів. Високий розвиток кори мозку. Сіра речовина розташована поверх білої речовини. У корі розташовані центри вищої нервової діяльності. Великі півкулі мають звивини. У простому випадку є одна сильвієва борозна, що відокремлює лобову частку кори від скроневої частки. Далі з'являється поперечна роландова борозна, що йде, відокремлює зверху лобову частку від потиличної. У вищих представників класу число борозен велике. Проміжний мозок зверху не видно.Епіфіз і гіпофіз невеликі. Для середнього мозку характерний поділ його двома взаємно перпендикулярними борознами на чотири частки. Мозочок великий і диференційований на декілька відділів.

Органи чуття

Докладніше: Органи чуття

Органи нюху

Нюхові органи розвинені дуже сильно і грають величезну роль. Прогресивний розвиток нюхових органів виражається у збільшенні об'єму нюхової капсули і утворення системи нюхових раковин.

Органи слуху

Орган слуху розвинений дуже добре. До його складу, окрім внутрішнього і середнього вуха, входять ще зовнішній слуховий прохід і вушна раковина. Вушна раковина підсилює слух. Внутрішній кінець слухового проходу затягнутий барабанною перетинкою, за якою лежить порожнина середнього вуха. В останній у ссавців знаходиться три слухові кісточкиМолоточокупирається в барабанну перетинку, до нього рухомо прикріплене ковадлечко, що зчленоване зі стремінцем, а воно впирається в овальне вікно перетинкового лабіринту внутрішнього вуха.

Органи зору

Загалом кольоровий зір у ссавців розвинений слабо. Майже весь спектр здатні розрізняти лише вищі мавпи східної півкуліАкомодація у ссавців відбувається тільки шляхом зміни формикришталика під дією війкового м'яза.

Видільна система

Докладніше: Видільна система

Нирки у ссавців тазові. Тулубові нирки у ссавців — ембріональний орган і в подальшому редукуються. Метанефричні нирки ссавців представляють компактні, зазвичай бобоподібної форми органи. Поверхня гладка. Нирка складається із зовнішнього кіркового шару і внутрішнього смугастого мозкового шару. У кірковому шарі розташовані звивисті канальці, що закінчуються боуменовими капсулами, усередині яких знаходяться клубки кровоносних судин (мальпігієві тільця). У судинних клубочках здійснюється фільтраційний процес, де утворюється первинна сеча. Ниркові канальці утворюють декілька колін; у них відбувається реабсорбція з первинної сечі води, цукру і амінокислот. Число ниркових канальців дуже велике. Кінцевий продукт білкового обміну (як і у риб та амфібій) — сечовина.

Статева система

Докладніше: Статева система

Статева система самців

Статеві залози самця — сім'яники — мають характерну овальну форму. У більшості звірів сім'яники спочатку розташовуються в порожнині тіла, але у міру статевого дозрівання вони опускаються вниз і потрапляють в особливий розташований зовні мішечок — калитку, що сполучається з порожниною тіла паховим каналом. До сім'яника прилягає зернисте тіло — придаток сім'яника, що морфологічно представляє клубок сильно звитих сім'явивідних каналів сім'яника і гомологічний передньому відділу тулубової нирки.

Від придатка відходить гомологічний вольфовому каналу парний сім'япровід, який впадає біля кореня статевого члена в сечостатевий канал. Сім'япроводи утворюють парні сім'яні міхурці. Вони продукують клейку рідину сперми Пеніс. При основі статевого члена лежить друга парна залоза — передміхуроваСекрет передміхурової залози представляє основну частину рідини сперми.

На нижній стороні пеніса розташовується сечостатевий канал. Вгору і з боків від нього лежать печеристі тіла, внутрішні порожнини яких під час статевого збудження наповнюються кров'ю, внаслідок чого пеніс стає пружним і збільшується в розмірах.

Статева система самиці

Парні яєчники завжди лежать в порожнині тіла і прикріплені до спинної сторони черевної порожнини брижею. Парні яйцепроводи, гомологічні мюллеровим каналам, відкриваються передніми своїми кінцями в порожнину тіла в безпосередній близькості від яєчників. Тут яйцепроводи утворюють широкі лійки. Верхній звистий відділ яйцепроводів представляє фаллопієві труби. Далі йдуть розширені відділи — матка, які відкриваються в непарний відділ — піхву. Остання переходить в короткий сечостатевий канал. На черевній стороні сечостатевого каналу розташовується невеликий виріст — клітор, який має печеристі тіла і відповідає пенісу самця.

Під час розвитку ембріона в матці ссавців формується характерне для них утворення — плацента. Тільки у однопрохідних плацента відсутня. У сумчастих є зачатки плаценти. Плацента виникає внаслідок зрощення зовнішньої стінки алантоїсу з серозною оболонкою, внаслідок чого формується губчасте утворення — хоріон. Хоріон зростається з епітелієм матки, сполучаючиплід з матір'ю. Виділяють три типи плаценти: дифузна, коли ворсинки розподіляються рівномірно по хоріону (китоподібні, багато копитнихнапівмавпи); часточкова, коли ворсинки зібрані в групи, розподілені по всій поверхні хоріону (більшість жуйних); дискоїдальна, — ворсинки розташовуються на обмеженій, дископодібній ділянці хоріону (комахоїднігризунимавпи).

Родинні зв'язки за даними молекулярної філогенетики

Родинні зв'язки між рядами плацентарних почали прояснюватися лише нещодавно завдяки успіхам молекулярної філогенетики. При цьому відбулися й зміни в системі на рівні рядів, які відображені в багатьох сучасних джерелах (наприклад, [1] и [2]). Відповідно до результатів більшості молекулярних досліджень, всі плацентарні поділяються на чотири великі клади (іноді їм надають ранг надрядів), що наведені тут в порядку відділення від загального стовбура філогенетичного дерева:

До афротерій відносяться дві групи близькоспоріднених рядів: до першої відносяться ряди хоботнісирени і дамани, а до другої — слонові землерийкитенрекоподібні і трубкозуби.

До Неповнозубих відносяться два ряди — мурахоїди і лінивці (ряд Pilosa) і броненосці (ряд Cingulata).

До Euarchontoglires відносяться ряди гризуни (Rodentia), Зайцеподібні (Lagomorpha) (дві сестринські групи), Тупаєподібні (Scadentia), Шерстокрили (Dermoptera) і Примати (Primates) (дві сестринські групи).

До Laurasiatheria відносяться загони комахоїдні (Eulipotyphla) (за деякими даними, їжаки і інші комахоїдні складають два різних сестринських ряди — їжакоподібні (Erinaceomorpha) імідицеподібні (Soricomorpha)), рукокрилі (Chiroptera), панголіни (Pholidota), хижі (Carnivora), непарнокопитні (Perissodactyla), парнокопитні (Artiodactyla), китоподібні (Cetacea). З точки зору еволюційної ряди іноді об'єднують в загальний таксон Китопарнокопитні (Cetartiodactyla). Ластоногі включаються до складу ряду хижі (власне, до групи Arctoidea) і є збірною групою, частина якої (моржі та сивучі) є найближчими родичами ведмедів, а інші (тюлені) — родинними до мустелових (Musteloidea).

Походження ссавців

Найдавніші залишки Синапсид — звіроподібних плазунів — датуються Пенсильванським часом (318–299 млн років тому) Кам'яновугільного періоду Палеозойської ери. З того часу відомо Археотириса флоридського (Archaeothyris florensis Reisz, 1972) та кілька видів з роду Клепсидропс (Clepsydrops Cope, 1875), які відносять до умовної групи «Пелікозаврів».

Synapsida (Синапсиди) 
 |-Caseasauria  (Казеазаври)
 `-Eupelycosauria (Справжні Пелікозаври)
    |-родина Varanopseidae (Варанопсеїди)
    `-+-родина Ophiacodontidae (Офіакодонтиди)
      `-+-родина Edaphosauridae (Земляні ящери)
        `-Sphenacodontia (Сфенакодонтні)
           |-родина Sphenacodontidae (Сфенакодонтиди)
           `-Therapsida (Звіроподібні ящери)
              |-Biarmosuchia (Біармозухія)
              |   `-рід Eotitanosuchus (Еотитанозух)
              `-Eutherapsida (Сравжні Звіроподібні ящери)
                 |-Dinocephalia (Диноцефали)
                 `-Neotherapsida (Новозвіроподібні ящери)
                   |-Anomodontia (Аномодонтії)
                   `-Theriodontia (Звірозубі ящери)
                       |-Gorgonopsia (Ґорґонопсиди)
                       `-Eutheriodontia (Справжні Звірозубі ящери)
                         |-Therocephalia (Звіроголові)
                         `-Cynodontia (Цинодонти)
                            |- + -рід Dvinia (Двінія)
                            |  `—рід Procynosuchus (Процинозух)
                            `- Epicynodontia (Епіцинодонти)
                               |-рід Thrinaxodon (Тринаксодон)
                               `-Eucynodontia (Справжні Цинодонти)
                                  |- + -рід Cynognathus (Циногнат)
                                  |  `- + -родина Tritylodontidae (Тритилодонтиди)
                                  |      `-родина Traversodontidae (Траверсодонтиди)
                                  `-Probainognathia (Пробайногнати)
                                     |- + -родина Trithelodontidae (Трителодонтиди)
                                     |  `—родина Chiniquodontidae (Хінікводонтиди)
                                     `- + -рід Prozostrodon (Прозостродон)
                                        `- Mammaliaformes (Ссавцеподібні)
                                            `-Mammalia (Ссавці)

Еволюція ссавців

Систематика

Класична систематика (середина-кінець 20 ст.)

Підклас Яйцекладні або Першозвірі (Prototheria)

Ряд Однопрохідні (Monotremata)

Підклас Звірі (Theria)

Інфраклас Нижчі Звірі (Metatheria)
Ряд Сумчасті (Marsupialia)
Інфраклас Плацентарні або Вищі Звірі (Eutheria)
Ряд Комахоїдні (Insectivora)
Ряд Неповнозубі (Edentata)
Надряд Архонти (Archonta)
Ряд Шерстокрилі (Dermoptera)
Ряд Рукокрилі (Chiroptera)
Ряд Примати (Primates)
Надряд Гризуни (Glires)
Ряд Гризуни, або двопарнорізцеві (Rodentia, seu Duplicidentata)
Ряд Зайцеподібні, або однопарнорізцеві (Lagomorpha, seu Simplicidentata)
Надряд Хижі (Ferae, seu Carnivora s.l.)
Ряд Ящери (Pholydota)
Ряд Хижі (Carnivora, seu Fissipedia)
Ряд Ластоногі (Pinnipedia)
Надряд Унгуляти (Ungulata)
Ряд Китоподібні (Cetacea, seu Ceti)
Ряд Сирени Sirenia
Ряд Хоботні (Proboscidea)
Ряд Дамани (Hyracoidea)
Ряд Парнокопитні (Artiodactyla)
Ряд Мозоленогі (Tylopoda)
Ряд Непарнокопитні (Perissodactyla)

класифікація McKenna/Bell 1997 (вище рядів)

Class Mammalia

Молекулярна систематика плацентарних

Група I «Афротерії» — Afrotheria
Клада «Афроінсектофіли» — Afroinsectiphilia
Ряд Слонові землерийки — Macroscelidea
Ряд Тенрекоподібні — Afrosoricida
Ряд Трубкозубоподібні Tubulidentata
Клада «Пенунґуляти» — Paenungulata
Ряд Даманоподібні Hyracoidea
Ряд Слоноподібні Proboscidea
Ряд Сирени Sirenia
Група II: Неповнозубі Xenarthra
Ряд Мурахоїди Pilosa
Ряд Броненосці Cingulata
Клада «Бореоеутерії» Boreoeutheria
Група III: «Евархонтоґліри» Euarchontoglira
Надряд «Евархонти» Euarchonta
Ряд Тупаєподібні Scandentia
Ряд Шерстокрилоподібні Dermoptera
Ряд Примати Primates
Надряд Гризуни Glira
Ряд Зайцеподібні Lagomorpha
Ряд Мишоподібні Rodentia
Група IV: Лавразіотерії Laurasiatheria
Клада Комахоїдні Insectivora
Ряд Їжакоподібні Erinaceomorpha
Ряд Мідицеподібні Soricomorpha
Клада «Хижокопитні» Ferungulata
Підгрупа «Китипарнопалі» Cetartiodactyla
Ряд Китоподібні Cetacea
Ряд Оленеподібні Artiodactyla
Підгрупа Пеґасофери Pegasoferae
Ряд Рукокрилі Chiroptera
Підпідгрупа «Зооамата» Zooamata
Ряд Конеподібні Perissodactyla
Підпідгрупа «Фери» Ferae
Ряд Панголіни Pholidota
Ряд Хижі Carnivora
(https://uk.wikipedia.org/wiki/Ссавці)

 

Травна система тварин:

зображення: https://www.google.com.ua/search?q=травна+система+тварин&client=opera&hs=CZO&biw=895&bih=643&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwjo5reExfzKAhVJYJoKHeooAFUQ_AUIBigB&dpr=0.9#imgrc=_

https://www.google.com.ua/search?q=травна+система+тварин&client=opera&hs=CZO&biw=895&bih=643&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwjo5reExfzKAhVJYJoKHeooAFUQ_AUIBigB&dpr=0.9#tbm=isch&q=%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F+%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97+%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8+%D1%82%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD

відео та презентації:

https://www.google.com.ua/search?q=еволюція+травної+системи+тварин&client=opera&biw=895&bih=643&source=lnms&sa=X&ved=0ahUKEwid9JySyPzKAhVHk3IKHSPAAhUQ_AUIBSgA&dpr=0.9#q=%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F+%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97+%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8+%D1%82%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD&tbm=vid

 

текст:

У найпростіших органами травлення є травні вакуолі. Для цих тварин характерновнутрішньоклітинне травлення, яке є найдавнішим. 
У кишковопорожнинних і черв'яків з ембріонального бластопора розвивається ротовий отвір. У кишковопорожнинних рот відкривається в гастральную порожнину, яка є порожниною первинної кишки і закінчується сліпо (анального отвору немає). У цій порожнині поряд з внутрішньоклітинним травленням з'являється позаклітинне. На більш високих рівнях еволюції внутрішньоклітинне травлення втрачається повністю, поступаючись місцем позаклітинного (порожнинної) як більш прогресивному способу. Однак внутрішньоклітинне травлення все ж таки зберігається в організмів на всіх щаблях розвитку, але лише у вигляді фагоцитозу, що виконує захисну роль. 
У війчастих і плоских хробаків будова травної системи ще зберігає схожість з травною системою кишечнику-нополостних. Анального отвору немає, тому викид травних залишків відбувається через рот. Але у круглих хробаків травна система вже дещо ускладнюється, оскільки травна трубка помітно підрозділяється на передній, середній і задній відділи, з яких передній і задній відділи мають ектодермальне походження, середній - ентодермальноє. Вперше розвивається анальний отвір за допомогою впячивания ектодерми в каудальную частина тіла і з'єднання її з порожниною первинної кишки. У кільчастих хробаків травний тракт вже представлений глоткою, стравоходом, зобом, шлунком, середньою та задньою кишками. 
Подальше ускладнення травного тракту триває у членистоногих та молюсків, у яких розвиваються ротові придатки навколо рота, які служать для подрібнення їжі, в кишечнику розвиваються відростки, що збільшує його поверхню. Розвиваються травні залози, які є аналогом печінки хребетних. 
У хордових в ході еволюції триває диференціація кишкової трубки, причому більш глибока, в результаті чого відбувається збільшення кишкової поверхні для всмоктування продуктів травлення. Виникають залози, що беруть участь у травленні. Травна система всіх хордових в основному має ентодермальноє походження (крім ротового відділу і заднього кишечника, мають ектодермальне походження). У хребетних кишкова трубка диференціюється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечники, які, проте, не у всіх організмів (класів) диференційовані повністю. Починаючи з круглоротих, у хребетних розвивається печінка, а починаючи з риб - підшлункова залоза. 
У риб розвиваються кісткові пластинки і зуби. У земноводних вперше з'являються слинні залози, закінчується відокремлення шлунка, тонкої і товстої кишок, клоаки, розвиваються однорядні зуби. Дуже інтенсивно розвивається мова. У рептилій намічається деяка диференціювання зубів, частина слинних залоз перетворюється на отруйні, поглиблюється відокремлення шлунка, в кишечнику розвивається зачаток сліпої кишки. У птахів здатність до польоту супроводжується змінами в травній системі. Замість щелеп і зубів у них з'являється дзьоб, а в стравоході утворюється еластичне розширення, зване зобом. Шлунок розділений на залозистий і м'язовий відділи, в яких відбувається хжліческая і механічна переробка їжі (відповідно). Збільшується в довжину товстий відділ кишечнику, але редукується мову. 
У ссавців розвиток травної системи досягає верхньої межі. Маючи значну довжину, вона характеризується більшою розчленованістю. Диференціюються зуби, розвивається стравохід. Шлунок, складається з декількох шарів і містить багато травних залоз. У деяких травоїдних (жуйних копитних) шлунок є багатокамерним. Кишечник диференційований на тонкий, товстий і прямий відділи. Значною диференціювання досягають печінка, підшлункова залоза, їх протоки впадають в передній відділ тонкого кишечника. Відбувається подовження товстого кишечника, з'являються сліпа кишка, і апендикс. У багатьох ссавців отримала значний розвиток сліпа кишка, досягаючи '/ g довжини всього кишечника. Товста кишка, закінчується анусом, відокремленим від сечостатевого отвори промежиною. У яйцекладущіх товста кишка закінчується клоакою. 
У людини до складу травної системи входить рот, глотка, стравохід, шлунок, кишечник, слинні залози, печінка, жовчний міхур і панкреатична заліза Всі відділи шлунково-кишкового тракту побудовані з чотирьох шарів. 
Людина є всеїдним істотою, оскільки його травна система забезпечує метаболізірованіе як рослинною, так і тваринної їжі (1). 

Головними вуглеводами, що містяться в рослинній їжі, є крохмаль і целюлоза, а в тваринної їжі-глікоген. 

Таблиця 1 
Функції відділів травної системи людини 

 

Відділи травної системи 
Ротова порожнина 
Стравохід 
Шлунок 
Тонкий кишечник 
Товстий кишечник 
Основні функції 
Надходження їжі, часткове перетравлення крохмалю 
Перехід їжі в шлунок 
Переварювання білків 
Перетравлювання і всмоктування 
Реадсорбції солей і води, формування калових мас 
Ферменти 
Амілаза 
  Пепсин 
Трипсин, ліпаза 
 
Джерела 
Слинні залози 
  Шлункові залози 
Панкреас, тонкий кишечник 
 
Утворені 
Складні цукру 
  Крупномолекулярні фрагменти білків, деякіамінокислоти 
Жирні кислоти, глиця-рол, прості цукри, амінокислоти, фрагменти білків 
 

Перетравлювання вуглеводів починається в порожнині рота, де слинна амілаза, (птіалін) діє на крохмаль і глікоген, перетворюючи їх у суміш Д-глюкози, мальтози і олігосахаридів. Перетравлювання вуглеводів завершується в тонкому кишечнику, де переварений під дією птіаліну крохмаль піддається подальшому впливу панкреатичноїамілази, конвертується в мальтозу. У кінцевому підсумку вся мальтоза під дією маль-тази конвертується в глюкозу. 
Всі реакції відбуваються за участю води (гідроліз) і ферментів: 
Рот, шлунок: 

Тонкий кишечник: 
  
  
  
  
Неперетравлена целюлоза сприяє нормальній перистальтиці кишечника у ссавців. 
Переварювання жирів починається в тонкому відділі кишечнику, де панкреатична ліпаза за допомогою жовчних кислот і білка коліпази конвертує жири в гліцерин і жирні кислоти. Одна молекула жиру дає одну молекулу гліцеролу і три молекули жирної кислоти: 

Переварюванню ліпідів в тонкому відділі кишечнику сприяють солі жовчних кислот, які є похідними холевой кислоти. Ці солі надходять з печінки в жовч, яка потім виливається в передню частину тонкого кишечника. 
Білки починають перетравлюватися (гідролізуються) у шлунку під впливом пепсину і соляної кислоти, виділення якої клітинами шлунка відбувається під дією гормону - гастрит-ну. Освічені продукти піддаються повторному гідролізу трипсином і хемотрипсином, попередники яких виробляються в клітинах підшлункової залози, до поліпептидів, після чого останні гідролізуються пептідаза до амінокислот. 
Однак у шлунково-кишковому тракті людини не всі білки перетравлюються повністю. Наприклад, такий білок, як кератин, перетравлюється лише частково. Багато білківзлакових також перетравлюються не повністю, оскільки вони покриті неперевариваемая целюлозою. (http://ua-referat.com/Еволюція_систем_органів_живих_істот)

 

 Травна система - сукупність органів травлення у тварин і людини. Травна система забезпечує організм необхідною енергією і будівельним матеріалом для відновлення і оновлення клітин і тканин, які постійно руйнуються в процесі життєдіяльності. У більшості тварин травна система - трубка, що сполучається з зовнішнім середовищем двома отворами: ротовим - для прийому їжі і анальним - для видалення незасвоєних остатков. У нижчих тварин травної системи немає. Для найпростіших характерно внутрішньоклітинне травлення. У найбільш примітивних багатоклітинних тварин переварювання здійснюється окремими клітинами: у губок - хоаноцитами і пінакоцитамами, у бескишечних війкових черв'яків - травними клітинами паренхіми.


Будова медузи

Малюнок 1. Будова медузи (1 - травна порожнина, 2 – мезоглея, 3 – променевий канал, 4 – гонада, 5 – настродерміс, 6 – нервовий ланцюжок, 7 – щупальце, 8 – рот, 9 – парус, 10 – статоцист, 11 – присоска, 12 – парасолька, 13 – кільцевий проток).

 

Видове розмаїття меду

Малюнок 2. Видове розмаїття медуз


Гідроїдні мають просту мішкоподібну гастральну порожнину; в інших кишковопорожнинних вона розділена на центральний «шлунок» і периферичні камери або канали і називається гастроваскулярной системою.У  коралових поліпів і реброплавів край рота загортається всередину, утворюючи ектодермальну глотку. Розглянемо коралові поліпи у наступному відео.

Травна система плоских хробаків, також позбавлена ще й анального отвору, складається з ентодермальної середньої кишки, яка більш-менш розгалужена у великих форм, і мускулистої передньої кишки, або глотки. Розглянемо на прикладі будови планарії.


 Будова планаріі              

Малюнок 3. Будова планаріі                             


Планарія

Малюнок 4. Планарія.


У немертин, первічнополостних черв'яків та інших безхребетних, поряд з передньою і середньою кишкою, є задня ектодермальна кишка з анальним отвором. У молюсків ковтка забезпечена роговими щелепами, теркою (Радулою) і слинними залозами, є стравохід, шлунок з об'ємистій травною залозою (печінкою), тонка і задня кишка. У головоногих молюсків, крім того, є так звана підшлункова залоза. У членистоногих травна система також досягає великої складності: середня кишка павукоподібних і ракоподібних забезпечена великою травною залозою, у павукоподібних, багатоніжок і комах в кишечник відкриваються органи виділення - мальпігієві судини.  Деякі безхребетні втратили травну систему в процесі еволюції: стрічкові черв'яки і скребні в результаті тривалого ендопаразитичного способу життя, а погонофори - у зв'язку з проживанням в захисній трубці. У нижчих хордових передній відділ кишки відкривається назовні метамерними зябровими щілинами. У хребетних і людини травна система представлена ротовою порожниною, глоткою, стравоходом, шлунком, кишечником, печінкою і підшлунковою залозою. У дихаючих зябрами хребетних ковтка пронизана зябровими щілинами і служить не тільки для проведення їжі з ротової порожнини в стравохід, а й для дихання.

Шлунок у більшості риб, земноводних, плазунів, хижих і всеїдних ссавців є простим, у деяких риб, птахів, жуйних ссавців, китоподібних - складним. У хребетних з травним трактом пов'язана система залоз. У наземних хребетних розвиваються різному диференційовані слинні залози. Крім того, у різних хребетних з кишечником пов'язані і деякі інші залізисті органи (пилорические придатки багатьох риб, ректальна заліза акулових та ін.). Кишечник більшості хребетних тварин, а також людини диференційований на кілька відділів, що розрізняються як морфологічно, так і функціонально. На малюнку розглянемо  будову шлункового тракту.

 

Поперечний розріз шлункового тракту
Малюнок  5. Поперечний розріз шлункового тракту   (1 – кровеносна судина, 2 –нерв, 3 – м’язово-кишкове сплетіння, 4 – підслизове сплетіння, 5 - шар сполучної тканини, 6 - поздовжній шар м'язів, 7 - круговий шар м'язів, 8 - підслизова оболонка, 9 – люмен, 10 – слизова оболонка, 11 - залози шлункового тракту.

Контролюючий блок № 1

1.    Дайте визначення поняттю - травнева система.
2.    Який тип травлення характерений для найпростішіх організмів.
3.    Чим представлена травнева система у хребетних?  (http://school.xvatit.com/index.php?title=Травна,_транспортна,_дихальна_та_видільна_системи_органів_тварин._Повні_уроки)

 

Рослинні організми синтезують самі всі необхідні їм органічні речовини і тому не потребують травній системі. Водорості поглинають поживні речовини з навколишнього середовища (води) без допомоги яких-небудь спеціальних пристосувань. Наземні рослини отримують двоокис вуглецю з повітря, головним чином за допомогою листя, а воду і всмоктують мінеральні речовини з грунту з допомогою коренів. Існує кілька видів комахоїдних рослин. Вони не мають особливої травної системи, але виділяють ферменти, подібні з ферментами тварин. Транспорт речовин по рослині здійснюється по системам тканин (головним чином флоемі і ксилемі), вода і гази можуть транспортуватися по межклетникам. Надходження речовин здійснюється шляхом простої дифузії, полегшеної дифузії або шляхом активного переносу. Розчини, що рухаються по флоемі і ксилемі, являють собою складні суміші органічних і неорганічних речовин, склад яких різний у різних рослин, а також в різних його органах і в різний час року. Сік рослин містить до 98% води, а також солі, цукру, амінокислоти, ферменти і інші білки, органічні кислоти (лимонну, яблучну та ін) і гормони (наприклад индолилуксусную кислоту). Рослинний сік має кислу реакцію (рН — 7-4,6). Синтезовані поживні речовини рослини можуть запасати, оскільки вироблене кількість значно перевищує потребу самої рослини в поживних речовинах на поточні процеси життєдіяльності (до 20 разів).

Травлення у найпростіших відбувається в одній клітці (тіло найпростіших складається з однієї клітини). Надходження речовин здійснюється також шляхом дифузії та активного переносу, але у них існує пиноцитоз (надходження рідких поживних речовин) і фагоцитоз (захоплення великих органічних речовин і бактерій за допомогою ложноножек). Перетравлення відбувається в травних вакуолях: травні ферменти, які утворюються в цитоплазмі, надходять всередину вакуолі і перетравлюють їжу, потім розщеплені речовини через стінку вакуолі всмоктуються в цитоплазму, де асимілюються або використовуються для отримання енергії. У гідри ще немає травної системи, хоча вона і многоклеточна; перетравлюють їжу тільки клітини энтодермы (внутрішнього шару клітин). Вони виділяють травні ферменти в просвіт порожнини, де їжа подрібнюється (позаклітинний перетравлення) і потім всмоктується всередину энтодермальных клітин, в яких відбувається остаточне внутрішньоклітинне перетравлення. Неперетравлені залишки їжі викидаються через той же отвір порожнини, через що їжа надходить. У плоских черв’яків (мають три зародкових листка) вже є травна система, що складається з рота, горла і шлунка, але немає анального отвору: надходження їжі всередину і вихід залишків назовні відбувається одним і тим же шляхом. Шлунок сильно розгалужене і його гілки заходять майже у всі частини тіла, що полегшує розподіл всосавшейся перевареної їжі. Планарії, при голодуванні можуть частково перетравлювати свої власні органи і таким чином довгий час обходитися без їжі.

Дощові черв’яки володіють повною травною системою: вона складається з рота, м’язи глотки, стравоходу, зобу з м’якими стінками, де їжа зберігається запас, твердого м’язового шлунка, в ньому їжа подрібнюється за допомогою дрібних камінчиків, що надійшли разом з їжею, прямий і довгою кишки (в якій здійснюється позаклітинний перетравлення їжі) і анального отвору, через яке видаляються неперетравлені залишки їжі. В інших безхребетних будову травної системи приблизно таке ж, але має свої особливості. У деяких безхребетних — черв’яків, головоногих молюсків, ракоподібних і морських їжаків — є тверді зазубрені ротові частини, якими тварина може відривати і подрібнювати їжу. У комах у зв’язку з різноманітністю використовуваної їжі формується різний ротовий апарат (смокче, грызущий, лижущий, лакающий тощо), продукти травлення всмоктуються шляхом простої дифузії або активного переносу.

На ранніх етапах еволюції хребетних тварин їх травна система поступово ускладнювалася, в ній з’являлися нові органи. У всіх сучасних тварин — від риб до людини — ця система побудована за єдиним планом: за шлунком слід тонка кишка, в якій перетравлюється більшість видів їжі, там же відбувається і всмоктування, за тонкою кишкою слід товста кишка, де процеси перетравлення і всмоктування завершуються. У хребетних — більш досконалі травні залози — печінка і підшлункова залоза (травні залози є у молюсків, часто травна залоза несе функції печінки і підшлункової залози одночасно). Травні залози є виростами травного тракту, в процесі онтогенезу перетворюються в самостійні органи. Зв’язок з тонкою кишкою вони зберігають за допомогою протоків, що відкриваються у кишку. У хребетних тварин у зв’язку з їх пристосованістю до перебування в різних екологічних умовах і використанням різноманітної їжі виробилися свої характерні особливості: ускладнюється будова зубів, з’являється багатокамерний шлунок (наприклад, у жуйних), подовжується кишковий тракт (у рослиноїдних) та ін Тим не менш, у всіх тварин, від найнижчих до найбільш організованих, хімія травлення і беруть участь в ньому ферментів дуже схожі. Таким чином, в ході еволюції травна система поступово ускладнювалася, додавалися нові органи і, нарешті, виробився складний механізм, який досяг найбільшої складності у людини. (http://sporuda.com/?p=2310)

 

Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовинвсмоктування їх в кров і виділення з організмунеперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності). Травна система складається з травної трубки і розміщених за її межами залоз, секрет яких надходить до травного каналу.

У медицині також використовують назву шлунково-кишковий тракт та абревіатуру ШКТ. Існує й поняттятравного каналу, де відбувається механічна обробка їжі — її подрібнення, перемішування, розчинення; він є транспортною системою, якою просуваються харчові маси. Тут їжа також зазнає хімічної обробки травними соками, що містять необхідні ферменти. У травному каналі відбувається всмоктування низькомолекулярних органічних речовин — продуктів реакцій розчеплення; травний канал виводить неперетравлені залишки їжі з органіму. Травний канал складається з ротової порожниниглоткистравоходу,шлункатонкого і товстого кишечника, що закінчуєтьсяпрямою кишкою з анальним отвором.

 Функції травної системи

Виділення ферментів та інших речовин у складі слинишлункового, підшлункового, кишкового соків тажовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої і товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюютьвидільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин.

Будова травної системи тварин

У більшості тварин травна система влаштована за однаковим принципом. Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. Уфізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи:

  • задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділеннянеперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Проте у різних тварин є деякі відмінності в будові травної системи, які часто бувають пов'язаними з особливостями їх живлення. Так, у тварин, що харчуються м'ясом, кишковий канал коротший ніж утравоїдних тварин. Деякі тварини мають багатокамерний шлунок. Кількість зубів також розрізняється у різних видів тварин.

Порівняння будови шлунку різних ссавців: кенгуру, миші, жуйної тварини, свині та людини
Допоміжні органи.

Перетравлення їжі відбувається під дією ряду речовин — ферментів, що містяться у виділеннях в травний канал соку декількох великих залоз. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, виділена ними слина змочує ротову порожнину і їжу, сприяє її перемішування та формування харчової грудки. Також за участю ферментів слини амілази і мальтози у ротовій порожнині починається перетравлення вуглеводів.

У тонкий кишечник, а саме в дванадцятипалу кишку, виділяються сік підшлункової залози і золотисто-жовтий секрет печінки — жовчСік підшлункової залози містить бікарбонати і ряд ферментів, наприклад, трипсинхімотрипсинліпазу, панкреатичну амілазу, а також нуклеази. Жовч, перш ніж потрапити в кишечник, накопичується в жовчному міхурі. Ферменти жовчі поділяють жири на дрібні краплі, що прискорює розщеплення їх ліпазою. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Травна_система)

 

Еволюція травлення

Травна система формується спочатку як трубка. У одноклітинних організмів процеси травлення відбуваються в цитоплазмі клітини або у вакуолі, а у деяких із них, наприклад, у інфузорії туфельки, виникають зачатки травної трубки у вигляді ротової заглибини, глотки тощо. Відособлення кишкової трубки стало досконалішою системою порівняно з клітинним травленням. Кишкова трубка є похідною ентодерми. У кишковопорожнинних на одному кінці тіла є заглибина для приймання їжі і видалення неперетравлених її решток. Від травної порожнини відходять до тканин сліпі вирости, через які поживні речовини досягають клітин. Такою є будова кишки у нижчих червів. У вищих червів є вже відхідник. Крім того, у них з мезодерми утворюються мязи і кровоносні судини. Значно складнішою є травна система у головоногих молюсків (восьминіг, кальмар). У багатьох безхребетних (комахи, ракоподібні, головоногі молюски) є добре розвинені і складно побудовані щелепи, слинні залози, а в просвіт кишки відкриваються протоки печінки і підшлункової залози.

У хордових уся кишкова трубка походить з ентодерми. З ектодерми виникають лише органи початкового і кінцевого відділів. Глотка у всіх тварин розміщена між ротовою порожниною і стравоходом. У наземних тварин із появою легеневого дихання через неї крім їжі проходить і повітря. Стравохід сполучає глотку зі шлунком, у птахів він формує воло для попереднього розмочування їжі.

Шлунок є розширеною частиною кишки. У багатьох риб його немає. У амфібій і рептилій є чітка диференціація між стравоходом і шлунком. Птахи мають залозистий і мязовий шлунок. У ссавців шлунок відрізняється не лише за формою, а й за розподілом епітелію. Шлунок китоподібних і жуйних розділений на камери. У кишках виникають пристосування для збільшення всмоктувальної поверхні. По всій довжині стінка травної трубки складається з кількох шарів (слизового, мязового і серозного) і здійснює секреторну, рухову та всмоктувальну функції. (http://medlec.org/lek2-82541.html)

Види травлення: 

Травлення класифікують за походженням травних ферментів: аутолітичне; забезпечується ферментами харчових продуктів, симбіонт не бактеріями і найпростішими, які живуть в організмі споживача їжі і власне ферментами, що синтезуються в органах травлення. За місцем, де відбувається травлення, виділяють внутрішньоклітинне травлення, повязане з гідролізом поживних часточок лізосомними ферментами всередині клітини, позаклітинне (порожнинне) гідроліз харчових часточок відбувається у порожнині травної системи і мембранне, також позаклітинне, яке відбувається на поверхневій мембрані мікро ворсинок ентероцитів кишок і здійснюється ферментами, фіксованими на цій мембрані. Крім того, існує ще зовнішнє, або екстракорпоральне травлення, яке відбувається за межами організму споживача їжі. При внутрішньоклітинному травленні навколо харчової часточки, яка потрапила всередину клітини, утворюється невеликий міхурець травна вакуоля. Травлення відбувається під впливом ферментів лізосом гідролаз, які проникають у вакуолю з цитозоля клітини. Продукти гідролізу переходять до цитоплазми. Вакуоля весь час переміщується і, коли вона наближається до поверхні клітини, її вміст разом з неперетравленими часточками видаляється назовні. Так, зокрема, відбувається травлення у амеби. У інфузорій харчові часточки потрапляють всередину через ротову заглибину, де навколо них утворюється травна вакуоля. Внутрішньоклітинне травлення характерне для кишковопорожнинних та нижчих червів. Крім того, встановлено наявність залозистих клітин у стінці травної порожнини кишковопорожнинних, вони продукують слиз і деякі гідролази. Тут часточки їжі прилипають до слизу і перетравлюються. Отже, у кишковопорожнинних, які в інших безхребетних, внутрішньоклітинне і позаклітинне травлення взаємодоповнюються.

У хребетних травлення повністю відбувається поза клітиною, у порожнині травного каналу. Проте і в їхньому організмі є клітини, що зберегли здатність до внутрішньоклітинного травлення, а саме фагоцити. Ферменти травних соків поділяють на амінолітичні, ліполітичні й протеолітичні, які розщеплюють відповідно вуглеводи, білки й ліпіди. Вони синтезуються секреторними клітинами травних залоз і надходять до травної системи в складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків і жовчі. Отже, травлення це гідроліз харчових речовин ферментами травних залоз, характер якого визначається як складом ферментів, так і специфічністю їх дії. (http://medlec.org/lek2-82542.html)

 

http://www.ex.ua/74036201

 

Кровоносна (транспотна) система тварин:

зображення:

https://www.google.com.ua/search?q=кровоносна+система+тварин&client=opera&hs=vTB&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwjn67GBl9zLAhXGnHIKHQzuCWUQ_AUIBygB&biw=955&bih=660&dpr=0.9

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://1.bp.blogspot.com/-Bkg56UlawYY/VqU7d3EDMFI/AAAAAAAAABs/6mFgIbNCFZc/s1600/%2525255BBI7ZD_13-02%2525255D_%2525255BIL_03%2525255D-k.jpg&imgrefurl=http://kovalevskayana.blogspot.com/2016/01/7-25_24.html&h=412&w=720&tbnid=Clgy1smLqaZZoM:&docid=gOP0cSsbg3rd8M&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwgeKAMwAw#h=412&imgdii=Clgy1smLqaZZoM%3A%3BClgy1smLqaZZoM%3A%3BhPIDL-M9GyF-wM%3A&w=720

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://byology.ru/wp-content/uploads/2010/11/4.jpg&imgrefurl=http://byology.ru/?cat%3D25%26paged%3D34&h=537&w=1392&tbnid=y76ppj-X0HGM_M:&docid=zu4fChVAH-LaRM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwghKAYwBg

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://byology.ru/wp-content/uploads/2010/10/120.jpg&imgrefurl=http://byology.ru/?p%3D610&h=505&w=1229&tbnid=gniER5CmViHBuM:&docid=ZNaL0Y1Hd3AUMM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwgoKA0wDQ

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://school.xvatit.com/images/4/42/Bio10_33_8.jpg&imgrefurl=http://school.xvatit.com/index.php?title%3D%25D0%259A%25D0%25BE%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25B4%25D0%25B8%25D0%25BD%25D0%25B0%25D1%2586%25D1%2596%25D1%258F,_%25D1%2580%25D0%25B5%25D0%25B3%25D1%2583%25D0%25BB%25D1%258F%25D1%2586%25D1%2596%25D1%258F_%25D1%2582%25D0%25B0_%25D1%2583%25D0%25BF%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25B2%25D0%25BB%25D1%2596%25D0%25BD%25D0%25BD%25D1%258F_%25D1%2584%25D1%2583%25D0%25BD%25D0%25BA%25D1%2586%25D1%2596%25D1%258F%25D0%25BC%25D0%25B8_%25D0%25B2_%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25B3%25D0%25B0%25D0%25BD%25D1%2596%25D0%25B7%25D0%25BC%25D1%2596._%25D0%259F%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25BD%25D1%2596_%25D1%2583%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25BA%25D0%25B8&h=423&w=492&tbnid=6GLqS9rHRSWcyM:&docid=M4GjlL2SFPE4dM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwg5KBQwFA

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://byology.ru/wp-content/uploads/2010/10/117.jpg&imgrefurl=http://byology.ru/?cat%3D25%26paged%3D35&h=515&w=1444&tbnid=8SepLwMmuTnjFM:&docid=sK3_LpRvZC--wM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwg6KBUwFQ

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://images.myshared.ru/1025455/slide_4.jpg&imgrefurl=http://www.myshared.ru/slide/1025455/&h=600&w=800&tbnid=OVE504HErKUs4M:&docid=psTwjqfAquJaaM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwg8KBcwFw

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://cf.ppt-online.org/files/slide/j/JWPaUDrbvBXixk68EyYuLpjnNotTwKC3c74f5l/slide-5.jpg&imgrefurl=http://ppt-online.org/33728&h=576&w=1024&tbnid=SsyquQsfA_HpmM:&docid=9Z7XBotQhEUsjM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhAKBswGw

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://cf.ppt-online.org/files/slide/j/JWPaUDrbvBXixk68EyYuLpjnNotTwKC3c74f5l/slide-5.jpg&imgrefurl=http://ppt-online.org/33728&h=576&w=1024&tbnid=SsyquQsfA_HpmM:&docid=9Z7XBotQhEUsjM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhAKBswGw#h=576&imgdii=SsyquQsfA_HpmM%3A%3BSsyquQsfA_HpmM%3A%3B4wIlgdI7SaxcFM%3A&w=1024

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/eb/Lancelet%2527s_circulatory_system_scheme.png/400px-Lancelet%2527s_circulatory_system_scheme.png&imgrefurl=https://uk.wikipedia.org/wiki/%25D0%259B%25D0%25B0%25D0%25BD%25D1%2586%25D0%25B5%25D1%2582%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25BA&h=133&w=400&tbnid=pe9Da1KFa1jeWM:&docid=NhWhHNF9ifTOgM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhEKB8wHw

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://poradumo.com.ua/wp-content/uploads/2016/03/85e2d385fb5335c4540d5831a4d45ae6.jpg&imgrefurl=http://poradumo.com.ua/317472-k-466/&h=690&w=450&tbnid=diw-eQfZNOV6aM:&docid=COlPpqbiII7AIM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhGKCEwIQ

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://svitppt.com.ua/images/13/12410/770/img8.jpg&imgrefurl=http://svitppt.com.ua/biologiya/kilchasti-chervi.html&h=577&w=770&tbnid=SIXRb9JKqhTgtM:&docid=K2SB3eELxJ2OLM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhJKCQwJA

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://red.8ruby.com/uploads/posts/2016-01/1452659927_7b_z_u2015rzpr4.png&imgrefurl=http://8ruby.com/gdz/gdz7/124-praktychna-robota-1-z-biologiyi-7-klas-gdz-vidpovidi-zadorozhnyy-km-2015.html&h=447&w=510&tbnid=0VJl4_-_W2URaM:&docid=FRkAL_AcV9mz8M&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhZKDQwNA

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/med_biologia/classes_stud/uk/med/biol/ptn/%2525D0%252597%2525D0%2525BE%2525D0%2525BE%2525D0%2525BB%2525D0%2525BE%2525D0%2525B3%2525D1%252596%2525D1%25258F/1%252520%2525D0%2525BA%2525D1%252583%2525D1%252580%2525D1%252581/%2525D0%2525A2%2525D0%2525B5%2525D0%2525BC%2525D0%2525B0%25252004.files/image007.jpg&imgrefurl=http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/med_biologia/classes_stud/uk/med/biol/ptn/%25D0%2597%25D0%25BE%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B3%25D1%2596%25D1%258F/1%2520%25D0%25BA%25D1%2583%25D1%2580%25D1%2581/%25D0%25A2%25D0%25B5%25D0%25BC%25D0%25B0%252004.htm&h=227&w=357&tbnid=KgEdvicDPPgtRM:&docid=uat1FXrfb0fYJM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhwKEswSw

https://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/med_biologia/classes_stud/uk/med/biol/ptn/%2525D0%252597%2525D0%2525BE%2525D0%2525BE%2525D0%2525BB%2525D0%2525BE%2525D0%2525B3%2525D1%252596%2525D1%25258F/1%252520%2525D0%2525BA%2525D1%252583%2525D1%252580%2525D1%252581/%2525D0%2525A2%2525D0%2525B5%2525D0%2525BC%2525D0%2525B0%25252004.files/image007.jpg&imgrefurl=http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/med_biologia/classes_stud/uk/med/biol/ptn/%25D0%2597%25D0%25BE%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B3%25D1%2596%25D1%258F/1%2520%25D0%25BA%25D1%2583%25D1%2580%25D1%2581/%25D0%25A2%25D0%25B5%25D0%25BC%25D0%25B0%252004.htm&h=227&w=357&tbnid=KgEdvicDPPgtRM:&docid=uat1FXrfb0fYJM&ei=4Vz1VsbDIIm7ygPm37PwDA&tbm=isch&client=opera&ved=0ahUKEwiGuIGEl9zLAhWJnXIKHebvDM4QMwhwKEswSw#h=227&imgdii=KgEdvicDPPgtRM%3A%3BKgEdvicDPPgtRM%3A%3B7EOBBSOeR3AIqM%3A&w=357

 

відео та презентації:

http://ua.depositphotos.com/52600607/stock-video-blood-vessels.html

 

текст:

Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою всерцево-судинну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканиниорганізму киснемпоживними речовинамигормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами танервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця.

Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему.

Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах (https://uk.wikipedia.org/wiki/Кровообіг)

 

Кровоносна система, в організмі тварин і людини система судин і порожнин, по яких відбувається циркуляція крові або гемолімфи. За допомогою До. с. клітки і тканини організму забезпечуються живильними речовинами і киснем і звільняються від продуктів обміну речовин (див. Кровообіг ). Тому До. с. інколи називають транспортною, або розподільною, системою.

Розрізняють двох типів До. с.: незамкнуту (лакунарну), властиву більшості безхребетних (членистоногі, молюски) і нижчим хордовим тваринам (напівхордові і покривники), і замкнуту, характерну для деяких безхребетних (немертіни, кільчасті черв'яки), всіх хребетних тварин і людини. У тварин з незамкнутою До. с. судини уриваються щілиновидними просторами (лакунамі, синусами), що не мають власних стінок. Кров (звана в цьому випадку гемолімфою )  вступає в безпосереднє зіткнення зі всіма тканинами тіла. У тварин із замкнутою До. с. кров рухається по судинах і обмін речовин між кров'ю і різними тканинами організму здійснюється через стінки судин. Із замкнутої До. с. (з венозної її частини) у хребетних тварин в процесі еволюції виділилася лімфатична система .

  У людини, хребетних тварин, а також у деяких безхребетних (членистоногі і молюски) головний орган До. с. — серце . Судини, що несуть кров від серця, називаються артеріями, а що приносять кров до серця, — венами . У замкнутій До. с. артерії розпадаються на судини все меншого калібру і, нарешті, переходять в артеріоли, з яких кров потрапляє в капіляри. Останні зливаються між собою в складну мережу (див. Капілярний кровообіг ), з якої кров поступає спочатку в дрібних (венули), а потім у все крупніші вени. Внутрішній шар стінок вен утворює особливі карманоподобниє клапани що направляють потік крові в один бік. Середній шар стінок артерій містить особливо багато гладких м'язів і еластичних волокон, що обумовлює здібність артерій до пульсації.

  Найбільш проста будова До. с. в немертін — вона складається з 3 подовжніх судин: спинного і 2 бічних; по спинній судині кров тече в передню частину тіла, по бічних — в задню. У кільчастих черв'яків, окрім головних подовжніх судин (спинного і черевного), є поперечні судини, від яких відходять гілки до кишечника, параподіям і видільним органам. В членистоногих, плеченогих і молюсків До. с. ще більш ускладнена, що пов'язане з появою у них серця, розташованого на спинній стороні тіла ( мал. 1 ). В деяких членистоногих, особливо в трахейнодишащих, незамкнута До. с. спрощена, т. до. значительная частина дихальної функції перейшла від До. с. до трахеям . У молюсків спостерігаються всі переходи від незамкнутої До. с. до майже замкнутою (головоногі молюски). Серед безхребетних тварин лише у молюсків серце розділене на шлуночок і передсердя. Кров, збагачена в зябрах киснем, поступає в передсердя; т. о., кров, що міститься в серці, — артеріальна. В голкошкірих слабо розвинена До. с. незамкнутого типа пов'язана з системою лакун і синусів; в морських їжаків і голотурій добре розвинені кровоносні судини.

  Найбільш складне будова До. с. у хребетних тварин і людини. Серце у них має потужну м'язову стінку. Залежно від наявності у хребетних тварин зябрового або легеневого способу дихання кровообіг здійснюється поодинці або двом кругам. При зябровому типові дихання (в круглоротих і риб, окрім Двоякодихаючих) — один круг кровообігу. Серце складається з 2 основних відділів — передсердя і шлуночку (двокамерне), крім того, в нім є венозний синус, а у більшості риб ще і артеріальний конус ;  серце заповнене венозною кров'ю. З нього виходить черевна аорта, по якій венозна кров поступає в приносячі зяброві артерії ( мал. 2 ). У зябрах кров збагачується киснем стає артеріальною і поступає через виносячі зяброві артерії в спинну аорту, звідки розноситься до всіх органів тіла. Венозна кров поступає в серці по передніх і задніх кардинальним венам, які в круглоротих впадають у венозний синус безпосередньо, а у риб —через кювьерови протоки .

  При легеневому типові дихання (у всіх наземних хребетних тварин і людини, а також у Двоякодихаючих риб) — два круги кровообігу: великий і малий. По великому кругу артеріальна кров з серця прямує по артеріях до всіх органів і тканин; пройшовши через капілярну мережу окремих органів, кров переходить у венозну систему, і по крупних венах поступає в серці. По малому кругу венозна кров з серця по легеневих артеріях прямує в легені; пройшовши через капілярну мережу легенів, збагачена киснем кров (артеріальна) по легеневих венах повертається в серце. У зв'язку з наявністю другого (малого) круга кровообігу будова серця наземних хребетних ускладнилася: серце замість двокамерного стало трикамерним (2 передсердя і 1 шлуночок) в земноводних і чотирикамерним (2 передсердя і 2 шлуночки) у деяких плазунів (крокодили), у птиць, ссавців тварин і людини ( мал. 3 ).

  В більшості плазунів шлуночок роздільний неповною перегородкою, і тому серце їх має будову, проміжну між трьох- і чотирикамерним. У чотирикамерному серці артеріальна кров повністю відокремлена від венозної, унаслідок чого тканини і органи забезпечуються лише артеріальною кров'ю. У трикамерному серці артеріальна і венозна кров змішується в шлуночку, і органи забезпечуються змішаною кров'ю. У всіх наземних хребетних тварин і людини в процесі їх зародкового розвитку зазнають зміни судини, що відходять від черевної аорти (відповідають зябровим судинам риб; див.(дивися)Артеріальні дуги ).  У дорослих земноводних і плазуючих є 2 дуги аорти — права і ліва; у птиць — лише права дуга аорти; у ссавців тварин і людини — лише ліва. Для венозної системи всіх наземних хребетних тварин і людини характерна наявність задньої (ніжней) порожнистої вени, що виконує функцію задніх кардинальних вен, і 2 (рідше 1) передніх (верхніх) порожнистих вен, що утворюються з кювьерових проток. У всіх хребетних є комірна система печінки; комірна система нирок добре розвинена у риб, земноводних і плазуючих, слабо — у птиць; у ссавців тварин і людини вона відсутня.

  Літ.: Шмальгаузен І. І., Основи порівняльної анатомії хребетних тварин, 4 видавництва, М., 1947; Беклемішев Ст Н., Основи порівняльної анатомії безхребетних, 3 видавництва, т. 2, М., 1964.

  А. Н. Дружінін.

Мал. 3. а — схема артеріальної системи людини; артерії: 1 — права загальна сонна; 2 — ліва загальна сонна; 3 — права підключична; 4 — ліва підключична; 5 — безименная; 6 — плечова; 7 — ліктьова; 8 — променева; 9 — грудна аорта; 10—ниркова; 11 — черевна аорта; 12 — загальна клубова; 13 — зовнішня клубова; 14 — підчеревна; 15 — стегнова; 16 — підколінна; 17 — задня большеберцовая; 18 — передня большеберцовая; 19 — тильна стопи; б — схема венозної системи людини; вени: 1 — верхня порожниста; 2 — нижня порожниста; 3 — права безименная; 4 — ліва безименная; 5 — права підключична; 6 — ліва підключична; 7 — права внутрішня яремна; 8 — ліва внутрішня яремна; 9 — загальна ліцевая; 10 — плечова; 11 — шкірні руки; 12 — верхня брижєєчная; 13 — ліва загальна клубова; 14 — стегнова; 15 — шкірні ноги; 16 — комірна печінці.

Мал. 1. Схема кровоносної системи річкової раки: 1 — серце; 2 — головна аорта; 3 — сяжковая артерія; 4 — задня аорта; 5 — низхідна артерія; 6 — грудна артерія; 7 — черевний синус; 8 — капіляри зябер; 9 — виносячі канали зябер; 10 — навколосерцева порожнина.

Мал. 2. Схема кровоносної системи риби: 1 — венозний синус; 2 — передсердя; 3 — шлуночок; 4 — артеріальний конус; 5 — черевна аорта; 6 — приносячі зяброві артерії; 7 — зяброві щілини; 8 — виносячі зяброві артерії; 9 — сонна артерія; 10 — спинна аорта; 11 — підключична артерія; 12 — чревата артерія; 13 — брижєєчная артерія; 14 — статева артерія; 15 — ниркова артерія; 16 — клубова артерія; 17 — хвостова артерія; 18 — хвостова вена; 19 — приносяча вена комірної системи нирок; 20 — задня кардинальна вена; 21 — комірна система нирок; 22 — статева вена; 23 — клубова вена; 24 — бічна вена; 25 — підключична вена; 26 — приносяча вена комірної системи печінки; 27 — печінкова вена; 28 — кювьеров протока; 29 — передня кардинальна вена.

Матеріали та відео розроблені та зібрані вчителями творчої групи з біології м. Львова в рамках Технопарку 2015.

http://vk.com/video19941501_456239021

http://vk.com/video19941501_456239020

http://vk.com/video19941501_456239019

http://vk.com/video19941501_456239018

http://vk.com/video19941501_456239022

http://vk.com/video19941501_456239023

http://vk.com/video19941501_456239024

http://vk.com/video19941501_456239025

http://vk.com/video19941501_456239026

http://vk.com/video19941501_456239027

http://vk.com/video19941501_456239028

http://vk.com/video19941501_456239029

http://vk.com/video19941501_456239030

http://vk.com/video19941501_456239031

http://vk.com/video19941501_456239032

http://vk.com/video19941501_456239033

http://vk.com/video19941501_456239034

http://vk.com/video19941501_456239035

http://vk.com/video19941501_456239036

http://vk.com/video19941501_456239037

http://vk.com/video19941501_456239038

http://vk.com/video19941501_456239039

http://vk.com/video19941501_456239040

http://vk.com/video19941501_456239041

http://vk.com/video19941501_456239042

http://vk.com/video19941501_456239044

http://vk.com/video19941501_456239045

http://vk.com/video19941501_456239046

 

Виховання дитинчат ссавців 

Дитинчата ссавців переймають батьківський досвід різними способами. Вже в перші дні життя вони засвоюють життєво необхідні навички.

   Інтелект приматів: 
   На щаблях еволюції шимпанзе стоїть до людини ближче, ніж інші людиноподібні мавпи. Шимпанзе - це одна з небагатьох тварин, що користуються знаряддями праці. Дитинча шимпанзе з цікавістю спостерігає за своєю матір'ю, що дістає комах із щілин за допомогою гілочки. Незабаром воно переймає досвід матері. Мавпи, що живуть стадами, спілкуються між собою за допомогою звукових сигналів і жестів. Мімікою вони здатні продемонструвати безліч емоцій, і їхні дитинчата з перших днів життя також починають розуміти, що означає той чи інший вираз. Так, наприклад, гнівний вираз обличчя дорослої особини на дитинча мавпи, як і на людину, справляє відразливе враження. Протягом перших місяців життя маленькі мавпочки міцно тримаються за шерсть матері і звідти, з безпечної відстані, спостерігають за поведінкою окремих членів групи. Маленькі мавпочки не вміють ходити, їм потрібно цього навчатися. 
   Самка макаки-резуса, наприклад, садить своє дитинча на землю і ходить біля нього. Вона заохочує його спроби наслідувати і її рухам, потім бере на руки. Уроки тривають доти, доки дитинча не зможе самостійно ходити і бігати. 
   Японські вчені в 1953 р. спостерігали за макаками, що живуть на острові Косіма. Одна з мавп змила бруд з батату і вже потім з'їла плід. Відтоді ця мавпа завжди мила брудну їжу. Незабаром така звичка набула поширення й серед усіх інших молодих мавп даної групи. 
   Подібно до людей, шимпанзе спілкуються одне з одним за допомогою жестів. 
   Змалку дитинча шимпанзе під наглядом матері вчиться добувати їжу. 
Дресировані тварини 
   Дресировані дельфіни за сигналом виконують різноманітні трюки. 
   Для оцінки рівня інтелекту тварин людина вдається до безлічі всіляких методик. Білки на шляху до ласого шматочка здатні долати численні перешкоди. Людиноподібні мавпи можуть навчитися розуміти людську мову і навіть спілкуватися за допомогою мови жестів. 
   Знаменита шимпанзе Уошо допомагала господарям накривати на стіл, прибирати з нього і навіть мити тарілки. Навіть у домашніх тварин зберігаються необхідні для виживання в природі інстинкти самозахисту і добування їжі, характерні для їхніх диких побратимів. 
   Ссавці в процесі своєї еволюції пристосувалися до нинішніх місць їхнього існу-вання. Одночасно з індивідуально накопиченим досвідом тварини одного виду мають усі інстинкти, які необхідні для їхнього виживання. 

ШВИДКА РЕАКЦІЯ

   Хижі ссавці повинні вміти швидко приймати рішення, оскільки здобич, за якою вони женуться, може проявити себе дуже несподівано. Щоб не померти з голоду, хижаки вдаються до всіляких прийомів. Батьки вчать кошенят і щенят полювати. Навіть домашня кішка приносить своїм малюкам живу здобич, щоб вони навчилися її вбивати. Дитинчата, що підросли, супроводжують матір на полюванні, переймаючи її звички і прийоми, що потім стають їм необхідними. Вовки зазвичай полюють зграями, кожен член якої зобов'язаний знати своє завдання, оскільки помилка одного може залишити без їжі всю зграю. 
МОВА СПІАКУВАННЯ

   Багато ссавців спілкуються за допомогою особливої „мови". Найбільшим „набором слів" володіють людиноподібні мавпи і морські ссавці. Багатий лексикон мають кити, що живуть стадами, і дельфіни, що за допомогою звуків підтримують контакт одне з одним, вказують шлях до джерела їжі, застерігають один одного від небезпеки. Дельфіни не тільки клацають і свистять, але і обмінюються ультразвуковими сигналами. Дитинчата китів живуть з матерями не менше року, переймаючи в них та інших членів стада особливу мову, необхідну для спілкування з одноплемінниками. Спочатку дитинчата повторюють звуки, а потім засвоюють їхні значення. 
НАВЧАННЯ

   Багато ссавців, що живуть групами, або у приплоді яких більше, ніж одне дитинча, повинні навчитися розпізнавати, наскільки їхня поведінка є прийнятною для інших членів групи. Улюблена гра дитинчат - боротьба. Так вони готуються до дорослого життя і вчаться боротися за своє місце в групі. Суспільні тварини під час бійок „відпрацьовують" прийоми нападу, втечі і підпорядкування, якими потрібно добре володіти, щоб надалі почати самостійне життя. Сурикати живуть складними спільнотами, їхні стосунки будуються на взаємодопомозі і розділенні обов'язків. За дитинчатами сурикат наглядають дорослі „наставники", які передають малюкам всі необхідні навички: як ловити скорпіонів, як турбуватися за малюками, як добувати корм для інших, і т.д. 
НАБУТІ НАВИЧКИ

   Ссавці мають інтелект різного рівня. Найбільшими інтелектуалами серед тварин вважаються людиноподібні мавпи, а серед них шимпанзе - найбільш близький до людини примат. Інші тварини не мають розвиненого інтелекту і виживають тільки завдяки інстинкту. Інстинкти так само важливі, як і набуті навички, обумовлені накопиченим досвідом. Інстинктивні, природжені реакції однакові у всіх тварин одного виду. Кроликам, наприклад, для самозбереження вистачає інстинктів - незважаючи на загрозу з боку хижаків, зникнення їм не загрожує. Крім того, вони дуже плодовиті.

Дослідження поведінки тварин

Різноманітні реакції і поведінка тварин в цілому обумовлені взаємодією органів чуттів, нервової системи та органів, які виконують дані дії – ефекторів. Вся ця складна система органів чуттів, нервової системи та ефекторів є неначе «чорною скринькою», де аналіз можливий лише на рівні вхідних даних. З одного боку це дозволяє моделювати механізми «переключень», що здійснюються в нервовій системі (кібернетика), а з іншого – дає можливість проводити фізіологічний аналіз процесів, сукупність яких здатна підтверджувати або спростовувати розроблену модель (нейрофізіологія).
 У двокрилих добре вивченим прикладом є оптомоторні реакції. При експериментах на мухах стало зрозуміло, що коли переміщати «зорове оточення», наприклад смугастий візерунок на внутрішній стороні циліндра, який крутиться, то муха намагається компенсувати зміщення візерунку в поле зору поворотом довгої вісі свого тіла.  
 При дослідженнях поведінки жаб було з’ясовано, що ці тварини активніше рухаються до рухомих чорних дисків з кутовими розмірами у полі зору 8-100. Менші диски викликають слабшу їжоздобуваючу реакцію, а досить великі диски – реакцію втікання. Волокна зорового нерву з певною величиною своїх рецепторних полів є вхідними каналами для інформації, яка переробляється в зоровій системі, що визначає подразник як «здобич» чи «ворог». 
 При орієнтації в просторі для тварин вирішальне значення набуває інформація про те, відбувається зміна подразника дійсно у навколишньому світі - екзаферентація, чи ця зміна викликається поведінкою самої тварини, зокрема рухом її очей - реаферентація. У першому випадку передана нейрофізіологічними детекторами інформація слугує пусковим механізмом для поведінкових реакцій. Наприклад, якщо поставити запитання: чому зорове оточення залишається для нас нерухомим при рухах наших очей, тобто при зміщенні зображення оточуючого світу на сітківці? Одночасно з еферентним збудженням, що керує рухами очей, сигнал про нього поступає в ЦНС, де отримується також аферентна інформація від сітківки про зміщення зображення на ній. Якщо копія еферентації та реаферентації однакові за величиною, наприклад, рухи очей вправо супроводжуються таким же зміщенням зображення на сітківці вліво, то відділи ЦНС дають висновок про нерухомість оточуючих предметів. 
 Таким чином, тварини при орієнтації за зовнішніми подразниками завжди враховують особисті рухи та їх участь у зміні сприймаючих подразнень. Такі зміни подразників необхідно враховувати при навігації. Якщо тварині необхідно переміститися з місця на місце на поверхні землі, причому пункт призначення знаходиться за межами можливого сприйняття його органами чуттів, то при рухах тіла використовуються додаткові джерела подразнення, наприклад Сонце. Якщо просторові координати початкового і кінцевого пунктів відомі, то завдання зводиться до дотримання певного кута по відношенню до орієнтиру: орієнтація за направленням або компасна орієнтація.  Направлення можуть визначатися не лише по Сонцю, а й за характером поляризації світла неба, наприклад, у членистоногих, а також за місяцем, за яскравими циркумполярними зірками, за магнітним полем Землі. Для птахів уже доведена орієнтація за сонячним, зірковим та магнітним компасами. Здатність до орієнтації за сонячним компасом з компенсацією часу, яка припускає знання видимого шляху сонця по небу – ендогенне відчуття часу, вперше була встановлена для бджіл фон Фрішем, а вже пізніше була виявлена і для птахів. Бджоли, яким протягом всього життя дозволяється вилітати із вулика лише в другій половині дня, здатні знаходити необхідний напрямок і в першій половині дня. Тобто, вони здатні відтворити половину небесного шляху Сонця, знаючи одну його половину. Вони знають про те, в якому напрямку і з якою швидкістю рухається світило. Ця інформація не є вродженою. Адже, якщо виростити потомство бджолиної матки із Північної півкулі в Південній, то молоді бджоли змінять сонячну траєкторію у напрямку проти часової стрілки, так як є в Південній півкулі, а не в Північній – на батьківщині їхніх батьків. 
 Бджоли здатні не лише строго слідувати засвоєному процесу навчання азимуту в різний час дня, але й передавати ці знання іншим бджолам свого вулика. З цією метою вони перетворюють візуально реєструючий азимут польоту в кут в поле тяжіння, що передається за допомогою характерного танцю на розміщених вертикально сотах. При цьому направлення вгору – негативний геотаксис, відповідає направленню на Сонце – позитивний геотаксис. Більшість інших комах здатні до такого перетворення. 
 Якщо тварини намагаються досягнути необхідного пункту, знаходячись при цьому в раніше невідомому для них пункті – цільова орієнтація у поштових голубів, які повертаються додому із нових для них місць, простої оцінки направлення вже недостатньо. В першу чергу їм необхідно визначити географічні координати пункту, в якому вони знаходяться, і порівняти їх з координатами пункту призначення. Це так звана двох координатна навігація.  Різні види просторової орієнтації припускають наявність «внутрішнього годинника», тобто часової орієнтації. В основі відчуття часу лежать внутрішні ритмічні процеси з періодом близько 24 години – циркадні ритми. Тварини із локомоторною активністю, обмеженою природною зміною дня і ночі (світла і темряви) лише денними або нічними годинами, зберігають такий же її ритм і при незмінних умовах освітлення, тобто у постійній темряві чи при неперервному світлі. Але при цьому завжди відмічається деяке подовження або скорочення періоду активності. Таке зміщення при постійних зовнішніх умовах дозволяє визначити період ритму і встановити його ендогенну природу. В природних умовах всі циркадні ритми синхронізовані із зовнішніми годинами, наприклад, із щодобовою зміною дня і ночі, які мають період рівно 24 години. Переміщення у місця з іншою географічною довготою призводить до стійкого здвигу ритму, тобто до нової синхронізації внутрішніх годин. 
 У багатьох випадках циркадні ритми спостерігаються тільки на рівні популяції. Прикладом може бути вихід імаго із лялечки дрозофіли, для синхронізації якого достатньо світлового спалаху тривалістю 12000 с. Існують також ритми з більшим або меншим періодом, ніж приливні, місячні та річні. Наприклад, у деяких видів комарів лялькування та вихід імаго контролюються місяцевим ритмом. А метаморфоз у багатьох морських поліхет із змінами задніх сегментів тіла часто буває у певних фазах місяця.  Функції багатьох органів: серцева діяльність, рух тіла під час бігу чи польоту, дихання підкоряються короткоперіодним ритмам, які контролюються ЦНС без периферійного контролю. Наприклад, у грудних гангліях цвіркунів існують два взаємодіючих нейронних водіїв ритму, що генерують частоти 3-4 Гц і 30 Гц та визначають послідовність звукових імпульсів у піснях цих комах та ритм їхньої локомоторної активності. У людини ритмічні коливання характеризуються частотами 4-10 Гц. 
 Складні послідовні рухи у тварин здійснюються стереотипно, стійко та видоспецифічно при відповідному внутрішньому збудженому стані певного поєднання зовнішніх подразників. Подібні вроджені реакції генетично запрограмовані, тому їх називають спадковими координаціями. Вони вивчаються етологією – наукою про поведінку тварин у природних умовах. Незалежно від того, виражені ці реакції вже в момент народження (плавальні рухи качок, клювання в курей), чи розвиваються в ході онтогенезу (політ птахів та їхні шлюбні поведінки), вони зовсім не пов’язані ні з яким научанням. Наприклад, у вирощених в повній ізоляції селезнів спостерігається вся послідовність рухів, пов’язаних із доглядом. 
 Спадкові координації дійсно генетично запрограмовані. Були проведені численні спостереження за тваринами, які демонструють помилкові дії. Наприклад, коли у птахів викочується яйце із гнізда, вони намагаються його вкотити назад. Якщо це яйце забрати, самка буде виконувати всі необхідні рухи впусту, або якщо у павука, що заклав основну нитку ловильної сітки, розірвати її, він продовжить плести далі. Таким чином, загальна кількість рухів – близько 6500, що необхідні для створення кокона, запрограмована у просторі і часі, виконується незалежно від досягнутого результату навіть в тому випадку, коли після висихання секрету павутинних залоз вони не здатні утворювати ниток. 
 В силу своєї стійкості спадкові координації, як і морфологічні структури, відіграють роль видоспецифічних таксономічних ознак і являють собою результат філогенетичного розвитку, який вдається довести в багатьох випадках. Наприклад, самці різних видів качок включають в ритуал залицяння «гомологічні» типи рухів. У самців вабливих крабів рухи клешень також у ході філогенезу набули видоспецифічних рис, завдяки яким вони приваблюють лише партнерів свого виду. Багато філогенетично давніх стереотипів поведінки спостерігаються і в тих випадках, коли їх вихідна функція вже зникла у сучасних видів. Наприклад, рухи, які створює дрозофіла під час чищення крил, збереглися такі ж як у диких типів. Птахи, для яких характерний гніздовий паразитизм, можуть відтворити всі рухи, пов’язані із гніздобудуванням. Часто окремі форми рухової поведінки змінюють в ході еволюції свої функції, набуваючи ритуалізованого характеру та стають соціальними сигналами, які викликають певну реакцію-відповідь у інших особин того ж виду. Більшість рухів, що вказують на готовність тварини побігти чи злетіти, перетворюються в пози загрози, підпорядкування чи привітання. 
 Соціальна поведінка направлена на особин свого ж виду та викликається ними. Вона може здійснюватися з допомогою різноманітних засобів комунікації: зорових, нюхових, звукових та зустрічатися як у відкритих агрегаціях невідомих один одному особин (наприклад, колоніях чайок), так і в закритих угрупованнях, члени яких впізнають один одного за специфічними (часто нюховими), груповими ознаками, як наприклад, у бджіл чи мишей.
 Форми поведінки, змінюючи своє функціональне значення у соціальному оточенні, підлягають тиску природного добору, який залежить від реакції сигналу реципієнта. Іноді властиві даному виду вироблені для внутрішньої комунікації сигнали можуть перейматися іншими видами та використовуватись у своїх цілях, наприклад мімікрія. Ще прикладом може бути співмешкання у мурашниках деяких жуків, які імітують поведінку та виділення феромонів так, що мурахи-господарі годують їх як своїх личинок. Отже, у природі можливе наслідування не лише морфологічним ознакам, а й рухам інших видів. 
 Цікаво, що тварини із об’ємом мозку від 0,2 до 0,6 мм3 мають складні поведінкові реакції. Наприклад, у цвіркунів стрекотання самців забезпечує: 
- зустріч статей – закликаюча пісня;
- початок спарювання – прекопуляційна пісня;
- охорону території – агресивна пісня. Різні типи пісень пов’язані з ритмічними рухами напівпіднятихнадкрил і відрізняються одна від одної послідовністю звукових сигналів. Команди на утворення звуків поступають у нейронне сплетіння середньогрудного ганглія, який при певному рівні збудження автономно програмує ці послідовності. Збудження цієї системи регулюється певними полями головного мозку, які разом із сенсорними органами на антенах, у передніх кінцівках, в області статевого апарату визначають тип пісні та її тривалість. Крім цього вони відповідають за перехід від однієї пісні до іншої. 
 Ймовірність певної поведінки залежить не лише від реакції генетичної програми на зовнішні подразники, але й від попередньої поведінки даної конкретної особини. Це процеси навчання, які полягають у привиканні до певного поєднання подразників. Більшість гідроїдних поліпів та актиній відповідають на механічні подразники згинанням щупалець в сторону їхнього джерела. Але якщо такі подразники повторюються через рівні проміжки часу та ще й постійною тривалістю, то така реакція поступово затухає і може викликатися знову лише після більш тривалої перерви або при більш сильнішому подразнику. 
 На більш високих рівнях вивчення процесу научання виникають асоціації між певними реакціями і подразниками, які викликають їх не завжди, а тільки після спеціальної фази навчання. Наприклад, якби у класичних дослідах І.Павлова, собаці одночасно з хімічними подразниками слизової оболонки рота, які викликали рефлекторне слиновиділення (безумовний подразник)  давати звуковий сигнал (умовний подразник), то після численних поєднань цих подразників для слиновиділення достатньо було б лише другого – умовного. Тобто виробляється так званий класичний умовний рефлекс. В той час як безумовний подразник і реакція в усіх випадках добре пов’язані, окремий умовний подразник ніколи не викличе цієї реакції без попередніх поєднань із безумовним подразником. Серед експериментально вивчених умовних рефлексів поруч із слиновидільним можна назвати розширення та звуження зіниць, зміни пульсу і частоти дихання, стан покривів тіла, звуження та розширення кровоносних судин. 
 Однак зв’язок безумовного подразника з викликаючого його реакцією не завжди є головною умовою научання. Набагато частіше спонтанна активність тварини приводить в дію сильний подразник, по відношенню до якого можливі різноманітні реакції. Методом «спроб та помилок» встановлюються оптимальні способи поведінки в кожній конкретній ситуації, що утворюють з нею асоціативний зв’язок. При цьому поведінка слугує неначе інструментом для досягнення «успішного», біологічно вигідного стану: виробляється інструментальний умовний рефлекс. Якщо декілька етапів такого научання наступають один за одним, то організм на кожному з них отримує все більш точну інформацію про значущість для нього окремих елементів оточуючого середовища. 
 Уявлення про різноманітні типи умовних рефлексів можна отримати при точному вивченні тимчасових відносин,  які лежать в основі вироблення рефлексів. Наприклад, з допомогою спеціального автомату голубів легко навчати при запалюванні певного кольорового сигналу клювати поверхню, на яку невдовзі кинути зерно, то голуби асоціюють подачу корму із запалюванням світла і, навіть, птахи самі регулюють частоту підкріплень кількістю дзьобань підсвіченого диску. Якщо голубам давати їжу не після кожного дзьобання, а лише після певної кількості, то вони будуть клювати диск частіше, щоб отримати необхідну кількість корму. Отже, використовуючи різноманітні програми підкріплення, можна змінювати частоту реакції тварини. Такі дані мають досить важливе значення і для фізіології праці людини. 
 У якості нейрофізіологічних механізмів научання на сьогоднішній день обговорюються дві можливості: існування постійного потоку збуджень або тривале біохімічне запасання інформації за рахунок специфічних зміну виборі нуклеїнових кислот чи білків нервових клітин. Часто використовуються ці обидва механізми. У людини, як і в багатьох хребетних інформація протягом 10-30 хвилин після її накопичення може бути «стертою» різноманітними чинниками. Але набута в ході научання інформація встигає переміститися із короткотривалого зберігання, де знаходиться у вигляді електричних потенціалів, у довготривале, в якому накопичується у біохімічній формі. 
 Перспективним методом у фізіології научання виявились нейрофізіологічні дослідження окремих нейронів. Можливість використання нейронних моделей при дослідженні різних форм поведінки тварин і людини також, відкриває шлях до розвитку психології, фізіології поведінки та нейрофізіології  в єдину нейробіологію. 
 На сьогоднішній день дослідження поведінки тварин розвиваються у двох основних напрямках:
- по-перше, вони використовуються нейробіологами для вивчення передачі збудження у сенсорно-нейромоторних системах, виявляючись необхідним доповненням нейрофізіологічних досліджень. Так як під час одного окремого поведінкового моменту технічно неможливо зробити електричні відгалуження від усіх нейронів, що беруть у ньому участь, нейрофізіологія спирається на моделі, розроблені фізіологією поведінки;
- по-друге, дослідження екології та еволюції тварин пов’язані з аналізом їх поведінки, так як у більшості випадків саме її особливості дають виду можливість зайняти нову екологічну нішу і підлягати новому тиску добору. При цьому важливо аналізувати харчові та біотопні переваги, які можуть коливатися всередині популяції та пов’язані із індивідуальним досвідом особин. Пристосування організму до конкретного біотопу є результатом адаптації, що попереджує вузьку спеціалізацію. 
 Так як і морфологічні ознаки, форми поведінки успадковуються в ході еволюції лише тоді, коли мають адаптивну цінність. Зрозуміти ту чи іншу із цих форм біологічно – означає визначити її пристосувальне значення. Наприклад, можна із впевненістю сказати, що великі таксони еволюціонували із окремих популяцій давніх видів завдяки їх харчовій спеціалізації  або іншим особливостям поведінки на основі яких уже повторно сформувались морфологічні ознаки. Крім спеціальних екологічних пристосувань для еволюційної біології важливий весь поведінковий репертуар виду. Адаптивна цінність окремої форми поведінки завжди проявляється через її вплив на весь цей репертуар, так як природний добір іде по цілісному фенотипу, а не по окремих поведінкових актах.

Зимовий сон і сплячка 

 Зимова сплячка - це більше, ніж просто пристосування тварин до того, щоб пережити холодну пору року. Для їжака, соні і підковоноса - це єдиний спосіб уникнути голодної смерті.

   Основні дані: 
Справжні соні 
   3 примітивних однопрохідних у сплячку впадають єхидна і качко-ніс. Вони сплять з перевами, 5-10 днів, після чого стільки ж часу ведуть активне життя. Коли вони сплять, температура їх тіла падає до 22°С, хоча зазвичай складає 36°С. Коала і китицехвості сумчасті щури, що живуть на Тасманії - єдині з нечисленних сумчастих, які сплять взимку 6-12 днів, згорнувшись клубочком в дуплі дерева. Гризуни, комахоїдні й кажани - це ті тварини, які взимку впадають у сплячку. До них належать бурундуки, бабаки, соневі і хом'яки, їжак є одним з найвідоміших любителів поспати. Холодну пору року їжак проводить, згорнувшись клубком у своєму гнізді. Руда вечорниця взимку спить в дуплах дерев і ущелинах скель. Пізній гірський кажан проводить зиму в глибоких, вологих печерах. Закутавшись у свої шкірясті крила, взимку в підземеллях сплять підковоноси. У зимову сплячку впадають бурі й чорні ведмеді. У справжню сплячку впадають тільки деякі ссавці. Температура тіла в цей період досягає трохи більше 0°С, проте тварини можуть виробити стільки енергії, що, коли треба, вони „повертаються до життя".
Зимовий сон 
   Деякі тварини, наприклад борсук, більшу частину зими сплять у своїй норі, проте ці тварини не впадають в справжню сплячку. Обмін речовин у них зменшується, але не набагато. Частота ударів серця скорочується до 10-12 ударів на хвилину, а температура тіла тримається на рівні 30°С, тобто вони не впадають у характерний стан летаргії. Якби температура їх тіла знизилася, це означало б для них вірну смерть. Єноти і скунси взимку також сплять, проте при цьому вони, як і борсуки, підтримують високу температуру тіла.


   Сон відрізняється віл сплячки. У сплячку впадають теплокровні тварини, щоб пережити голодний і найбільш несприятливий час. Тому вони впадають у сплячку, щоб зберегти дорогоцінну енергію. Температура тіла тварин сильно знижується, травлення припиняється, серцебиття скорочується, дихання стає рідшим. 

ЗИМОВА СПЛЯЧКА

   Дрібні теплокровні ссавці, такі, наприклад, як бабак, бурундук й ховрах, у літні місяці підтримують температуру приблизно в 37,3°С, й вона не залежить від температури навколишнього середовища. Ритм серця за звичайних умов складає близько 88 ударів на хвилину, а дихання - 16 вдихів на хвилину. На початку зими, коли температура падає нижче +15°С, бабак згортається клубком у норі й впадає у сплячку. 
   Приказка „спить, як бабак" з'явилася недаремно - адже ці тварини сплять від 6 до 8 місяців у рік. Сплячка - це глибокий сон, під час якого тварина втрачає контроль над температурою свого тіла. Від сплячки тварина регулярно прокидається лише для того, шоб випорожнюватися, або в дуже критичній ситуації, наприклад, якщо гніздо заливає вода або життю тварини загрожує інша небезпека. Під час сплячки температура тіла бабака падає до рівня, що не набагато перевищує 0°С. Бабак, що спить, робить тільки два вдихи на хвилину, його серце здатне скорочуватися тільки раз у 12 секунд, а іноді навіть зупинятися на цілу хвилину. 

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА СПЛЯЧКА?

   У зимовий час зупиняється розвиток більшості рослин,а холоднокровні тварини впадають у стан заціпеніння. Теплокровні тварини, птахи та ссавці, не можуть таким чином реагувати на зміну навколишнього середовища. Деякі з тварин виживають у крижаній пустелі Антарктиди, проте їм доводиться утримувати температуру тіла на постійному рівні, оскільки її зменшення означало б смерть. Для теплокровних тварин є дуже важливим підтримувати постійну температуру, оскільки вона майже завжди виша за температуру навколишнього середовища. Для підтримки температури тварині необхідна їжа, яка взимку стає тру-днодоступною. Багато птахів вирішують цю проблему своєрідним чином - вони відлітають на зиму в тепліші краї. 
   Великі рослиноїдні тварини, наприклад північний олень, також мігрують у південніші регіони. Для дрібних ссавців такі подорожі неможливі. У багатьох тварин, що живуть у полярних регіонах, на зиму виростає густа шерсть, шо захищає їх від лютого холоду. У ескімоських собак така густа й тепла шерсть, що вони можуть спати на снігу навіть при температурі повітрі -30°С. Дрібні тварини втрачають тепло швидше, ніж виробляють його. Наприклад, миша використовує удвічі більше енергії, ніж вівця. Тому багато дрібних тварин будують дуже добре захищені теплі гнізда. Часто будівлі знаходяться глибоко під землею. Щоб утримувати температуру тіла на рівні +37°С, ссавці повинні регулярно харчуватися. Тварини часто роблять жирові запаси, за рахунок яких вони переживають голодні часи. У багатьох тварин шанс на виживання з'являється лише тоді, коли вони скорочують використання енергії до мінімуму, тому її буває достатньо на час зимової сплячки. 
   Найменша тварина, що впадає у сплячку, - ліщинова соня, що поширена у Європі. Як тільки температура повітря падає нижче 15°С, вона забирається у своє гніздо, згортається клубочком й засинає. 

ЗИМОВИЙ СОН

   Деякі тварини під час зимового сну інколи прокидаються. Кажани сплять без перерви найдовше, проте їхній сон триває не більше місяця. Час від часу вони прокидаються і, перебравшись на інше місце, знову засинають. Деякі вили навіть ловлять на зимівлях комах. їжак спить не більше 2-3 тижнів, а потім на короткий час прокидається. Часті пробудження в теплі зими не приносять їжакові користі, оскільки в цьому випадку швидше витрачаються запаси жиру. Інші комахоїдні, наприклад, білозубка-крихітка, що важить 2 г, є прикладом іншої крайності: у холодний час вони на декілька годин впадають у стан заціпеніння. Проте це не справжня сплячка. 
   Під час зимового сну тварини сплять, як завжди, тільки їхній сон довго триває. Активність життєдіяльності організму тварини, що спить, не знижується так сильно, як під час сплячки. Про це свідчить той факт, що ведмідь серед зими прокидається і виходить з барлоги, а потім повертається „досипати". У ведмедиці народжуються ведмежата, й вона доглядає за ними. У стані заціпеніння деякі тварини залишаються абсолютно нерухомими, навіть якщо їх поворушити. Інші прокидаються на мить, якщо потривожити їх сон. Перші ознаки пробудження - ворушіння і тремтіння в кінцівках, завдяки чому поступово піднімається температура тіла. Щоб зігрітися, тварина використовує багато енергії. 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

  • Колись у давнину люди вірили, що взимку ластівки ховаються під водою і сплять на дні ставка або річки. У наші дні відомо, що ці птахи з настанням осені відлітають у південні краї, оскільки на місцях їх гніздування взимку немає літаючих комах - основного корму птахів. Проте виявилось, що деякі види птахів все-таки впадають у сплячку, хоч би на короткий час.

Американська білогорла дрімлюга харчується комахами. Взимку літаючих комах немає, тому цей птах впадає в зимову сплячку, аби зберегти дорогоцінну енергію. На короткий час температура тіла дрімлюги знижується приблизно до 6°С, тоді як зазвичай вона становить близько 40°С. Дуже багато видів колібрі на ніч впадають у заціпеніння, що нагадує сплячку. У цей час температура їх тіла знижується до 8-9°С. Відомо, що колібрі витрачають багато енергії, тому в них дуже інтенсивний обмін речовин: протягом дня вони поглинають кількість їжі, що удвічі перевищує їх масу.

Особливості інстинктивної поведінки тварин

З виникненням чутливості в живих організмах, ускладненням структури нервової системи на певному етапі адаптації організму до навколишнього середовища виникла психіка, яка дала змогу живій істоті повніше відобразити дійсність і легше вижити в боротьбі за самозбереження. Тут йдеться передусім про інстинкти, навички та інтелектуальну поведінку. Саме завдяки цим психічним утворенням тварини благополучно пристосовуються до змін навколишнього середовища.

Інстинкт - сукупність природжених компонентів поведінки і психіки тварин та людини. В основі інстинктів знаходяться безумовні рефлекси, тобто йдеться про природжені форми реагування організму, що виникають у процесі природного добору як результат нагромадження і закріплення в ньому тих властивостей, які допомагають йому пристосуватися до певних умов навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки можна відзначити вже на рівні членистоногих. Більш складну інстинктивну поведінку ми спостерігаємо у комах. Своєрідно проявляється інстинктивна поведінка у павуків. Прикладом може бути добування павуком їжі. Спочатку він розкидає сітку очікування у певному місці, потім, одержавши сигнал, рухається до здобичі, вбиває її. Але якщо вібрацію павутиння, яка створюється звичайно рухами комахи, що потрапила туди, імітувати камертоном чи тонким прутиком, павук зробить недоцільний рух до "здобичі". Отже, зміна однієї з ланок послідовного ланцюжка позбавляє інстинкт змісту. Розрізняють інстинкти самозбереження, живлення, розмноження тощо. Проте було б неправильно думати, що ті чи інші інстинкти абсолютно незмінні. Так, потрапивши в нові умови, тварини змушені змінювати свою поведінку. Як наслідок, у деяких з них виникають нові особливості поведінки, що з часом можуть закріпитися, перетворитися у природжену форму поведінки (змінений інстинкт). Але тварини не можуть успішно пристосовуватися до умов середовища, яке постійно змінюється, лише за допомогою інстинктів.

Тому, якими б складними не були інстинкти, це завжди шаблонна, автоматична поведінка за генетично заданою програмою. Зміна хоча б однієї із зовнішніх умов цього поетапного процесу призводить до того, що інстинкт може не спрацювати. Оскільки навколишнє середовище повсякчас ставить нешаблонні, несподівані завдання тваринам у процесі еволюції, виникає необхідність у кращому пристосуванні їх до середовища. Так, у ссавців на перший план виступає більш пластична форма поведінки - навичка.

Навички та інтелектуальні дії

Навички - це дії тварин, що фундуються на умовних зв'язках, які функціонують автоматично. Таку форму поведінки тварини засвоюють в індивідуальному досвіді за умови неодноразового повторення змінених явищ природи. Навички виробляються в основному у тварин, які вже мають кору великого мозку. Прикладом навичок є пристосування тварин до місцевості. Так, вовки йдуть навперейми своїй жертві у полі, а в лісі вони нападають із засідки. Таким чином, якщо в основі інстинктів лежать безумовні рефлекси, то навички базуються на вже придбаних, умовних рефлексах. Але й навички з точки зору пристосування організму до навколишнього середовища мають істотні недоліки, пов'язані з тим, що вони виробляються протягом тривалого часу шляхом спроб і помилок. Часто такого часу тварина не має і гине. Тому потрібна досконаліша форма пристосування, що забезпечила б відносно безпечне її існування. Уже на стадії тваринного світу виникають задатки складнішої поведінки - інтелектуальної.

Інтелектуальна поведінка полягає у здатності тварини відображати складні зв'язки між окремими предметами або їх властивостями. Вона характеризується тим, що тварина може "знаходити" нові способи розв'язання завдань, що виникають перед нею. використовуючи при цьому зовнішні предмети як знаряддя. Наприклад, якщо покласти банан поруч із кліткою мавпи на такій відстані, що тварина не може дотягтися до нього, то вона використає палицю, яка лежить поруч, щоб дістати їжу. Людиноподібні мавпи здатні і до складніших інтелектуальних дій. Великий інтерес становлять досліди І. П. Павлова, проведені з шимпанзе. У ящик з невеликим трикутним прорізом поміщують принаду, яку мавпа бачить, але може дістати лише відкривши ящик. Для цього вона повинна з купи палиць вибрати саме таку, яка увійшла б у спеціальний проріз і, натиснувши важіль, відкрити доступ до принади. У процесі тривалого орієнтовного маніпулювання мавпа знаходить рішення в цій проблемній ситуації. Така поведінка свідчить про наявність інтелектуальних дій у мавпи, що виявляються у вигляді елементарного предметного мислення.

Проте між мисленням тварини і людини існують якісні відмінності, які яскраво виявилися у наступному досліді І. П. Павлова. Банани сховали глибоко в ящик, перед отвором якого запалили спиртівку, а над нею встановили бак з водою. Кран бака можна повернути, і тоді вода загасить полум'я. Після неодноразових спроб дістати плоди мавпа зачепила кран, а отже, загасила полум'я. Повторні досліди показали, що дія закріпилася. Мавпа гасила полум'я навіть тоді, коли бак стояв на певній відстані від ящика з їжею, - вона набирала з крана воду в рот і гасила вогонь. У наступній серії дослідів ящик знаходився на плоту серед водойми, бак з водою - на іншому плоту. Між плотами перекинули хисткий місток. Щоб загасити полум'я, яке стоїть на перешкоді до їжі, мавпа по хисткому містку перебиралася на інший пліт, набирала з крана воду і поверталася назад. Ці дії є недоцільними, бо вона могла набирати воду з водойми, тобто поряд. Мавпа не здатна розуміти причинно-наслідкові зв'язки, вона вирішує лише ті завдання, які виникають в умовах її життя (рис. 1.2).

Отже, інтелектуальна поведінка мавпи - не в обдумуванні і розмірковуванні, а в діях, що не потребують функціонування другої сигнальної системи (мовлення), з якою пов'язана розумова діяльність людини. Здатність обмислювати і планувати свою діяльність виникла лише в людини у процесі тривалої суспільної праці.

Проте форми психічного відображення у тварин (інстинкт, навички, інтелектуальні дії) не слід різко розмежовувати, відділяти одну від одної, оскільки вони - лише етапи єдиного складного процесу розвитку психіки.

На певній стадії еволюції тваринного світу той чи інший рівень розвитку психіки є домінуючим. Наприклад, для павуків найдосконалішою є інстинктивна поведінка, для собак - навички, а для мавпи - інтелектуальні дії. Але це зовсім не означає, що у мавп немає інстинктів чи навичок. Вони зберігаються, хоча підпорядковані складнішій формі психічного відображення - предметному мисленню,

В останні роки велику увагу вчених привертають дельфіни, особливості їх психічної діяльності і будови нервової системи.

Деякі вчені навіть твердять про перевагу нервової системи дельфінів над центральною нервовою системою людини. Однак порівняльно-анатомічні дані показують значну різницю між мозком дельфіна і мозком людини. Загальна поверхня мозку дельфіна - 46 427 мм2. Спостерігаючи за життям дельфінів у природних умовах і в спеціально сконструйованих водоймах, вчені Дж. Ліллі, У. Батто, Ж. Кусто, Дж. Бастіан, Ж. Іллюд встановили, що дельфіни подають ряд певних звуків, які мають своєрідний характер. За даними інших дослідників, ці звуки є не словами, а лише "сигналами", що вказують на певний стан тварини, свідчать про небезпеку тощо. Отже, їхня "мова", очевидно, не виходить за межі звукових сигналів, властивих іншим вищим тваринам. Дельфінів дуже легко дресирувати, вони "тямущі".

 

Рис 1.2. Досліди на шимпанзе Рис 1.3. Лабораторія з вивчення шимпанзе (рисунки поруч)

Отже, психіка дельфінів досягла високого розвитку, проте між рівнем психічної діяльності дельфінів і людини с і якісна, і кількісна різниця - психіка людини досконаліша і змістовніша за психіку дельфінів.

Велике значення для розуміння розвитку психіки людини мають дані, одержані при паралельному вивченні розвитку психіки, починаючи від народження, людини і шимпанзе (найближчого до нас примата).

Подібні ґрунтовні дослідження, що їх провели Ладигіна-Котс, Карлейл, Якобсон та Іосіока, подружжя Келлог, подружжя Хейс, дали змогу отримати дуже важливі дані.

У перебігу постнатального розвитку на ранніх його етапах є дуже багато спільного між новонародженим шимпанзе і дитиною людини. Ця подібність пояснюється тим, що в цей час і дитина людини, і шимпанзе значною мірою керуються кінестетичними зв'язками, у шимпанзе ці зв'язки залишаються сталими на все життя, а у людини з 2-го місяця на перший план поступово виходять інші види рецепції.

Усі намагання навчити шимпанзе говорити виявились марними: хоча мавпеня реагувало на 58 слів, але його "мовлення" не виходило за межі простих звукових подразників, залишаючись мовою-сигналом.

Слід відзначити, що ті два критичних моменти "розриву" паралелізму між еволюцією дитини людини і дитини шимпанзе припадають на 2-й місяць і 2-й рік життя людини.

До 2-го місяця маса головного мозку у людини збільшується на 50-70 г, до 3-го року життя - потроюється, в той час як мозок дитини шимпанзе збільшується лише на 6 %. Маса мозку дорослої людини в 4 рази більша, ніж у новонародженої, вона збільшується в середньому на 1020-1100 г, а маса мозку дорослого шимпанзе - максимум на 170 г (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Динаміка маси головного мозку в постнатальному періоді (у грамах)

Вік

Людина

Шимпанзе

 

чоловіки

жінки

самці

самиці

Новонароджений

380

384

270

 

1 рік

944.7

872.0

-

-

3 роки

1168,10

1040,20

340

-

3 роки

-

-

347

-

4 роки

1330

1138,7

379

365

4 роки

-

-

440

325

Дорослі

1350-1400

-

-

Відзначені величини показують генетично обумовлені анатомічні ліміти розвитку шимпанзе. У людини ж вони набагато більші.

Таким чином, у будь-якому випадку рівень психічного відображення об'єктивного світу визначався і визначається досконалістю нервової системи організму і передусім - мозку.

Канібалізм 

Канібалізм - поїдання тваринами особин свого виду. Така поведінка є характерною для приблизно 140 видів тварин, які живуть по всьому світу.

   Основні дані: 
Леви-дітовбивці 
   Серед вищих ссавців, що мають схильність до канібалізму, широко відомими стали леви. Існує безліч документальних фактів, що свідчать про вбивство левенят самцями. У деяких випадках леви навіть з'їдають убитих дитинчат. У більшості випадків мотивом вбивства служить не голод і навіть не надмірна щільність популяції, що нерідко є поясненням канібалізму серед гризунів. Леви жорстоко розправляються з чужим потомством. Живими залишаються виключно дитинчата голови прайда. Слід зазначити, що леви зазвичай не поїдають убитих левенят, тому їхню поведінку можна назвати скоріше дітовбивством, а не канібалізмом. Це явище найчастіше має місце при заміщенні голови прайда новим молодим самцем. Неймовірна, з людської точки зору, жорстокість левів пов'язана також з тривалими термінами вагітності і вирощування потомства. Левиця готова до спаровування лише після того, як левеня стане самостійним. 
Знищення потомства приматами 
   Леви не є єдиними тваринами, що вбивають дитинчат своїх одноплемінників. Така поведінка є властивою також і деяким приматам, наприклад, гамадрилам. Так, зграї самців гамадрилів атакують змішані групи, вбиваючи при цьому самців і дитинчат, а потім злучаються із завойованими самками. Поведінка гамадрилів подібна до поведінки левів, які вбивають чужих дитинчат, але рідко коли їх з'їдають. Така поведінка властива не тільки гамадрилам, але й плащоносним павіанам. Є достовірні матеріали, які доводять, що ці примати так само знищують дитинчат. Плащоносні павіани можуть убити дитинчат, якщо підозрюють, що їхнім батьком був інший самець. 
   Ч. Дарвін вважав такі дії самців важливим способом контролю чисельності популяції цих тварин. 

   Канібалізм поширений як серед хребетних, так і серед безхребетних. Хижі тварини нападають на особини свого виду, вбачаючи в них здобич. Подібна поведінка характерна не тільки для ссавців, але й для деяких птахів. 

ТЕРМІН „КАНІБАЛІЗМ"

   Слово „канібалізм" походить від назви острівного племені канібалів. Люди з цього племені мали звичку з'їдати ворогів, яких вони вбивали або брали у полон. Подібний звичай існував і в деяких інших племенах.
   Поїдання особин свого виду було названо ім'ям канібалів. 
   Розрізняють два види канібалізму: активний і пасивний. Активні канібали пожирають тих, кого вони зловили і вбили самі. Пасивні канібали обмежуються поїданням мертвих особин свого ж виду. У одних видів канібалізм був розвинений серед ровесників, інші ж поїдають своє або й чуже потомство. 
ВПЛИВ УМОВ ЖИТТЯ

   Багато тварин за сприятливих умов середовища не є канібалами, проте, в разі виникнення загрози існуванню, стають такими. Миші і щурі схильні до канібалізму при переущільненні популяції. їхня висока плодючість часто створює умови для розвитку кровожерних схильностей у дорослих особин, які вгамовують голод, вбиваючи дитинчат. Канібалами нерідко стають тварини, що утримуються в неволі в неприродно маленьких приміщеннях. Наприклад, відомо про випадок, коли коротконосий бандикут, якого утримували в клітці, за ніч убив більшого довгоносого бандикута і з'їв його, залишивши одну вивернуту шкірку. Проте відомо, що в природних умовах тварини цих видів у стресових ситуаціях також стають вбивцями. Канібалізм поширений і в пташиному середовищі, особливо серед воронячих: дорослі птахи поїдають і чужих, і своїх пташенят. Брак поживи та зріст популяції сприяє канібалізму. 

ОКАЗІОНАЛЬНИЙ КАНІБАЛІЗМ

   Мартини гніздуються колоніями. Гнізда цих шахів розташовані на невеликій відстані одне від одного. Багато мартинів харчуються пташенятами своїх сусідів. Пташиний канібалізм є реакцією на несприятливі умови, в даному випадку такою умовою є перенаселення колонії птахів. Інші птахи поморники - харчуються яйцями і пташенятами чистунових і мартинів. 
ТВАРИНИ-КАНІБАЛИ

   Канібалізм - особлива форма харчової поведінки, якій властиво знищення особин свого виду. Нерідко канібалізм є реакцією на відсутність поживи. Хижі тварини просто не відрізняють особин свого виду від чужих. 
   Самка богомола поїдає самця відразу ж після спаровування, забезпечуючи свій організм необхідними для розвитку запліднених яєць речовинами. Така поведінка властива і личинкам сонечок - вони канібали за своєю природою. Дитинчата плямистої гієни бачать одне в одному конкурентів і борються за виживання, убиваючи суперників, з якими повинні були б ділитися кормом. Канібалізм також є притаманним вовкам і тиграм. 

КОРИСТЬ КАНІБАЛІЗМУ

На перший погляд здається, що канібалізм є безглуздим феноменом. Проте, в такому разі, хижаки давно б уже припинили своє існування. 
   Канібалізм тварин, чисельність популяцій яких викликає справедливе занепокоєння, більш ніж виправданий. У цьому випадку канібалізм -це шанс, який дозволяє вижити окремим особинам і видові в цілому. Переущільнення популяції призводить до швидкого скорочення джерел їжі і є основною причиною вимирання виду на даній території. 
   Лютою зимою чи в засуху виживання невеликого числа тварин, що поїдають одноплемінників, є вигіднішим за існування великої кількості голодних особин з подальшою їх загибеллю від нестачі їжі. Дитинчата тварин, що відзначаються плодючістю, нерідко знищують одне одного. Так, наприклад, канібалізм - це природжений інстинкт пуголовків часничниць.

Майстерність маскування 

Майстерність маскування - це здатність тварин виробляти захисне забарвлення або набувати захисної форми, яка надає їм максимальної подібності з місцем існування.

   Основні дані: 
Зміна забарвлення 
   Хамелеон здатний змінити своє забарвлення відповідно до навколишнього середовища. У шарах його шкіри знаходяться пігментні клітини, які містять барвники. З їх допомогою хамелеон може змінювати забарвлення шкіри. Ця незвичайна тварина міняє колір залежно від забарвлення навколишнього середовища, температури або при роздратуванні. Хамелеон може змінити свій колір протягом 15 хвилин. Стан його пігментних клітин регулюється нервовою системою. 
   Інші тварини, наприклад, восьминоги і кальмари, здатні змінити забарвлення тіла протягом декількох секунд, оскільки їхні пігментні клітини також регулюються нервовою системою. Камбала і палтус імітують забарвлення морського дна і до того ж вони частково зариваються в пісок, щоб посилити ефект маскування. Якщо таку рибу покласти, наприклад, на шахівницю, то її тіло покриється... чорно-білими квадратиками. 
   Інші риби, жаби, раки і краби не володіють здатністю змінювати колір свого тіла, проте, пристосовуючись до оточення, вони можуть ставати дещо світлішими або темнішими. 
   Деякі птахи і ссавці, такі як куріпка, звичайний песець, заєць-біляк та інші, пристосовуючись до зрвнішних умов, міняють свій літній наряд на зимовий, який буває білим, як сніг, або сірим, як голі дерева. 
Березовий п'ядак 
   До часів промислової революції у Великій Британії існував тільки один колірний різновид березового п'ядуна. Білі метелики з маленькими темними плямочками на крилах досконало імітували забарвлення порослої лишайниками березової кори, на якій вони вдень відпочивали, і завдяки цьому були малопомітними. У XIX столітті фабрики почали викидати в атмосферу багато сажі, від якої стовбури дерев чорніли. На темному фоні було легко помітити білих метеликів, тож птахи їх одразу знаходили. У цей час почали з'являтися темно забарвлені особини, існування яких раніше було неможливим - на білих стовбурах дерев птахи їх легко побачили б. Темні метелики успішно розмножувалися, оскільки рятувалися на стовбурах дерев, що потемніли. Так, у результаті мутації, виникла домінантна популяція темно забарвлених п'ядунів. Нині стан навколишнього середовища у Великій Британії поліпшується і знов спостерігається збільшення кількості світло забарвлених березових п'ядунів.


   Приклади мімікрії зустрічаються серед різноманітних представників усього тваринного світу - від комах до ссавців. Одні імітують рослинність, інші - стають подібними до каменів або пташиного посліду. Прекрасний приклад маскування - нічні метелики, які в денний час є абсолютно непомітними. 

ІМІТАЦІЯ РОСЛИН

   У лісах часто можна зустріти найкращі приклади маскувального забарвлення тварин. Нерівномірне сонячне освітлення привертає у ці місця плямистих і смугастих тварин, які майже повністю зливаються з оточенням. 
   Деякі метелики, наприклад, подібні до ураженого цвіллю листя. Богомол, якого важко відрізнити від сухої гілочки, сидить нерухомо, підстерігаючи на здобич. Серед зеленого листя і сухої трави ця довгаста комаха є практично непомітною. Гусениці п'ядунів навчилися добре імітувати гілочки, і у них на спинах навіть з'явилися своєрідні „бруньки". Видати їх можуть тільки необережні рухи. Плоске коричневе тіло рогатої жаби абсолютно непомітне серед опалого листя. 

ПТАХИ

   Самки фазана, дрімлюги, крижні та інших видів птахів, що гніздуються на землі, мають коричневе оперення з темними і світлими плямами. Таке забарвлення допомагає їм злитися з навколишнім середовищем. 
   Самка малого зуйка відкладає яйця в неглибокій ямці серед гальки. її крапчасті яйця абсолютно непомітні на тлі гальки. Самка також добре замаскована. Завдяки чорним, білим і коричневим смугам контури її тіла здаються розмитими, і ворог її не бачить. Є види птахів, наприклад, круглоносий плавунчик, у яких яйця насиджує самець, тому його оперення непоказне, а оперення самки навпаки, є досить яскравим. Самець і самка вальдшнепа носять скромні наряди. Ці птахи гніздуються на землі, а яйця насиджують як самець, так і самка. 
   Випь (водяний бугай) влаштовує гніздо в очереті. Вона непомітна в чагарниках завдяки тому, що на тілі має подовжні смужки. Відчувши небезпеку, цей птах піднімає вгору дзьоб і поволі погойдується разом з очеретом, тож помітити його практично неможливо. Для австралійських жаборотів характерною є спеціальна маскувальна поза. Вони сидять на гілці, витягуються вгору і застигають в такому положенні -здається, ніби це не птах, а зламаний сучок. У багатьох птахів, що живуть у кронах дерев, блакитні груди і зелені спинки. Зверху птах подібний до листка, а знизу подібний до темної цятки в небі. Це дозволяє пташкам уникати небезпек. 

ССАВЦІ

   Ссавці також користуються захисним забарвленням. Завдяки смужкам на тілі зебри і плямам на шкурі жирафа мисливець бачить не тварину, а радше безформну масу, що зливається з оточенням, тому йому важко виділити зі стада окрему тварину як потенційний трофей. Левові його пісочна масть допомагає злитися з оточенням, завдяки чому він може близько підкрастися до здобичі. 
   Смугаста шкура тигра непомітна в контрастному освітленні джунглів. Шерсть лінивців у вологу пору року набуває зеленуватого відтінку. 
ІНШІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ

   Жоден птах не стане споживати власний послід, тому деякі метелики і гусениці зовні нагадують пташиний послід. Подібну зовнішність має павук-бокохід, що мешкає в тропіках. Він очікує на свою здобич, притиснувши ноги до тіла і прикріпившись до листка за допомогою павутини. 
   Майї (краби) з метою маскування прикріплюють до своїх панцирів або клішень живі актинії та губки. Таким чином, вони не тільки маскуються, але й захищаються від потенційних ворогів. Личинки ручайника, які живуть у воді, ховаються в трубках, побудованих з піску, камінчиків і шматочків дерева. 
ПОВЕДІНКА

   Для безпеки одного лише забарвлення замало. Поперечно-смугастий нічний метелик буде помітний здалеку, якщо він сяде на стовбур дерева не з „того" боку. Забарвлення бугая не захистило б цього птаха, якби він мешкав в іншій місцевості. Тварини, чиє маскувальне забарвлення призначене для денного часу, ведуть активний нічний спосіб життя. Тварини, що імітують листя, хилитаються на вітрі. Але ж навіть нерухоме тіло відкидає тінь. Тому у малайського напівплоскопалого гекона між кінцівками є шкірясті складки, завдяки яким контури його тіла стають для оточення невиразними і розпливчатими.

Етологія

Етологія (від грецького ethos - звичка, норов, поведінку і logos - вчення) - система достовірних знань біологічних основ, закономірностей і механізмівповедінкових актів тварин. 
Цілеспрямована діяльність організму для задоволення тих чи інших біологічних потреб називається поведінковим актом. 
Етологія є одним з найважливіших розділів біологічних наук. Вона вивчає всі напрямки поведінкових актів тварин, взаємозв'язок і зміни їх у різних умовах навколишнього середовища і при різному стані організму * Етологія вивчає видовий та індивідуальний розвиток поведінкових актів, зміну і пристосування їх до постійно мінливих зовнішніх умов, фізіологічні механізми, що лежать в основі поведінкових актів . 
Кінцевою метою етології є таке глибоке пізнання поведінкових актів та їх фізіологічних механізмів, що забезпечило б можливість направленої зміни їх у бажаному напрямку, розробки науково обгрунтованих технологій ведення галузі, підвищення приплоду та збереження його, економії трудових витрат при проведенні комплексних зоотехнічних і ветеринарних заходів, раціонального використання пасовищ, кормів, отримання високих показників продуктивності, уникнення втрат тварин в екстремальних умовах. Відповідно кінцевої мети етологія вирішує безліч різноманітних завдань для досягнення цієї мети. 
Етологія вивчає поведінку тварин методами спостереження та реєстрації, а механізми поведінкових актів - фізіологічними методами. 

Коротка історія етології

Засновник етології англійський зоолог Д. Споідінг (1872) вперше описав у тільки що вилупилися курчат явище зйомки. У Росії першим дослідником поведінки (інстинктів) був зоолог В.А. Вагнер (1910-1913). Основоположники сучасної етології К. Лоренц (1970) і Н. Тінберген (1975) заснували школу об'єктивного вивчення поведінки тварин безпосередньо в природі. 
І.П. Павлов (1903), застосувавши метод умовних рефлексів, виявив основні закономірності умовно-рефлекторної діяльності і створив вчення про вищу нервову діяльність (поведінці). І.С. Беріташвілі (1975) сформував концепцію про психічної діяльності. Пріоритет у розробці розумової діяльності тварин належить Л.В. Крушинскому (1993).

 Основна мета та методи етології

Основне завдання етології – дати філогенетичне та фізіологічне пояснення функціональних взаємозв’язків між факторами, що формують поведінку живих істот та впливають на неї.

Розгляд методів почнемо з умов проведення етологічних досліджень. Загальним у класичний період розвитку науки було вивчення поведінки тварин в умовах, наближених до природного середовища.

При цьому використовувалися два основні варіанти досліджень: у природних умовах та в штучних, що відтворюють природні. Дослідження в природних умовах мали тривалу традицію в зоології, але довгий час не розглядалися професійними вченими як особливий науковий метод, і ними займалися майже тільки любителі. Поступово у класичній етології була розроблена теорія, предметом якої стала складна видоспецифічна поведінка тварин.

У класичній етології застосовувалося одночасно два способи описаннявидоспецифічної поведінки: за допомогою зображень (малюнків, фотографій) і словесне описання, які доповнювали одне одного. Словесне описання вимагало введення стандартної номенклатури для позначення різних компонентів і послідовностей поведінки. Повне описання видоспецифічної поведінки тварин (з використанням об’єктивних методів реєстрації – кінозйомки, магнітофонних записів, хронометражу) називаєтьсяетограмою (каталогом) характерних для виду поведінкових актів.

Етограми різних видів тварин піддаються порівняльному аналізу, що дозволяє вивчити еволюційні аспекти. Для цієї мети етологи використовують безліч видів від безхребетних до приматів. Деякі науковці почали використовувати ці методи для вивчення поведінки людини.

Уявлення про експериментальний метод у класичній етології значно відрізнялося від ідеалу експерименту, на який орієнтувалися експериментальні психологи та деякі біологи. У класичних дослідженнях існувало загальне правило: науковець повинен прагнути до мінімального

втручання в експеримент, щоб не впливати на цілісну систему нормаль-202.

 Особливістю експериментального методу в класичній етології була велика різноманітність експериментальних методик, які звичайно спеціально використовувалися залежно від виду тва-

рини та від того, яка конкретна поведінка досліджувалася.

Після того як усі поведінкові акти належним чином описані, дослідник може перейти до чотирьох категорій питань – про безпосередні причини, що викликають ту або іншу поведінку, про її розвиток, еволюційну історію та функції. Будь-який дійсно повний аналіз поведінки

повинен дати відповіді на всі ці запитання.

Етологічні методи припускають цілісний, аутекологічний, а для таксонів хребетних тварин і деяких безхребетних, – синекологічний підхід. Аутекологія вивчає зв’язок окремої особини з довкіллям. Синекологічний підхід припускає, що особина живе не «сама по собі», а у популяції й, більше того, у коадаптивному комплексі близьких видів.

Коадаптація – спільна адаптація (пристосування). Особлива увага в етології, як і в зоології, приділяється методам абсолютного обліку тварин та птахів. Метод мічення складається з великої кількості методик та прийомів, що мають свої особливості та цілі.

Мічення з «поверненням» (будь яка повторна реєстрація поміченої особи) поставляє необхідні матеріали при вивченні питань міграції, дослідженні територіальних зв’язків, визначенні чисельності популяції й середньої та максимальної тривалості життя тварин у природі, ступеня контактів та взаємовідносин між співтовариствами, стадами, зграями, сім’ями та окремими особинами. Методам мічення та результатам їх використання в різних групах тварин присвячені огляди О. Карасьової,

Н. Нікітіної, А. Вінокурова, W. Marion, J. Shamis, R. Honger, N. Aslanova.

Розрізняють індивідуальне та групове мічення. Ступінь розробки методів мічення для різних груп тварин вельми різний: для птахів методи мічення випробувані більшою мірою, ніж для інших тварин.

Найпоширенішим та найдавнішим методом мічення є кільцювання або маркування стандартними металевими або пластмасовими кільцями та мітками, на яких нанесено умовну адресу організації та порядковий номер. У такій спосіб відбувається мічення птахів, кажанів, ссавців, плазунів, амфібій. Для ссавців випускається значна кількість стандартних вушних міток: бирки, сережки, кнопки, диски та ін.

Для риб на сьогоднішній день розроблено найбільшу кількість (близько сорока) способів мічення: металеві, пластмасові диски, пластини, ампули (гідростатичні мітки), гнучкі стрічки, трубки («спагеті»),

плоскі стрілки тощо, які кріпляться на плавники, зяброві кришки, в

основі хвоста, під шкірою і навіть вводяться у внутрішні органи.

Мітки у вигляді смужок алюмінієвої фольги або кольорової віні-

лової плівки, що наклеюються на крила, використовують для вивчення

пересування денних метеликів та бабок.

Подібні мітки – це своєрідний паспорт тварини, тому вони ніколи

не повторюються.

Найсучаснішим методом мічення є використання радіопередавачів

та іншої аналогічної апаратури. Дистанційна радіотелеметрія дозволяє

не тільки отримати дані про переміщення тварини та її активність, а й

зареєструвати деякі фізіологічні параметри.

Цікавим є метод аналізу бюджету часу та енергії. Бюджет часу – це

перелік денних справ, що, по суті, є повним звітом про поведінку тва-

рин, про розподіл всіх форм поведінки в часі. Бюджет енергії – перелік

того, на що і скільки енергії використано – по суті, також характеризує

поведінку, але з іншої точки зору. У нормі існує повний взаємозв’язок

між обома бюджетами. Бюджет часу тварин установлюється хроно-

метруванням їх поведінки, статистичними дослідженнями динаміки

зграй, радіостеженням. Бюджет часу дикої тварини є інформативним

сам по собі, але можливості його розуміння обмежені, оскільки бракує

бюджету енергії. Інформативність бюджету часу зростає, коли на його

основі розрахувати бюджет енергії тварин. Для цього час, витрачений

на кожну з активностей, необхідно помножити на її енергетичну ціну,

яка встановлюється в лабораторних експериментах.

Накопичення повноцінних описів бюджетів часу можна зібрати в

колекції, до яких можна звертатися через деякий час, аналізувати та по-

рівнювати з різних позицій та різними методами. Наприклад, порівнян-

ня бюджетів одного й того ж виду в благополучних та неблагополучних

місцях існування дозволило зрозуміти, чому неприйнятні для виду такі

неблагополучні місця. Російський вчений В. Дольник наводить деякі

приклади, в яких використання даного методу дало неочікувані резуль-

тати. Усі птахи мають мало нащадків та багато піклуються про них.

Установлено, що витрати енергії (з урахуванням маси тіла) на виводок

схожі в різних видів птахів. Але при цьому горобці витрачають на ви-

робництво яєць близько 5 % продуктивної енергії, а 95 % енергії витра-

чають на репродуктивну поведінку. Деякі виводкові птахи витрачають

на кладку близько 50 % продуктивної енергії пари і 50 % залишають на

репродуктивну поведінку. Досить дорогими виявляються пташенята в

морських птахів через значні витрати на них батьківської енергії; пта-

шенята хижаків виявляються в декілька разів дорожчими, ніж курчата.

Отже, як відзначає автор, величина витрат продуктивної енергії на

репродукцію є суворо обмеженою. Тому витрата її не може бути довіль-

ною та випадковою і повинна підкорятися певним стратегіям, характер-

ним для кожного виду. Звідси репродуктивна поведінка, бюджет енергії

та демографічні параметри виявляються суворо корельованими.

Ще один аспект несподіваних відкриттів – це результат вивчення

стратегій харчування різних видів. Виявлено, що у дикій природі най-22

2. основна мета та методи етології. зв’язок етології з іншими дисциплінами

23

2.2. Зв’язок етології з іншими дисциплінами. Місце етології в системі наук

більш ефективними виявляються неспеціалізовані види птахів, які ма-

ють широкий спектр харчування, що є проявом їх адаптованості. Вузь-

ка харчова спеціалізація є енергетично менш ефективною. Тому її розу-

міють як змушений відступ із найбільш сприятливих ніш через немож-

ливість утриматись у них в умовах конкуренції з іншими видами.

Останнім часом у різних галузях науки, у тому числі в біології та

психології, часто використовують метод моделювання – це досліджен-

ня процесів або станів, форм поведінки за допомогою їх реальних (фі-

зичних) або ідеальних, насамперед математичних, моделей. При цьому

під словом «модель» розуміють систему об’єктів або знаків, що відтво-

рює деякі суттєві властивості системи-оригіналу. Наявність часткової

схожості дозволяє використовувати модель як замісника або представ-

ника даної системи. Створення спрощених моделей системи – дієвий

засіб перевірки істинності та повноти теоретичних уявлень.

В етологічних дослідженнях використання цього методу не націле-

не на створення точної картини конкретних фізіологічних та психічних

процесів в організмі, а тільки підкреслює основні принципи організа-

ції та роботи цих гіпотетичних механізмів. Головна функція моделей –

спрямувати в певне русло поведінкові і нейрофізіологічні дослідження,

що дає змогу фізіологам вирішувати етологічні питання. Найновішим

та найбільш дискусійним методом в етології є лабораторний метод до-

слідження. Дослідження в лабораторних умовах найчастіше використо-

вується з метою вивчення психіки тварин, їх розумових здібностей та

ін. Справді, часто завдання, що ставлять дослідники перед тваринами,

штучні і досить віддалені від життєвих ситуацій. Сама логіка їх поста-

новки антропоморфна та навіяна особливостями функціонування пси-

хіки людини, а не психіки тварин. Для тварин інколи більш адаптивною

є відмова від виконання завдання, ніж спроба його виконання. Хоча,

безумовно, дослідження в лабораторних умовах розкривають деякі ме-

ханізми, особливо фізіологічні, у прояві тих або інших форм поведінки.

А виховання тварин в ізоляції від факторів зовнішнього середовища є

необхідним етапом у вивченні онтогенезу їх поведінки.

 

Міграції риб 

Багато видів риб переміщаються на величезні відстані у Світовому океані, нерідко опиняючись на межі виснаження. Що примушує їх здійснювати такий довгий шлях, і що є їхнім орієнтиром?

   Основні дані: 
Таємниця Атлантичного океану 
  Важко знайти яку-небудь іншу рибу, життя якої так мало піддавалося б спостереженню, як життя річкового вугра. Недаремно про цю рибу склали найфантастичніші легенди. Одні, наприклад, стверджували, що вугри походять від дощових черв'яків; інші вважали, що вони народжуються від живородної риби бельдюги; треті говорили, що вугри розмножуються не так, як інші риби, що вони не мають ікри. Виявилося, що вугри на нерест виходять у море. Розмноження цих риб протягом довгого часу було оповито таємницею. У гирлах європейських річок напровесні несподівано з'являлися маленькі прозорі рибки, які через декілька років перетворювалися на дорослих вугрів. 
   Дорослі особини безповоротно йшли в море. У міграціях бере участь велика кількість вугрів: підраховано, що тільки в Південній Європі прісноводні водоймища щорічно залишає 25 мільйонів вугрів. Вугри йдуть на нерест, як лососі, тільки в протилежному напрямі. Як відомо, лососі, що мешкають у різних морях і океанах, розмножуються тільки в гирлах прісноводних річок. А вугрі, отже, подорожують із прісноводих водоймищ у море. 
   Після довгих років досліджень було визначено місце, куди вугри йдуть на нерест - це Саргасове море, яке розташоване в центральній частині Атлантичного океану. Вугрі розмножуються виключно в цьому місці, що знаходиться на відстані 6 000 км від європейського узбережжя - в теплій воді (20°С), на глибині 300 м. Після нересту знесилені шестимісячною дорогою риби гинуть. Личинки вугрів разом з потоками Гольфстріму та Північно-Атлантичної течії повільно дрейфують до берегів Європи, яких досягають тільки наступного року. До цього часу мальки, так звані скляні вугри, досягають близько 7,5 см завдовжки. Вони входять у гирла річок і пливуть до витоків. Дорослі вугри під час міграцій в Саргасовому морі керуються біологічним відчуттям часу й напряму. Відчуття орієнтації в риб розвинене краще, ніж у птахів, що керуються магнітним полем Землі. 
Спостереження за переміщенням 
   Міграції риб продовжують залишатися загадковим явищем. Кожен вид зазвичай складається з декількох окремих популяцій, які займають певні ареали і нерестяться в різний час. Сучасні дослідники мають у своєму розпорядженні значний набір пристосувань і пристроїв, що дозволяють відстежувати переміщення риб. Вони використовують різні типи передавачів: УВЧ, СВЧ і акустичні. Тип передавача, що використовується в кожному конкретному випадку, залежить від місця спостереження і виду риб. Типовим телеметричним пристроєм є сигналізатор акустичних сигналів, що розміщується в шлунку або в поглибленні на тілі риби, звідки він посилає ультразвукові сигнали, які за допомогою спеціальної апаратури перетворюються на звичайні звукові сигнали, що їх здатне вловлювати людське вухо. Ці сигнали можна реєструвати на відстані до 1 км з борту судна або з берега. Завдяки таким пристроям дослідники у наші дні добре обізнані про маршрути міграцій риб. 
   Раніше біологи могли вести спостереження лише безпосередньо в морі на борту дослідницького судна. Сучасна апаратура полегшує їхню працю, не вимагаючи постійної присутності людини неподалік від місць проживання тих чи інших видів риб.


   У пошуках джерел їжі риби долають значні відстані, проте вони завжди повертаються до певних місць на нерест. Для розмноження риби вибирають ті умови, які оптимально підходять для розвитку їхніх мальків. 

ЧОМУ РИБИ МІГРУЮТЬ?

   Риби мігрують у пошуках їжі і місць розмноження. Багато видів слідують за джерелом їжі, міняючи місце проживання згідно з порою року - живуть там, де, наприклад, є великі скупчення планктону, що складається з мікроскопічних рослин і тварин, які знаходяться у товщі води. Існують види, які розмножуються далеко від місць свого існування - вони мігрують на місця нересту. Одна з причин такої поведінки -різниця в потребах дорослих особин і мальків. Завдяки міграціям малькам не загрожує небезпека бути з'їденими дорослими представниками власного ж виду. 
ОДИН РАЗ У ЖИТТІ

   Лососі з'являються на світ у прісній воді, розмножуються на річковому мілководді, проте майже половину свого життя в пошуках їжі вони проводять у морі. Лососі харчуються оселедцем, макреллю та іншою рибою. Більшість лососів нерестяться тільки один раз у житті і після нересту гинуть. Близько 4 років лососі проводять у морі. Вони живуть у багатих на планктон водах Атлантичного океану біля берегів Гренландії, де годуються під льодом. Досягнувши статевої зрілості, лососі, долаючи багато тисяч кілометрів, йдуть у річки на нерест. Лососі зупиняються в гирлах річок, очікуючи припливу, який заносить їх у річкове русло. У гирлах річок починається багатомісячний шлях лососів. Щоб досягти остаточної мети своєї подорожі, риби долають опір течії, пороги і водоспади. Протягом цих міграцій лососі не приймають їжу, тому, після завершення нересту, більшість риб, втрачаючи до 40% маси свого тіла, гинуть. Так, напр., після першого нересту гинуть всі дорослі особини тихоокеанського лосося. 

У ВЕРХІВ'Я РІЧОК

   Більшість риб мігрують у межах моря, проте існують такі їх види, які здійснюють міграції з моря в річки. Наприклад, струмкова форель, або кумжа, у пошуках поживи навесні йде в море. Вона, на відміну від більшості інших прісноводних риб, може жити і в солоній воді. У морі струмкова форель нагулює досить значну масу - риби стають майже вдвічі більшими і важчіими за своїх річкових родичок. Тільки наприкінці літа струмкові форелі знлву повертаються у верхів'я річок на нерест. 
   Це пояснюється тим, що ікра і памолодь струмкової форелі можуть розвиватися лише у прісній воді. 

МОРСЬКА НАВІГАЦІЯ

   Лососі орієнтуються у воді за допомогою нюху. Кожна риба добре пам'ятає запах річки, в якій вона з'явилася на світ. Риба повертається на нерест в рідну річку, орієнтуючись по запаху. Вона слідує по найяскравіших слідах і врешті-решт потрапляє у свою „колиску". Лососі впевнено знаходять нерестовища, якщо тільки їхнє місце існування не було знищене або на шляху їх проходження не з'являються перешкоди: дамби або штучні водосховища. Мальки приблизно рік проводять у річці, потім вони прямують вниз за течією річки в море. До риб, що пам'ятають запах рідних місць, належить також і форель. 

Особливості морської навігації

   Міграції з річок у море - нелегка справа. У морській воді міститься більше солей, ніж у прісній, тому рибам необхідно навчитися регулювати вміст солей в організмі при переході з одного середовища в інше. У прісних водах в організмі риби міститься більше солей, ніж у навколишньому середовищі, тому вода крізь шкіру проходить всередину тіла. Це явище називається осморегуляцією. Надлишок солей, щоб уникнути зайвої концентрації, з організму прісноводої риби виводиться разом із сечею. У морській воді є підвищений вміст солей, тому осморегуляція протікає у зворотному напрямі: рідина виводиться з організму назовні, при цьому рибі загрожує зневоднення. Внаслідок цього риба п'є морську воду, завдяки чому її сеча стає менш концентрованою. Морські риби, залежно від місця існування, діляться на пелагічних (тих, що живуть у товщі води) і глибоководних. У пелагічних риб є плавальні міхури - для забезпечення плавучості. Кожна риба, що здійснює міграції з річок у море, відчуває на собі зміни умов водного середовища. З організму риби поступово виводиться надмірна рідина, потім риба відновлює її втрату. До риб, для яких зміна місця існування не пов'язана з певними труднощами, належать струмкова форель і лосось.

 

Орієнтування тварин 

Багато тварин, від бджіл до китів, з легкістю знаходять правильний напрям руху. При цьому вони використовують ультразвуки, хімічну орієнтацію та багато інших способів „навігації".

   Основні дані: 
Вугри 
   Практично всі дорослі особини європейської і американської популяцій річкових вугрів щороку залишають річки і вирушають на нерестовище. Вони пропливають відстань, більшу як 5 тисяч кілометрів, їхній шлях пролягає до Саргасового моря, що знаходиться в центрі Атлантики. Річкові вугри, найімовірніше, визначають напрям за глибинними течіями. Крім того, вони вибирають шлях залежно від температури і солоності води та інших факторів. 
Бджоли 
   Після того, як робочі бджоли зберуть багато нектару і пилок, до вулика вони повертаються, орієнтуючись за сонцем (точніше, за поляризацією неба; бджоли розрізняють напрями коливань поляризованого світла). Повернувшись, вони повідомляють іншим бджолам не тільки про відстань, на якій знаходиться корм, але передусім про його положення щодо сонця. 
   За допомогою спеціального кругового танцю бджоли розповідають, наприклад, що джерело нектару знаходиться на відстані до 100 м від вулика. Якщо ж джерело знаходиться далі, ніж за 100 м, то бджола виписує фігуру, подібну до літери „фіта" старого кириличного алфавіту. Рухаючися по середній паличці „фіти", бджола виляє черевцем. 
   Кількість вилянь означає відстань до джерела корму, а нахил по відношенню до вертикалі -кут по відношенню до сонця, під яким повинні летіти інші бджоли. Проте, виявляється, одного тільки танцю недостатньо. Запах, яким „просочилася" танцівниця, вказує на те, які квіти там слід відвідати. При передачі інформації важливими є і звукові сигнали - якщо розвідниця дзижчить трохи менше, ніж півсекунди, це значить, що відстань до квіток приблизно 200 м.


   Для визначення правильного напряму руху тваринам доводиться визначати своє положення за земними орієнтирами. Спеціальні органи чуття можуть виміряти земне тяжіння і геомагнітне поле Землі, передати цю інформацію в мозок і визначити, які рухи м'язів необхідні, щоб змінити напрям. 

ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПУНКТИ

   Багато тварин під час міграцій орієнтуються за постійними, добре помітними пунктами земного ландшафту. Птахи під час перельотів летять уздовж річок та узбережжя. 
   Ссавці і комахи під час коротких подорожей орієнтуються за певними ознаками пейзажу. Деякі тварини визначають напрямок свого руху за положенням сонця, що складніше, оскільки сонце протягом дня змінює положення на небі. 
   Птахи, бджоли, оси, мурашки та деякі метелики успішно розраховують денний рух сонця за допомогою власного „біологічного годинника" і визначають правильний напрямок руху. Навіть у хмарну погоду ці тварини можуть дуже точно визначити напрямок за допомогою поляризованого світла. Сонячні промені розходяться в різні боки, проте, входячи в земну атмосферу, вони заломлюються і поляризуються. Людина, на жаль, не може використовувати поляризоване світло як орієнтир. 
   Деякі птахи, жаби і жабиропухи можуть орієнтуватися за зірками і, подібно як і люди, визначати північ за Полярною зіркою, а південь - за Південним Хрестом. Голуби керуються не тільки чудовим зором, але і своїм чудово розвиненим нюхом. 

ГЕОМАГНІТНЕ ПОЛЕ ЗЕМЛІ

   Між північним і південним магнітними полюсами земної кулі діють невидимі сили, існування яких можна довести за допомогою звичайного компаса. Людина при визначенні свого місцеположення може користуватися цим приладом, проте, як виявилось, тварини також мають подібні можливості і використовують магнітне поле Землі. 
   Згідно думки вчених, лініями магнітного поля користуються, наприклад, кити. Цим пояснюють викидання китів на узбережжя, яке опиняється у них на шляху. Спосіб орієнтації за допомогою геомагнітного поля Землі найчастіше використовують птахи. У темну ніч, за великої хмарності, коли абсолютно не видно зірок або яких-небудь інших орієнтирів, у повнісінькій темряві, птахи знаходять потрібний їм напрямок і весь час дотримуються його. 
   Парний самець і самка імператорських пінгвінів перебвають у морі досить далеко один від одного. Проте із настанням гніздового періоду птахи слідують в одному напрямі і зустрічаються, досягнувши кінцевої мети своєї подорожі. Більшість перелітних птахів здатна відчувати геомагнітне поле Землі. „Прилад", що сприймає магнітні лінії, на думку дослідників - це кровоносна система. У крові тварин є червоні кров'яні кульки, що містять залізо, а вся кров є відмінним електролітом. 

ХІМІЧНІ РЕЧОВИНИ

   Дуже цікаве явище являють собою регулярні міграції лососевих риб з місць, де вони з'являються на світ, до Атлантичного океану, а потім назад - на нерестовища в прісноводні водоймища. Вважають, що при виборі напрямку лососевим рибам допомагає оптичний чинник. Окрім того, лососеві риби також можуть керуватися хімічним складом води в їхніх рідних річках. Хімічний склад води, ймовірно, відіграє важливу роль і під час міграцій річкових вугрів на нерестовища в Саргасовому морі. Інші „мандрівники" - зелені черепахи - щороку вирушають у довгий шлях з Бразилії до місць розмноження на острів Вознесіння, що знаходиться в Центральній Атлантиці. Під час плавання зелені черепахи, імовірно, орієнтуються за допомогою нюху і смаку. Самки багатьох видів метеликів виділяють спеціальні хімічні речовини, що звуться феромонами, які є свого роду „еротичним посланням", що приваблює самців. 

ЕХОЛОКАЦІЯ

   Кажани видають звуки дуже високої частоти. Ці звуки відбиваються від перешкод, повертаються назад до тварини і вловлюються за допомогою великих вушних раковин. Завдяки цій точній системі орієнтації тварини прекрасно визначають своє положення в темряві, можуть оминути будь-яку перешкоду і, окрім того, ловити літаючих нічних комах, наприклад, нічних метеликів, якими вони харчуються. А метелики, у свою чергу, створюють спеціальні „перешкоди", щоб обманути кажана. Сіра салангана також має розвинену систему ехолокації, завдяки якій орієнтується в темряві. Ехолокація необхідна цим птахам, оскільки вони гніздуються в печерах. Дельфіни і деякі кити використовують подібні звуки для спілкування у групі. Сині кити чують один одного на відстані до 850 км. Під час тривалих міграцій самці горбатого кита співають „пісень", що їх чують інші кити, які знаходяться на великій відстані від них.

Павуки - синоптики

Павуки!? Створіння природи, які відрізняються від інших тварин умінням жити таким життям, що спричиняють людям деякі неприємності. Тому їх і не поважають у людському суспільстві, тому вони й викликають відразу або боязнь. Існує певна фобія боязні павуків – арахнофобія (Арахна – дівчина-рукодільниця із давньогрецької легенди, яка наважилася викликати саму Афіну на змагання у ткацтві, за що й була жорстоко покарана: ображена богиня перетворила її на павука). 
 У кожного павука своя “технологія виробництва”. Павук-хрестовик завжди починає з будівництва трикутної або чотирикутної рами – основи майбутньої пастки. Після цього прокладає кілька ниток, що перетинаються в центрі рами, а потім тягне від центра близько 30 радіальних ниток. На них він кладе допоміжну спіральну нитку, ніби риштування для остаточної ловильної спіралі з великою кількістю витків. Ловильна спіраль покривається липким павутинним секретом і замінює допоміжну нитку, яку павук відкушує частинами й викидає.
 Дуже цікаво спостерігати, як хрестовик з¢єднує павутиною дві точки. Коли відстань невелика, павук кидає в ціль клейкий клубочок з ниткою, кінець якої тримає, або переповзає туди, тягнучи за собою закріплену в першому пункті нитку. Інколи він спускається по довгій нитці й, гойдаючись під вітром, чіпляється де потрібно. А буває, що випускає кілька павутин і спокійно чекає, поки вітер їх не приклеїть. 
 Готові сіті, що нагадують неправильної форми колесо із спицями діаметром до 0,5 м, мають близько 120 тис. липких вузликів. Хрестовик або висить у центрі павутини, або ховається десь збоку, і тоді його з¢єднує з пасткою сигнальна нитка. Як тільки комаха потрапляє в пастку, “телефон” негайно повідомляє мисливця. Павук реагує лише на коливання певної сили і амплітуди, які виникають від тремтіння в павутині його звичайних жертв.
Павуки тчуть свої сіті не тільки швидко, але й різної якості, залежно від призначення. З двох пар залоз вони випускають “бігові нитки”, по яких пересуваються з місця на місце, з п¢ятисот – клейкі нитки для ловіння комах, з трьохсот – нитки найвищої міцності для зв¢язування жертви, з шести – нитки для коконів, з двох – “осьові нитки”, з двох особливо великих залоз – клейку речовину, яка у вигляді крапельок блищить у сонячний день на павутині і приваблює комах.
 У багатьох народів павук вважався уособленням мудрості, старанності й майстерності. Павуки – наші помічники в боротьбі за врожай. У біологічному методі боротьби з шкідниками полів, садів і городів вони відіграють далеко не останню роль. Старі мудрі люди говорили, що люди давно вмерли б від голоду, якби не павуки. Щороку на кожному гектарі лісу павуки знищують не менше як 2 ц комах, половина з яких – серйозні шкідники лісу. Павуки знищують мух, комарів, клопів – переносників збудників хвороб. Таким чином, павуки не вороги, а наші союзники у боротьбі із шкідливими членистоногими. 
 Павуки люблять тінь і вологу, тому їхньої павутини багато у сухих лісах із затемненнями від гілок та внизу де опале листя.  
    Поведінка павуків завжди привертала увагу людей. І по-перше, у передбаченні погоди. Ще сам Арістотель визнав за павуками здатність передбачати зміни в погоді. Пліній стверджував, що павуки можуть відчувати наближення землетрусу і залишають старий будинок перед тим, як він розвалиться. Від стародавніх римлян збереглась прикмета: за висотою розміщення павутини можна передбачити повінь. З її наближенням павук плете павутину в очереті і на прибережних деревах дещо вище, ніж завжди. Пояснюється це так: коли рівень води в  річці піднімається – внаслідок багатосніжної зими або затяжних весняних дощів – павук плете свої тенета вище, захищаючись тим самим від літньої повені. 
 У ХVІІІ ст. стало «модним» вивчати прикмети, пов’язані з поведінкою павуків. Найважливішим у «павучій метеорології» було спостереження за поведінкою павуків у різну погоду і в різну пору року, а також вивчення прийомів плетення павутини. Із історичних джерел залишилися такі відомості: під час франко-голландської війни битви відбувались одна за одною, французи сподівались легко перемогти маленьку Голландію, але прорахувались. Голландці, які завжди славилися стійкістю і витримкою, не тільки не відступали перед тягарем воєнного часу, а навпаки, змусили до цього своїх противників, вони відчинили шлюзи дамб і французька армія застряла на кордоні залитої морем країни. Командуючий французькою армією подумував про відступ. 
 У цей час у полоні голландців перебував французький дворянин. У щілинах товстих вологих стін в’язниці було безліч павуків, і позбавлений інших розваг в’язень почав спостерігати за ними. Незабаром він виявив, що його «товариші» по камері – чудові провісники погоди. Тим часом до нього дійшла звістка про провал наступу, розпочатого французами. І тоді, ґрунтуючись на відомостях, які він дістав, спостерігаючи за павуками, вирішив послати французькому командуючому напуття: тримайтесь, не відступайте, незабаром вдарять сильні морози. Він вірив павукам-провидцям – і не даремно. Невдовзі справді вдарили сильні морози і французька армія змогла перейти через землі, ще недавно були залиті водою. Звільнившись з полону і повернувшись у Париж, він почав добиватися для павуків слави, якої вони заслуговували. Він написав книжку, а також запропонував організувати станцію спостереження за поведінкою павуків.  
 В Угорщині наявність у павуків здатності передбачати погоду також гаряче відстоювали. Вони відзначали, що павуки виявляють виключну чутливість до атмосферних явищ і змін погоди. Вони не тільки відчувають коливання атмосферного тиску, а й сприймають зміни вологості повітря. Усе це павукам дуже потрібно, тому що павутина, до якої прилипає здобич, являє собою найбільш тонку і легку шовкову пряжу, яку може розірвати будь-який випадковий порив вітру. Тож немає рації плести павутину з розрахунку на погану погоду, адже в негоду в повітрі не літають ті комахи, якими павук живиться. 
 Отже, все існування павука залежить від того, чи вміє він завчасно відчути, якою буде погода. Внутрішній стан павука чітко відбивається на плетінні павутини. Кожний вид павуків по-своєму реагує на  зміну погоди, але в загальному, коли павуки полюють зранку - до негоди. Якщо павук починає плести павутину під час дощу – скоро буде ясна погода; якщо павутина плететься в південному напрямку – слід чекати підвищення температури, якщо у північному – буде похолодання. Коли павук зменшує розміри павутини або розриває її основні нитки, буде вітряно. 
 Властивість павуків змінювати візерунок павутини у залежності від зовнішніх взаємодій давно намагались використати в медицині. Дослідження проводились на павуках-хрестовиках. Якщо на павука подіяти лікарським засобом, закономірність плетіння павутини порушується. Різноманітні препарати видавлювали на павутину зі шприца по краплі, або просочували муху і зафіксовували її в павутині. При дії різних речовин у павуків виникали:
- неврози і тоді вони плели безладні візерунки;
- активність плетіння підвищувалась і якість павутини кращала;
- павуки впадали в оціпеніння і зупиняли плетіння ловчої сітки.
 Вчені з’ясували і той факт, що малюнок павутини змінювався, коли на павука крапнути краплю крові людини, яка була отруєна невідомою отрутою. За формою павутини можна поставити діагноз і своєчасно розпочати лікування. Для цього було створено спеціальний атлас-довідник, в якому наведені малюнки павутини, створеної павуком під впливом різноманітних отруйних речовин. 
 Крім цього, враховуючи, що психічні захворювання людини пов’язані із біохімічними змінами крові, досліджується можливість за допомогою такого методу діагностувати їх і слідкувати за станом хворого в ході лікування. 
 Над павуками проводили певні спостереження, навіть, на космічних кораблях. Певний час у невагомості павук плів незграбну і слабеньку павутину, а пізніше відбувалась адаптація до невагомості і павутина плелась як і на Землі.  

 

 

 

 

 

/p

/p



Обновлен 10 сен 2017. Создан 09 сен 2015